ЗНО: критичний погляд

Скільки живеш, стільки вчишся. Та не завше те навчання радісне і корисне. Іноді від отриманого нового досвіду залишається надто гіркий присмак, відчуття розгубленості та зневіри. І найгірше, що ті відчуття з’являються у молодих людей на самому початку дорослого життя.

Мова про той досвід, який отримують колишні учні шкіл при здачі зовнішнього незалежного оцінювання. Саме того ЗНО, яке мало на меті подолати корупцію в галузі освіти і через яке було стільки дебатів у суспільстві. Можливо, не всі абітурієнти мають негативні відчуття, бо, мабуть, є і ті, які від цього процесу отримали позитивні враження, і окрилені своїми здобутками, починають нову сторінку життя. Але є ще й інші. І мова тут не про тих, хто всі роки навчання в школі просто байдикував, чи кого Бог не наділив талантами, а про багатьох талановитих, грамотних, цілеспрямованих молодих людей, які при проходженні процедури здачі ЗНО отримують більше запитань, аніж відповідей, більше розчарувань, ніж позитиву. Насамперед тому, що процедура, яка має бути максимально відкритою і зрозумілою, такою далеко не є. Щоб зрозуміти це, спробуємо проаналізувати деякі факти.

Як відомо, ЗНО – це іспити для вступу до ВНЗ в Україні. А його мета – «підвищення рівня освіти населення України та забезпечення реалізації конституційних прав громадян на рівний доступ до якісної освіти, здійснення контролю за дотриманням Державного стандарту базової і повної середньої освіти й аналізу стану системи освіти, прогнозування її розвитку». Але, як часто в нас буває, добрі слова і наміри розходяться з ділом. Адже так званий «рівний доступ до якісної освіти» на практиці не такий вже і рівний. Бо діти, які виросли в місті, де є школи різного рівня і спеціалізації (де є хоч і символічна, але оплата, чи то пак «благодійні внески»), і в селі, де школа одна, а часом ще й у сусідньому селі, – вже в нерівних умовах. А як додати до цього ще й те, що тести на ЗНО складені так, що не завжди і не у всьому відповідають шкільним програмам (див., наприклад, петицію абітурієнтів (7496 підписів), які складали ЗНО 2013 р. з англійської мови, та ще й орієнтуються на різні підручники (Міністерство освіти затвердило по кілька підручників з різних предметів для окремих класів, і вчителі обирають, бо немає обов’язкового), то зрозуміло, що самотужки підготуватись до ЗНО майже нереально (хоч бувають окремі винятки, але на те вони і винятки, щоб підтверджувати правила). Ба більше, ЗНО не тільки не сприяє підвищенню рівня базової і повної середньої освіти, а навіть навпаки, бо вже в 11 класі навчання у школі стає дещо формальним, а діти ходять до репетиторів. Що нижчий рівень шкільної освіти, то більша потреба у додаткових індивідуальних заняттях. Тож усе це перетворюється у змагання репетиторів і батьківських гаманців, бо добрий репетитор коштує дорого, і це нормально: добра робота має адекватно оплачуватись, а робота учня з репетитором лише примножує знання учня (це однозначно позитивно, але для тих, хто має фінансові можливості). Однак не можна перетворювати це в обов’язковий елемент отримання середньої освіти. Не нормально, що шкільної освіти для вступу у ВНЗ недостатньо, що система ЗНО закладає потребу роботи учня з репетитором. Це, щонайменше, суперечить Конституції України, де зазначено:

«Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи…

Стаття 53. Кожен має право на освіту».

А крім того:

«Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним».

Можна додати, що діти рівні у місті і в селі, у різних регіонах України, різного етнічного походження. Але чи так в реальному житті? Виглядає, що ні. Кращі можливості для одних відбирають шанс у інших.

Якщо етап підготовки до ЗНО пройдено, можна рухатись далі. Спершу майбутній абітурієнт, зареєструвавшись, отримує запрошення-перепустку для участі у ЗНО. У цьому документі вказано предмет, дату і час проведення тестування, адресу пункту тестування. І вже на цьому етапі починаються проблеми. Бо чомусь ці пункти обирають так, щоб створити чимало проблем для учасників ЗНО і їхніх батьків – навчальні заклади максимально віддалені і від місця проживання, і від місця навчання абітурієнта, у мало знаних йому районах міста, часто на околицях, тож варто заздалегідь «прокласти стежку» до них, аби в день тестування не заблукати. Вже за цей «перший тест з орієнтування на місцевості» можна давати бали на ЗНО. Цікаво було б знати, за яким принципом відбувається розподіл абітурієнтів по різних пунктах тестування. Чи ці знання – привілей втаємничених? Тоді чому?

Далі більше. Під час тестування проводиться перерва для обшуку абітурієнтів за допомогою спеціальних пристроїв. Не знаю як хто, а я б після такої процедури геть не змогла зосередитись на роботі, тим паче, якби була ні в чому не винна. Бо це банально принижує людську гідність (достатньо поспілкуватись з тими, хто проходив ЗНО, щоб зрозуміти, яку гнітючу атмосферу створює ця процедура). Навіть як залишити збоку лірику, не можна не погодитись, що така перевірка під час іспиту збиває, заважає зосередитись, а, отже, ніяк не сприяє якості тестування. А якщо хто думає, ніби це перешкоджає списуванню чи порушенням, то помиляється. Доказом цього є враження самих абітурієнтів, висловленні в рубриці «запитання-відповіді» на сайті Українського центру оцінювання якості освіти та Львівського регіонального центру оцінювання якості освіти:

«Під час проходження ЗНО з хімії нам було заборонено користуватися калькуляторами, та попри заборону один з учасників ним користувався. Але після мого зауваження на це інструктори не прореагували!! Як ви зможете це пояснити? Чому умови були нерівними???!!!»

«Поехал я 5-го числа в Любашевке писать Украинский язык. Во время сессии учителя помогали своим ученикам. Когда я спросил, что эта учительница делает, она сказала, чтобы я молчал, иначе заберёт мою работу. Почему допускается такое поведение?? А потом всем остальным рейтинг понижают!!!»

«Доброго дня! В моїй аудиторії, коли я здавав ЗНО з української мови та літератури, не було годинника!!! За рахунок цього я не зміг розрахувати та контролювати свій час… і виходячи з цього, я просто не встиг переписати твір …»

«Чому деякі учні користуються шпаргалками на ЗНО? Чому вони залишаються непоміченими, і їхні результати не анульовують? Металошукач знайде все, що металеве. А як бути з паперовими шпаргалками?»

«На тестуванні з Укр. мови та літератури я був свідком того, як учні списували один у одного, а інструктор не зробила їм зауваження навіть після того, як їй інші абітурієнти вказали на той факт. На тестуванні з математики виявилося, що інструктор особисто знає двох з абітурієнтів (вони розмовляли по-дружньому, як давні знайомі до початку іспиту), а під час іспиту інструктор дозволяла їм списувати спокійно, не зважаючи на скарги інших учасників»

І таких прикладів багато, всіх не перерахувати. Це означає, що запропонована схема контролю за проведенням тестування – не ефективна. Трапляються навіть майже детективні історії. Про одну таку довідуємось навіть з Вікіпедії: «аспірант Львівського університету за винагороду погодився скласти 2008 р. тест з української мови і літератури за випускника однієї з шкіл Дніпропетровська. Фальсифікації виявлено не було». Нічого не скажеш, елегантно!!! Не знаю, як для кого, а для мене очевидно, що потрібно шукати ефективніші засоби контролю, більш модерні, але і більш людяні.

Можливо, потрібно скористатись новими технічними засобами (вони хоч і дорогі, але справа того вартує). Можна вивчити міжнародний досвід? Це, безперечно, потребує обговорення, і сподіваюсь, таке буде проведено у межах IV Міжнародної науково-методичної конференції «Освітні вимірювання–2013. ЗНО як інструмент забезпечення рівного доступу до вищої освіти й оцінювання якості освіти: оцінювання, інтерпретація, використання результатів», що відбудеться 1-5 жовтня 2013 р. у Яремче Івано-Франківської області.

Наступна проблема – дві сесії ЗНО з окремих, найбільш масових, предметів. Тести у різних сесіях різні, і навіть різної складності. І ніяке шкалювання, яке проводиться окремо по сесіях, не виправить цього. Учасники і першої, і другої сесій відчувають себе скривдженими, бо кожен думає, що його завдання було важчим, відчуває несправедливість, навіть, якщо вона чи то зведена до мінімуму, чи навіть позірна. Для чого створювати такі проблеми? Чи не краще організувати іспит з предмету в один день для всіх, навіть якщо він дуже масовий? Звісно, треба більше коштів, але це зніме ряд проблем і непорозумінь. Це створить більш рівні шанси для абітурієнтів.

Тут доцільно нагадати принципи, якими має забезпечуватись якісна оцінка ЗНО:

- оцінка ЗНО повинна бути рейтинговою: учасник, який набрав із предмета більше тестових балів, повинен отримати не нижчу оцінку, ніж учасник, який набрав із того ж предмета меншу кількість тестових балів;

- оцінка ЗНО має бути справедливою: учасники, які набрали однакову кількість тестових балів, повинні отримати однакову оцінку в системі ЗНО;

- розподіл оцінок ЗНО повинен бути стандартизованим: розподіли оцінок учасників ЗНО з різних предметів тестування, різних сесій тестування, різних років тестування не повинні суттєво відрізнятися;

- розподіл оцінок ЗНО повинен бути наближеним до нормального розподілу, симетричного відносно середнього значення, при якому більшість результатів учасників концентрується в колі середнього значення, а відсоток учасників, що набирають задану кількість тестових балів, монотонно спадає в напрямку найменшого й найбільшого тестових балів;

- перерахування тестових балів учасників в оцінки ЗНО повинно виконуватись автоматично, без втручання людини в цей процес.

Зрозуміло, що при проведенні двох сесій з одного предмету багато хто з учасників ЗНО принаймні у перших трьох вказаних пунктах буде відчувати себе ущемленим, адже за однакову кількість помилок у різних сесіях може бути різний бал, і хоч можна сказати, що він нівелюється складністю тестів, але складність – це питання відносне. Наприклад, цього року з історії України тести у першій сесії були більше спрямовані на логіку, а у другій – на знання фактажу. Одначе для мислячих абітурієнтів, тих, хто не звик зазубрювати матеріал, а звик його осмислювати, перша сесія була легшою, а для абітурієнтів, які орієнтувались репетиторами на запам’ятовування фактичного матеріалу, перша сесія була важчою. Все це суб'єктивно, але бали таки різні. Більшість вважає, що їм просто не пощастило, бо не в ту сесію потрапили. Проведення тесту в один день ліквідує напруження.

Наступна велика проблема – це характер завдань на ЗНО з гуманітарних дисциплін (не можу нічого сказати про точні дисципліни, бо не є фахівцем у цій сфері). З одного боку, гуманітаристика передбачає вміння висловлювати свої думки, робити висновки, аналізувати, і тут тестові завдання не є показником. Яскравий приклад – завдання з історії України, які є винятково тестовими, не передбачають творчого підходу. І нерідко буває так, що кращий бал має той абітурієнт, який просто завчив матеріал, але не виявляє розуміння історичного процесу і його закономірностей (якщо такі існують, хоч це питання виходить за рамки шкільного курсу історії). А в українській мові, як і в іноземних, є творче завдання, і тут необмежений простір для суб'єктивності. Звісно, розроблено певні критерії, як, наприклад, з української мови і літератури:

1. Теза: 0, 1 або 2 тестових бали.

2. Аргументи: 0, 1 або 2 тестових бали.

3а. Приклад із літератури чи інших видів мистецтва: 0, 1 або 2 тестових бали.

3б. Приклад, що є історичним фактом або випадком із життя: 0, 1 або 2 тестових бали.

4. Логічність, послідовність: 0, 1 або 2 тестових бали.

5. Висновок: 0, 1 або 2 тестових бали.

6а. Орфографія та пунктуація: 0, 1, 2, 3 або 4 тестових бали.

6б. Лексика, граматика та стилістика: 0, 1, 2, 3 або 4 тестових бали.

Орієнтовний обсяг роботи – 1 сторінка (200-250 слів). Текст обсягом до 100 слів екзаменатори не перевірятимуть.

З пунктуацією та орфографією все більш-менш зрозуміло, хоч і тут у професійних редакторів часто бувають суперечки. До речі, на офіційномі сайті www.osvita ua. подано ряд текстів, які мають допомогти підготуватись абітурієнту до творчого завдання, зокрема «приклад написання власного висловлювання». Але останній текст подано з численними граматичними помилками (наприклад, «Візьмемо таку тему: «Ніколи не довіряй своєму підлеглому. Який не знаходить ніяких хиб у свого начальника» (Коллінз). То чого цей приклад навчить абітурієнтів, і який бал собі поставлять його автори?

Окрім того, як можна достеменно стверджувати, що наведений кимось аргумент на доведення висловленої тези є достатнім і доказовим? Для одних так, а для інших – ні. Або як довести, що вибрано вдалий приклад з літератури? А які критерії оцінювання логіки викладу матеріалу? Кожна людина думає по-різному, і логіка у кожного своя (приміром, я впевнена, що є такі читачі, кому мій текст видається нелогічним, а докази – недостатніми). Отже, виставлені бали у цьому завданні будуть суб’єктивними, а тому останній із наведених вище принципів ЗНО позбавлений сенсу. То чи потрібне це творче завдання, якщо воно підважує об’єктивність оцінювання (це завдання з української мови рівноцінне 20 помилкам у тестах, тобто вартує 20 балів із 107 можливих, от і рахуйте)? А з іншого боку, як оцінити знання і вміння в гуманітарній сфері без такого творчого завдання? І якщо є творче завдання з мови та літератури, то чому його немає з історії? Мені як історику і викладачу це дуже дивно. Отже, це теж проблема, яка потребує переосмислення, і треба шукати оптимальні рішення. Вони мають бути зрозумілим для громадськості, для абітурієнтів, їхніх батьків і вчителів.

Дуже важливо у цьому аспекті, що ніхто нікому не пояснює, за що знято бали у творчому завданні. А розуміння цього є вагомим для евентуальної апеляції. Чому б не подумати організаторам ЗНО над тим, щоб разом із загальним балом за творче завдання на інформаційних сторінках абітурієнтів було б розписано по пунктах (критеріях, наведених вище) бали, з яких цей загальний бал складається. Це легко можна зробити в автоматичному режимі, але це зняло б ряд запитань і непорозумінь, зменшило б кількість апеляцій, зробило би процес оцінювання більш прозорим (і унеможливило б корупційні схеми, якщо тут такі є). Врешті, це дало б можливість абітурієнтам осмислено відстоювати свою позицію.

Після написання ЗНО і оголошення балів за окремі предмети абітурієнт має право подати апеляцію (якщо є порушення процедури, або якщо не погоджується із результатами, див. наказ МОНМС України №1130 від 22.10.2012 року). Апеляцію варто подати протягом трьох днів з часу офіційного оголошення результатів оцінювання з відповідного предмета, і виглядає вона дуже формальною, причому, починаючи від форми, яка не передбачає чіткої вказівки, у чому абітурієнт не погоджується з оцінкою.

Розгляд апеляційних заяв щодо результатів зовнішнього оцінювання здійснює апеляційна комісія Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО). Комісія може відмовити в задоволенні апеляційної заяви через недостатність підстав для зміни результату. У разі задоволення апеляційної заяви щодо результатів апеляційна комісія приймає рішення про зміну кількості балів – їх збільшення або зменшення. За даними «Офіційного звіту про проведення зовнішнього оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів у 2012 р.», рік тому на апеляцію було подано 10161 заяву, розглянуто – 9797 заяв, без змін результат залишено 8180 (83,5 %), підвищено бал у 989 випадках (10,1%), знижено – 628 абітурієнтам (6,4%). Отже, статистика свідчить, що більшість заяв не задовольняють, тобто часто апеляція є безрезультатною, а це відбиває бажання апелювати, наприклад, стосовно процедурних питань (власне, тому абітурієнти і пишуть у розділі «запитання/відповіді» на сайтах Українського центру оцінювання якості освіти та відповідних регіональних центрів). На жаль, не знаю, яку відповідь дає апеляційна комісія, але підозрюю, що формальну і коротку, без розлогих пояснень причин того чи іншого рішення. Офіційні джерела повідомляють: за бажання Ви можете бути присутнім при розгляді Вашої заяви, але це не обов'язково.

«Напередодні розгляду апеляційних заяв на сайті Українського центру оцінювання якості освіти розміщується їх перелік, щоб абітурієнти, які хочуть бути присутніми під час їх розгляду, встигли дістатися до місця проведення засідання Апеляційної комісії Українського центру оцінювання якості освіти», – повідомила Ірина Зайцева». Але то для тих, хто живе в Києві, а інші на практиці не мають можливості бути присутніми на засіданні апеляційної комісії. От вам ще один приклад рівних можливостей. Та навіть ті, хто буде присутнім, не зможе висловити свою позицію, не зможе захистити свою роботу. Тому більшість абітурієнтів, навіть якщо мають причину апелювати, воліють цього не робити, а це, власне, та суспільна пасивність, проти якої було спрямоване творче завдання на другій сесії ЗНО з української мови і літератури.

Отже, ЗНО від початку і до кінця демонструє свою недосконалість і проблемність, хоч це жодним чином не означає, що від ідеї зовнішнього незалежного оцінювання варто відмовитися.

Українці добре адаптуються до нових ситуацій, до нового середовища, до нових викликів життя. Здатні все підправити під своє розуміння світу. І водночас здатні всяку добру ідею довести до абсурду. Здавалось би, що може бути кращим від ідеї проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), яке давало б талановитим дітям шанс здобути якісну освіту у престижних ВНЗ. Тим паче, що Україна давно спрагла талантів, і не потенційних, а реалізованих, тих, які приносять суспільству користь тут і тепер. Але, на жаль, на практиці в Україні зовнішнє незалежне оцінювання не відзначається високою якістю і не виконує своїх найважливіших функцій. ЗНО в Україні потребує якісного переформатування.