Затоплені в Дземброні

БлогиОльга Никорак , 25 червня 1
Ольга Никорак
керівниця проектів і програм відділу розвитку УКУ

Ставши заручницею славнозвісних Карпатських повеней, все частіше розмірковую про Робінзона Крузо. Чи пережив він п’ять стадій прийняття неминучого та чи у правильній послідовності?

Стихійне лихо – щось далеке і доволі абстрактне, допоки не втручається в твоє життя і невблаганно не перекреслює самонадіяні і байдужі природі плани. Минає сьомий день мого перебування в Дземброні, попри намір провести тут лише уїкенд.

...Шлях до високогірного села має і без повені погану славу: чого варті лиш порівняння з болівійською «дорогою смерті»! Прогноз погоди на 19-21 червня був невтішним, але ми ж не з цукру, та й рододендрони, в народі названі «червоною рутою» так манили до себе. Мав рацію класик, «Червону руту не шукай вечорами»...

Втім, туди заїхати сяк-так вдається: де-не-де навіть видніються рештки доісторичного асфальту, а річка, яка завойовує собі простір дороги, зовсім не дивує хлопців, які власне розчистили вчорашній зсув. Так, два зсуви через селеві потоки трапились ще у четвер! Однак для місцевого населення це звична справа.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ «Проїзду нема», - запевняють нас перехожі в неділю вранці, коли я подумки прикидаю, коли опинюсь у Львові. Але кожен порядний скептик хоче перевірити власними ногами чи колесами. Місцевий господар переконує: «Неділя, ніхто нічого робити не буде. Залишайтесь відпочивати». Лише дійшовши до першого зсуву, усвідомлюєш: на позашляховик, певно, чекає тривалий літній відпочинок у Дземброні.

Сміливці вирушають пішки чи вплав через розливи Чорного Черемоша, але куди ти дінешся з підводного човна? Найдалі, куди доберешся після недільного ранку - сусідній Красник за 6 км, а зі змінним успіхом - до Верховини за 13км. Ймовірність вдалої мандрівки до найближчих населених пунктів залежить від дороги Шрьодінгера: або дійдеш, або ні.

Спеціалізовані «групи карпатолюбів» натомість блокують відео та фото з місця події очевидців, мовляв «групи про гори, а не про повені», ба більше, охоче запрошують на найближчі вихідні нових Робінзонів. Здалека нЕгода втрачає непривабливі риси і трансформується у нАгоду – застрягнути у Карпатах.

ГНІВ Людська природа така, що незмінно шукаємо винних: гуцулів, бо, мовляв, «рубають ліс і заслужили на покарання», владу,бо дозволила дощам безупинно лити, а інколи й себе картаємо – яке сліпе марнославство дертись на Чорногору, коли умови сходження цілком непідходящі! Вже не кажу про людей, що не станцювали ритуальний танець, аби розігнати хмари в літнє сонцестояння! Цапа-відбувайла конче слід знайти: не звинувачувати ж зливу, русло ріки чи ґрунт, який за два місяці дощу перетворився у багнюку!

Виявляється, сполучення з соцмережами у глибоких Карпатах гірше, ніж з рятувальними службами, тому подумки гніваюсь на кожного, хто бажає насолоджуватись відпочинком. Апокаліптичні відео заполонять стрічку лише два дні після початку стихійного лиха, коли повінь дійде до більш туристичних Яремчі та Криворівні.

ДЕПРЕСІЯ Вівторок приніс із собою розпач та правдивий потоп: за 5 хв рівень води піднімається на півметра. Вже й не знаєш, до якої інстанції звертатись: Ра, Ярила, Геліоса, Феба, разом взятих, чи Верховинського МНС, аби хмари розігнали. Рятувальники-Сізіфи кожного вечора розгрібають зсуви, аби за ніч річка вкотре помножила їх працю на нуль.

Зрештою, розумієш: краще не жартувати та не висловлювати вголос недоречних припущень чи побажань. Безневинний дотеп «ще бракувало, щоб зник інтернет або електропостачання» втілюється в реальність, швидше, ніж молитви за добру погоду. В таких умовах рятує лише сарафанне радіо. Вимушений нетворкінг працює швидше, ніж соцмережі чи новинні сайти: знайомі знайомих передають, що воду пройти таки можна, а ось глину – дзуськи; обмін телефонами наскільки блискавичний, що вже й не памятаєш, хто розчищає зсуви, а хто – у тій же халепі, що й ти.

Верхня Дземброня з найближчим магазином за 3 км та стежкою на Піп Іван, вже недоступна, хоч на вихідні власне там ми й зупинялись. Добре, що в понеділок закупились (стає соромно за передкарантинні кпини з покупців туалетного паперу). Попит породжує пропозицію: в крамниці не бракує гумовців та базових пакетів панікера. Тепер продукти доставляють вертольоти.

Те, що ще вчора було дорогою додому,сьогодні виглядає наче узбережжя «бюджетної версії моря-2020». Пісок, хвилі неспокійного Черемоша, і форель, що пропливає прямісінько під ногами. Вказівник «Рафтинг», як ніколи, відповідає істині: сплавлятись, не можна пройти. Кому природа поставила самотужки.

ТОРГ

  • «Гаразд, не йти ж пішки до Верховини по коліна у воді, один день можна й перечекати».
  • «Дощ припиниться на швидше, ніж за 2 дні? Треба загуглити,скільки коштує оренда вертольота»
  • «Хм, екстремальний каякінг – не така вже й погана ідея. Треба загуглити, як не втопити ноутбук».
  • «Електрики з Верховини прийшли пішки, щоправда, води по пояс... Загуглити не вдасться, поки не відновлять електропостачання»
  • «Середа – крайній термін. Інакше йдемо пішки до Ворохти, а там на потяг. Залізничне сполучення відрізане? Так до Рахова всього 73 км!»
  • «Йой, най буде четвер. Гаразд, п’ятниця. Але не пізніше суботи!»

ПРИЙНЯТТЯ Однак стрес – завжди короткочасна реакція. Врешті-решт, доводиться змиритись, і в середу перемножуєш, скільки коштуватиме проживання тут найближчий тиждень.без страху, ба навіть з ледь винуватим почуттям задоволення.

Попри цілковиту невизначеність і залежність від примх погоди, тішуся, що стала свідком повені не через призму фейсбук-постів чи відстороненої статистики новин. Що вперше після контрольної роботи з географії у 6-му класі слова «паводки» та «селеві потоки» дійсно резонують. Що розумію: планета робить нам великий подарунок, частіше всього дозволяючи жити без стихійних лих.

Кожен канал комунікації потрохи краде від гостроти переживання ситуації: фото вражають менше цілковито відрізаного шляху додому, емоції, висловлені у тексті, - лише відголос болісного переживання нікчемності людини перед силою природи.

Що справді гріє, коли теплого одягу не так багато – так це прихильне ставлення тутешніх людей, які допомагають, чим можуть. Налаштовані на один ритм з природою, гуцули не бояться ізоляції. Мають все своє, корови ж флегматично вирушають в гори, де трохи сухіше. Усвідомлюю: рано чи пізно на недоступному для повені дев’ятому поверсі тицятиму на сумні емодзі, переживаючи природні катаклізми лише віртуально, і думатиму про них. Сусідів прекрасного і непокірного Чорного Черемоша і суворої «нені Чорногори», яким нікуди тікати. Яким залишається лише хвилюватись за родичів у Шибеному і молитись на сонце.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук