Золотий батон світового футболу

Останніми днями, перед черговою хвилею ракетних ударів країни-терористки Росії, однією з топ-тем в українських медіа стали результати виборів до Національного олімпійського комітету (НОК) України. За результатами непрозорих – традиційно для багатьох українських інституцій – виборів, новим президентом НОК став чинний міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт, який є фігурантом кримінальної справи щодо розкрадання бюджетних коштів ще в часи його буття директором департаменту молоді та спорту КМДА. Та ще більшу увагу привернуло обрання до комітету членів забороненої віднедавна партії ОПЗЖ та давніх любителів Росії Нестора Шуфрича та Григорія Суркіса. Після гучного скандалу, зокрема відмови від власного обрання до НОК Андрія Шевченка та опонента Гутцайта на виборах – Жана Беленюка, вибір Шуфрича та Суркіса скасували.

Це був радше відволікаючий маневр. Бо за лаштунками скандалу імені Суркіса-Шуфрича Вадим Гутцайт «провів» до складу НОК цілу когорту людей із дуже сумнівною репутацією. Наприклад, чимало колишніх «регіоналів», попереднього голову НОК Сергія Бубку, котрий так і не зміг назвати Росію агресором, звільненого за корупцію (і це в часи Януковича!) голову федерації легкої атлетики Валерія Борзова, знану за звинуваченнями в підкупі арбітрів у художній гімнастиці Ірину Дерюгіну тощо. Здавалось би, ну що тут дивного, це ж такі типові для українських реалій «мутки» й «договірняки», де «серйозні люди» вирішують власні, переважно фінансові, справи. Як казав колись Леонід Кучма, «Це ж було вже!».

Та ось у неділю розпочався чемпіонат світу з футболу в Катарі. Вся історія цього турніру – від обрання країни переможця до початку змагань – такий апогей спортивної, у цьому випадку футбольної, корупції, на тлі якого всі наші Гутцайти та Бубки – просто аматори.

Гасло «ФІФА – мафія» вже давно досить популярне серед футбольних уболівальників. Що ця організація охоплена корупцією – також давно не таємниця. Ще 1999 року вийшла книжка британського журналіста Дейвіда Єллопа «Як вони вкрали у нас гру» (українське видання з’явилось 2012 року), у якій автор описав комерціалізацію футболу та наростаючу корумпованість ФІФА в часи президентів Жоау Авеланжа і Зеппа Блаттера. Та події 2 грудня 2010 року дали старт процесам, що перевершили всі попередні корупційні «подвиги» міжнародних футбольних функціонерів.

Цього дня виконавчий комітет ФІФА оголосив результати перегонів за право приймати чемпіонати світу 2018 та 2022 років. Господаркою першого мундіалю – і це скандал № 1 – стала Росія, котра випередила в голосуванні Англію та спільні заявки Бельгії/Нідерландів й Іспанії/Португалії. Та ще більшим шоком став вибір країни-господаря для чемпіонату 2022 року. Ним став Катар – маленька пустельна країна фактично без жодної футбольної інфраструктури.

Те, що Катар (як Росію) обрали аж ніяк не за футбольними критеріями, було очевидно. Нарешті це стало очевидно і для правоохоронців. Саме корупція під час вибору країн-господарів чемпіонатів 2018 та 2022 років стала об’єктом глобального розслідування американських та швейцарських правоохоронців – найбільшого подібного розслідування в історії футболу. Воно вже коштувало посад тодішньому президенту ФІФА Блаттеру та голові Європейської асоціації (УЄФА) Мішелю Платіні. У ході розслідування виходили на яв все нові кричущі факти корупції – хто, кому і скільки платив за «правильні» голосування, фінансові махінації та чимало іншого. Фігурантом цієї справи на певному етапі став й ексголова Федерації футболу України та колишній віцепрезидент УЄФА Григорій Суркіс. Як несподівано, чи не так? Мабуть, треба повернути в НОК цього заслуженого діяча.

Попри всі виявлені факти корупції, зміни в керівництві ФІФА наразі нагадують анекдот про переставляння ліжок у борделі. Наступник Блаттера – Джанні Інфантіно – вочевидь, поставив собі за мету «перевершити» попередника. Саме він назвав чемпіонат світу в Росії найкращим в історії. Він – затятий адвокат проведення чемпіонату світу в абсолютно нефутбольному Катарі. Заради нього Інфантіно «переламав через коліно» весь усталений лад і домігся проведення чемпіонату не традиційно влітку (що неможливо в близькосхідному кліматі), а в листопаді-грудні, коли всі провідні європейські чемпіонати, де зібрані головні зірки футболу, у самому розпалі. Це вже спричинило відсутність через травми багатьох відомих гравців.

І це попри виявлені ще 2011 року факти підкупу членів виконкому ФІФА президентом Азійської футбольної конфедерації із загальними платежами на суму 5 млн дол. Сам експрезидент ФІФА Блаттер заявив кореспондентові Financial Times, що рішення про країну-господаря мундіалю-2022 було ухвалене за результатами залаштункових домовленостей. Причім обрати мали США, але втручання тодішнього президента Франції Ніколя Саркозі схилило шальки терезів на користь Катару. А за пів року Катар оформив купівлю у Франції літаків-винищувачів на суму 14,6 млрд дол. (за іншими даними 18,75 млрд дол.) Це точно збіг.

Окремий аспект – права людини та їхня відсутність у Катарі. Роками ФІФА позиціонувала себе як організація, що прагне боротись за рівність та проти будь-яких форм дискримінації. Але мільярди доларів від шейхів – це завжди мільярди доларів від шейхів. І ось уже у відповідь на численну критику Катару як країни-господаря ФІФА видає офіційну заяву, яка варта цитування: «Ми у ФІФА намагаємося поважати всі думки та переконання, не читаючи моральних лекцій решті світу. Однією з найбільших сил світу є сама його різноманітність, і якщо інклюзивність щось означає, це означає повагу до цієї різноманітності. Жоден народ, культура чи нація не кращі за інших». А Інфантіно підвищив градус маразму ще більше: «Сьогодні я відчуваю себе катарцем, сьогодні я відчуваю себе арабом, сьогодні я відчуваю себе африканцем, сьогодні я відчуваю себе геєм, сьогодні я відчуваю себе інвалідом, сьогодні я відчуваю себе робітником-мігрантом. Я знаю, як це – відчувати дискримінацію. Мене критикували через рудий колір волосся. Європейці давали нам багато уроків. Я – європеєць. За те, що ми, європейці, робимо по всьому світу останні три тисячі років, ми маємо вибачатися протягом наступних трьох тисяч років». Отже, країни, де права людини є основою засадою суспільного життя, та країни, де, до прикладу, жінки позбавлені багатьох прав, – це «повага до різноманітності». Що ж, чекаємо на чемпіонат світу в Афганістані щойно Талібан назбирає достатньо грошей для виконкому ФІФА. Оце буде справжнє торжество різноманітності. А коли кляті європейці знову згадають про якісь права людини – треба не забути назвати їх клятими імперіалістами, які до кінця своїх днів всім щось винні.

Усе це – лише верхівка айсберга. Під час гарячкового будівництва восьми стадіонів (таких «необхідних» для маленького Катару) через порушення техніки безпеки й поспіх загинуло понад 6,5 тисяч робітників – переважно мігрантів з Індії, Пакистану та Бангладеш. У Катару виникли величезні проблеми з розміщенням вболівальників з інших країн. Ще більша проблема – у Катарі, вочевидь, не чули про так люблену ФІФА «повагу до різноманітності», бо змінювати власні звичаї та закони на честь міжнародного турніру навіть не збирались. Обмеження вживання алкоголю (включно із забороною на території стадіонів), арешти за поцілунок у публічному місці чи порушення дрес-коду – усе це норми, чинні в цій країні на час турніру й абсурдні для громадян більшості цивілізованих країн. І замість говорити про повагу до всіх звичаїв, може, просто не варто було давати право на проведення чемпіонату країні, чиї традиції несумісні з великим футбольним святом? Але ні, ФІФА радше пожертвує багатомільйонним контрактом із пивною компанією Budweiser, але підтримає заборону алкоголю на стадіонах (шейхи компенсують). Кричалка еквадорських уболівальників на матчі-відкритті турніру «Ми хочемо пива», вочевидь, стане одним зі символів чемпіонату.

Коли здається, що дна вже досягнуто – знизу стукають. Щоб часом не подратувати катарців, ФІФА заборонила капітанам низки європейських збірних виходити на поле з пов`язками з написом «one love» на підтримку прав ЛГБТ і змусила збірну Бельгії змінити дизайн резервної форми, бо там – о крамола! – на внутрішній стороні футболки є напис «love».

На тлі всього переліченого поява напередодні стартового матчу Катар-Еквадор інформації, що господарі заплатили еквадорцям 7,4 млн дол. за те, щоб ті програли 0:1, уже не викликала ні в кого особливого подиву. Хоча через розголос план, у реальність якого так легко повірити, зірвався й еквадорцям довелось виграти 2:0.

Попри всю критику та невдоволення, попри погрози Данії та низки інших європейських країн вийти зі складу ФІФА, на майбутніх виборах президента цієї організації у 2023 році єдиним кандидатом став... Джанні Інфантіно. Якому байдуже на критику європейських асоціацій, доки у нього в кишені підтримка їхніх азійських, африканських і тихоокеанських колег. Адже під час вибору очільника найважливішої футбольної організації не важить роль тієї чи іншої країни у світовому футболі, а діє принцип «одна країна – один голос». Чи варто після цього дивуватись багаторічному пануванню в українській федерації футболу колись Григорія Суркіса, а тепер героя низки кримінальних проваджень Андрія Павелка, котрі стабільно заручаються всезагальною підтримкою обласних федерацій футболу, яких розвиток футболу, схоже, цікавить в останню чергу.

Корупція у ФІФА – вона як корупція в Україні. Всі знають про її існування та масштабність. Та навіть за такого стану справ іноді трапляється шок у вигляді «золотого батону» Януковича. Чемпіонат світу в Катарі є таким «золотим батоном» для міжнародної футбольної асоціації. Адже всі все знають, часто розуміють і закривають очі. Та нинішній цирк – це вже занадто. Хоча в бодай часткове подолання корупції в Україні все одно віриться легше, ніж в аналогічні зміни у ФІФА чи регіональних футбольних асоціаціях.

Українці часто ідеалізують світ навколо власної країни. Особливо коли йдеться про Захід чи породжені ним великі міжнародні організації. Розплатою стає болісне усвідомлення хибності власних ілюзій. То Amnesty International розповість, що «не все так однозначно», то президент ФІФА обнімається з диктаторами і плював на будь-які принципи та цінності. Хоч є й привід для гордості – український опір російській агресії настільки вразив світ, що навіть така прогнила наскрізь організація як ФІФА виключила російську збірну з усіх міжнародних змагань. Натомість у відповідь на пропозиції виключити зі складу учасників чемпіонату світу Іран, влада якого вбиває власних громадян за участь у протестах, ФІФА заявила, що вона, коротко кажучи, «внє палітікі». І навіть інформація про засудження до смертної кари за підтримку протестів легенди іранського та всього азійського футболу Алі Даеї не змінила цієї позиції. Бо що таке цінності, права чи життя людей, коли організація, що контролює найпопулярнішу гру у світі, прагне «поважати всі думки та переконання».