Андрій Макаревич у Львові зіграє Ліста
Культура

Андрій Макаревич у Львові зіграє Ліста

Український піаніст про малювання, футбол та музику

Олег Резанов, 15 листопада 2017 1100 0

Чому Тарасові Шевченку міг не сподобатися Ференц Ліст і як перевантаженість нотами може зашкодити музиці. Про це ZAXID.NET розповів молодий український піаніст Андрій Макаревич.

Музикант виступить у Львові з двома концертами (18 і 19 листопада). В програмі - Трансцендентні етюди Ференца Ліста.

Андрій Макаревич – український піаніст, вихованець Київського інституту музики ім. Р. Глієра і Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Андрій вдосконалював майстерність в відомої української піаністки Оксани Рапіти. Він брав участь у багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Напередодні концерту Андрій Макаревич розповів не лише свою музичну історію, а й поділився міркування про творчість загалом.

Андрій Макаревич зіграє у Львові Трансцендентні етюди Ференца Ліста

Андрію, чи вважаєте ви, що кожна людина має принаймні одного разу в житті сісти за фортепіано?

Я б не сказав, що обов’язково має. Звичайно, це було б добре, але для більшості людей музика може сприяти духовному збагаченню без взаємодії з інструментом. Кожен може ходити на концерти, слухати музику різних композиторів. Проте якщо людина взагалі не сприймає музику, наприклад, як Гюґо, наполягати не варто.

Але починати в школі потрібно?

Звісно, добре, якщо є знайомство з інструментом для себе, для загальної освіти. Без лекцій і заліків.

Проте зазвичай дитину спершу змушують вчитися музики…

Я почав грати на фортепіано в шість років. Чому? Коли я був ще менший, мені музика подобалася, батько купив мені маленький дитячий клавішний «інструментик», я собі там щось пілікав. І мене віддали на музику.

Спочатку я вивчав якісь дитячі пісні, до класу четвертого-п’ятого мені це все подобалося. Потім вже з’являються Бах, Бетховен, яких треба грати годину на день, а хлопці грають у футбол на вулиці, а ти мусиш сидіти за фортепіано… І був період, коли змушували або підтримували: ось ти позаймайся годину, а ми тобі купимо якогось там робота.

Десь до восьмого класу, коли треба було вже визначатись з подальшим навчанням, музика в мене не була єдиною: я ще малював в художній школі і, окрім того, був у спортивній школі в футбольному класі. Майже професійно займався футболом і хотів, власне, іти в цьому напрямі.

У восьмому класі батьки просто поставили мене перед фактом: вони забрали документи зі спортивної школи і вирішили, що я піду на музику. Я радий, що склалося так.

А зробили б ви такий вибір для своїх дітей?

Ну їх поки немає. Про це треба більше думати. Коли дитина мала, музика може бути. А вже в 13-14 років, якщо вона хоче бути балериною або він хоче бути письменником чи журналістом, я б не йшов за своїм бажанням, а схилявся б до того, чого дитина хоче.

Якщо вже музика, то чи потрібна ще якась справа, яка б врівноважувала цю не завжди спокійну творчість?

Якщо музика стає професією, то, на мою думку, в кожному разі має бути ще щось. Оскільки в мене з професійним футболом не склалося, він залишився як хобі. Я щотижня ходжу до зали просто бігати в міні-футбол. Малювання – так само. Не скажу, що це віддушина, бо нею є, власне, музика, але малювання – то щось інакше. Є, звичайно, люди, які в музиці бачать виключно фортепіано і нічого більше, але має бути ще якесь духовне збагачення. В кого до чого душа лежить.

Музика існує в часі, натомість малюнок вже є – створений і застиглий. Чи допомагає зіставлення таких творчих досвідів? Чи збагачує така можливість порівняння?

Так, збагачує. Зараз через брак часу я малюю дуже рідко, але зазвичай це відбувається, коли я, наприклад, прочитаю книжку, подивлюся хороший кінофільм, отже, відбудеться щось таке, що справить на мене враження. Тоді мені хочеться малювати щось безпосередньо пов’язане з тим враженням.

Це є вилив емоційного стану. Так само це стосується музики, бо виконання на сцені – то теж твоя емоція крізь призму певного твору. Звісно, виконання потребує вивчення творчості композитора, умов створення певної речі, занурення в це. І малювання теж в цьому допомагає.

В вашій програмі - твір Ференца Ліста, але Ліст був ще й виконавцем. І в Тараса Шевченка маємо такий опис концерту тодішніх уславлених віртуозів Франсуа Серве і Анрі В’єтана: «За якусь мить вийшов Серве, а за ним В’єтан. Боже мій! я не чув та й не почую ніколи нічого прекраснішого! Ліст перед Серве – фанфарон, звичайний механік, ремісник перед художником, і більш нічого». В Ліста тоді був невдалий виступ?

Було б цікаво дізнатись, якого року ця цитата. Зараз всі визнають, що Ліст був одним з найкращих музикантів, але він мав період десь до кінця 1830-х років, коли вже був відомим і гастролював, однак полюбляв дещо вдаватись до крайнощів. Він був темпераментний, ефектний, але через крайнощі міг справляти таке враження, як в Шевченка.

Вже у 40-ві роки Ліст припинив йти за такою зовнішньою ефектністю, почав керуватися тим, що музика повинна, в першу чергу, мати якийсь зміст. Шевченко ж міг чути того, молодого Ліста, який ще жив в Парижі, де публіка захоплювалась піаністами віртуозно-блискучими. Вони підкупали технікою, але були трошки поверховими. І цієї моди майже ніхто не оминув: в Шопена, в Шумана є твори, які більш розраховані на зовнішній ефект.

Шопен швидко від цього відійшов, Шуман так само. А Ліст прожив майже вдвічі довше за них, і періоди розвитку в нього були довші, однак зрештою він сягнув глибини. Коли він став вже абатом, в нього зникає та купа пасажів, насиченість фактурою, натомість з’являється філософсько-релігійна тематика. Це відбувається від 60-х років і до кінця його життя.

Навіть дехто з його учнів, які колись захоплювались молодим Лістом, згодом його вже не сприймали, бо вважали, що він вже старий і трошки не розуміє, що пише. Але саме там з’являються новації, з’являється атональність, закладається те, що згодом розвиватиме Шенберґ і Віденська школа. Отже, від колишньої віртуозності Ліст відійшов, однак не всі це зрозуміли.

Втім, Трансцендентні етюди укладено близько 1850 року?

Остання редакція – п’ятдесят другого року. Їхня історія почалася, коли Лісту було 15 років. Тоді під впливом свого вчителя Карла Черні він написав Дванадцять етюдів у формі вправ. Там навіть більше Черні, ніж, власне, Ліста. А 1837 року – ще в той період ефектності – Ліст робить другу редакцію, яку називає Дванадцять великих етюдів. Вони дуже складні технічно, перенасичені фактурою.

Якби 1852 року Ліст не зробив ще третю, остаточну редакцію, я б його так не любив. Тоді він не лише назвав їх «трансцендентними», а ще й дав десятьом з дванадцяти програмні назви і в більшості випадків технічно спростив. Єдиний етюд, який в третій редакції став складнішим, – це Mazeppa. З решти він, як на мене, забрав зайве, зовнішньо ефектне.

Цього не чути?

Краще сказати, що в другій редакції ідея працює на технічну складність, а в третій – на поетичний зміст. Власне, «трансцендентність» полягає у гармонійному поєднанні художнього наповнення і технічної складності. «Трансцендентність», як вищий ступінь мистецької вправності. Це не суто складна техніка, а майстерність в ширшому розумінні.

І кожен етюд – це окремий образ?

В принципі, так. Однак перший називається Прелюдією, тож багато хто з виконавців і тих, хто аналізує цей цикл, вважають, що перший етюд є вступом. Дехто навіть жартує, що то є аби піаніст розігрався.

Чи порадите ви не-музикантам книжку або кіно, що вони якнайвлучніше розповідали б про музику?

Якщо людина не-музикант, певно, варто братися скоріш за художні твори. Є книжка «Шопен» Ярослава Івашкевича. Там багато цікавих художніх варіацій не лише про те, де Шопен жив, а ще й, приміром, скільки вина він там випив, скільки чернеток спалив. Є книжка Якова Мільштейна про Ліста. То є ґрунтовна монографія, але вона складається з двох томів: перший біографічний – це може бути цікаво всім, а в другому вже розбір творів, педагогічної діяльності. Ще вибірково можна читати «Прогулки в музыкальном мире Мориса Равеля» київської викладачки Валерії Жаркової.

Андрій Макаревич заграє Трансцендентні етюди Ференца Ліста двічі – 18 і 19 листопада у Палаці Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Організатором концерту є музична агенція Collegium Musicum.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук