Юрій Садловський: Досвід Латвії українцям варто б вивчати

Поет і перекладач Юрій Садловський три роки тому повернувся до Львова після понад двадцятирічного перебування у Латвії.

Там він студіював латиську мову, працював у латвійських та українській школах, викладав у Латвійському університеті, захистив докторську дисертацію, багато перекладав з латиської та писав оригінальні вірші, уклав перший латисько-український розмовник, редагував кілька культурно-мистецьких часописів…

Словом, незалежно від того, що робив герой сьогоднішньої зустрічі, він докладав усіх зусиль, щоб прищепити латишам розуміння і любов до України, її культури, літератури та духовності.

Повернувшись додому, пан Юрій працює з неменшим ентузіазмом, щоб наблизити латиський світ для українців. Торік уперше в Україні вийшла друком книжка латиських народних пісень-дайн у перекладі Юрія Садловського. Із понад мільйонного корпусу коротеньких (переважно чотирирядкових) народних пісеньок він обрав стільки, щоб в українських читачів витворилося об'єктивне уявлення про народнопісенну творчість латвійського народу. Редагував та укладав передмову до «Дайн» класик латиської літератури Кнутс Скуєнієкс, про непересічну особистість якого ми поговоримо з паном Юрієм трохи згодом.

На цьогорічному Форумі видавців Юрій Садловський презентував збірку поезій латиського поета-урбаніста Александрса Чакса у власному перекладі. Цією подією відкривались Дні Латвії у Львівській області, приурочені двадцятій річниці налагодження дипломатичних взаємин між нашими державами. До речі, до налагодження міждержавних зв’язків пан Юрій також має безпосередній стосунок, адже саме він перекладав промови першого президента нової Латвії Ґунтиса Улманіса під час його офіційного візиту до України, а також у різні часи – президентів української держави Леоніда Кучму, Віктора Ющенка та інших українських високопосадовців під час їхніх офіційних візитів до Риги.

У межах Днів Латвії відбулась низка культурно-мистецьких та науково-популярних заходів, натхненником та ініціатором яких був пан Садловський. Зокрема Академічна бібліотека Латвійського університету виставила колекції малюнків й описів Ліфляндії Йоганна Христофора Броце у Науковій  бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка; Яніна Курсіте-Пакуле, депутат Латвійського Сейму, прочитала для студентів Франкового університету відкриту лекцію «Європейська інтеграція: досвід Латвії»; експонували роботи львівського фотохудожника Василя Пилип’юка, а також фотовиставку його латиського колеги Юріса Калниньша, який займається аерофотозйомкою; у Національному музеї ім. А.Шептицького відкрили експозицію національних костюмів від  латвійського центру народного одягу SENĀ KLĒTS (Давня комора).

Про наукові та творчі ініціативи у популяризації культури та історії Латвії ми нині говоримо з доктором філології, членом Спілки письменників Латвії, членом Асоціації українських письменників, викладачем латиської мови у «Центрі балтистики» при ЛНУ ім. Івана Франка, поетом і перекладачем Юрієм Садловським.

- Ваша добірка перекладів «Серце на тротуарі» Александра Чакса, в якій він оспівує Ригу, простір, звуки і запахи міста, як на мене, є дуже близькою для львів’янина. Можливо, саме це і стало причиною Вашого перекладацького вибору?

- До нього я йшов довго, а відтак перекладав цього латвійського урбаніста впродовж багатьох років. Мене взагалі завжди цікавила світова поезія початку ХХ сторіччя. Я досліджував її, зрештою про неї була моя дисертація. Тож повірте мені, це справді цікавий і неординарний поет, який творив власний поетичний образ свого міста! Цього року мені пощастило, вийшла збірка Александрса Чакса у моєму перекладі, тепер, як і я, український читач має нагоду насолодитися образом і колоритом Риги, яка постає в його творах то протагоністом, то декорацією, то навіть сірим тлом... І місто Чакса – не якийсь там плаский механістичний монстр, воно дуже різне, мінливе, таке собі живе й кохане...  Ця ошатна книжка щедро доповнена роботами художника Карліса Падеґса, земляка і сучасника Чакса. Важливою для мене ця збірка є ще тим, що вона присвячена моїй коханій жінці!..

- Хто наступний після Чакса?

- Наразі перекладаю поетичну п’єсу за біблійними мотивами класика латиської літератури Райніса «Йосип та його брати». Планую до літа закінчити перекладати й до наступного книжкового форуму видати. Сподіваюся разом з акторами театру ім. Леся Курбаса її поставити. Знаю, що ця п’єса матиме тут резонанс, стане цікавою українцям, бо ця драма є вершиною творчості Райніса, як вершиною творчості нашого Франка є філософська поема «Мойсей». І це закономірно. Тут – усе життя одного й іншого. Життя пошуків і знахідок. У цих творах присутність самих авторів очевидна. У Райніса, як і у Франка, трагедії героїв – це насамперед трагедії особистостей, котрі не знаходять розуміння сучасників. Отакі собі одвічні теми…

- Окрім літератури, Ви займаєтеся громадською діяльністю, запрошуючи культурних діячів Латвії до Львова. Хто став Вашим цьогорічним гостем на Форумі?

- Цього року латвійську делегацію представляли голова Центру латиської літератури Яніс Оґа, який презентував свій центр, поети Улдіс Берзіньш та Петеріс Цедріньш. Улдіс є одним з провідних літераторів сучасної Латвії, автор багатьох поетичних збірок, захоплюється східними літераторами, з яких і перекладає. Нещодавно переклав латиською увесь Коран. Петеріс теж дуже цікавий поет, пише переважно англійською мовою, оскільки народився у Чікаґо, 1991 року повернувся на батьківщину, де живе і працює донині. Мені завжди подобалося живе спілкування зі сучасними поетами, твори яких я перекладаю. А такі форуми, як наш, – це добра нагода такого спілкування.Зрештою це вже стало традицією запрошувати латвійців на Форум видавців. Два роки тому у Львові побував наш великий друг, «живий класик», латвійський поет, перекладач і критик Кнутс Скуєнієкс. До речі, з 1962 по 1969 рік за політичні переконання сидів у мордовських таборах разом з братами Горинями, Іваном Гелем та художником Заливахою. Там вивчив українську мову (якою вільно спілкується досі!), а вже 1970 року опублікував збірку віршів Лесі Українки латиською мовою.

- На заходах, приурочених Дням Латвії У Львівській області, почесним гостем був екс-президент Латвії Ґунтис Улманіс, якого Ви свого часу перекладали під час офіційного візиту до України. Наскільки це було принципово для латвійської сторони, адже президенти могли порозумітися російською?

- Це мене найбільше вразило, адже Ґунтис Улманіс міг вільно спілкуватися у Києві російською (чим часто і досі (!) зловживають наші президенти та урядовці і навіть на своїй землі, вже не кажучи про постсовецький простір!), латвійська сторона наполягала, аби лунали лише державні мови. І це правильно… Це державотворча позиція та демонстративна функція мови! Молодці!

- Якою сьогодні є мовна політика Латвії щодо російськомовної частини населення держави?

- Ситуація з державною мовою у Латвії (як і в Україні!) є дуже складною. Ця країна завжди мені чимось нагадувала Україну в мініатюрі: і географічно, і політично. Там, до речі, є і свій націоналістичний захід та російськомовний схід. Столиця як була російськомовною ще з совецьких часів, коли я поїхав на навчання, такою і залишилася. (Ми знаємо, що 18 лютого цього року в Латвії відбувся референдум про надання російській мові статусу другої державної – А.К.)На щастя, латиші об’єдналися і не допустили цього паскудства. До болю нагадує схожі спроби наших «патріотів» щодо російської мови в Україні. До речі, дуже часто від наших громадян можна почути думку, що в республіках Балтії представники корінної нації — всі до одного націоналісти. А російськомовне населення опинилося в нерівноправному становищі. Це не відповідає дійсності! Так, литовці, латиші та естонці є справжніми патріотами, але про якісь утиски росіян говорити не доводиться. Мало того, якщо в Литві та Естонії ситуація з мовою більш-менш спокійна, то в Латвії місцева інтелігенція занепокоєна долею саме латиської мови. Адже на час розвалу СРСР латиші в Ризі становили лише 40%, тобто були меншиною у власній столиці… І тепер мером столиці є росіянин Ніл Ушаков. І це закономірно – населення російськомовного міста захотіло обрати «свого» мера і демократичним шляхом зробило це. Ніл Ушаков (або Нілс Ушаковс, як кажуть латиші) володіє державною мовою, але розмовляє з помилками...

- Ситуація з Україною схожа. П’ята колона Москви лобіює свої інтереси на шкоду титульній нації, але чи зможе від цього захистити латишів членство у Європейській спільноті?

- У Євросоюзі права людини завжди на першому плані, тому латишам скоро може стати несолодко. До речі, тепер через економічну кризу ситуація ще більше ускладнилася, адже «просунуте» російськомовне населення столиці ще якось виживає і не виїздить за межі Латвії, а ось латиші з невеликих містечок і хуторів вимушені шукати роботу за кордоном. Окрім того, обов’язкова «натуралізація», якою так лякають не латишів – мовляв, без знання латиської мови не знайдеш роботи за фахом, звелася до абсурду. Нерідко латиші складають іспити за росіян, і це ні для кого не є таємницею. Викручуються без знань мови навіть бізнесмени. Вони тримають біля себе латиськомовну секретарку, яка, коли треба, виконує функції перекладачки. Тому навіть термін такий виник: «професійний латиш».Мовна ситуація в Латвії є предметом занепокоєння не лише місцевих освітян, філологів, а й усіх патріотичних сил. Латиші докладають героїчних зусиль, щоб врятувати мову. До речі, досвід Латвії українцям варто б вивчати. Мені здається, на сході України є шанс швидше заговорити українською, ніж заговорить латиською схід Латвії. Адже етнічних українців на сході далеко не 10-20%. Просто треба цілеспрямовано пробуджувати національну пам’ять і гордість народу!

-Ви є засновником і керівником «Центром балтистики» у Львові. За цей час Вам вдалось реалізувати багато цікавих проектів, і я впевнена, що маєте стратегічні плани на майбутнє. Можна про них розповісти детальніше?

- Так, у березні 2010 року за сприяннями Посольства Латвійської Республіки в Україні та Почесного консульства Латвії у Львові на факультеті Міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка відкрили студії латиської мови у межах Центру балтистики. Відтак студенти нашого університету та всі охочі мають можливість ознайомитися з історією, культурою, фольклором, мовою та літературою Латвії, а також вивчати латиську. Незабаром подібне хочемо створити щодо Литви. Цей центр підвищує живий інтерес до культур та мов Балтії як до об’єкта наукових досліджень, сприяє розвитку співпраці у галузі балтистики та україністики між вченими, науковими організаціями України, Латвії, Литви та інших країн, оскільки метою Центру є організація просвітницької діяльності серед учнівської та студентської молоді й усіх тих, кого цікавить балтійський регіон. Торік я мав понад 30 слухачів цього курсу. Два роки тому було підписано договір про співпрацю між Факультетом міжнародних відносин Львівського національного університету імені І. Франка та факультетом гуманітарних наук Латвійського Університету. Восени минулого року студенти побували для вдосконалення мови у Латвії. Такі поїздки-практики плануємо проводити щороку. У квітні 2012 року у Виставковій залі Університету ми відкрили фотовиставку «Латвійський шлях до незалежності» - документально-історичну розповідь у світлинах про події, які привели до відновлення незалежності цієї балтійської країни наприкінці минулого сторіччя. А вже у вересні-жовтні за сприяння Львівської міської ради, Посольства Латвії в Україні та Почесного консульства ЛР у Львові ми гучно провели Дні Латвії у Львівській області. Тішить, що до всього здійсненого є зацікавленість українців. Тому хочеться жити, хочеться творити…

- Дякую за цікаву розмову, бажаю натхнення і реалізації запланованого!