Біле Братство в Білому Домі

Буває так, що якісь речі чи явища існують незалежно одне від одного і між ними наче немає нічого спільного. Але одного разу якийсь дослідник, може навіть і випадково, знаходить між ними велику подібність і вишиковує їх у стрункий логічний ланцюжок. Так і в кінці XIX століття засновник психоаналізу Зигмунд Фройд якось помітив, що в поведінці його психічно хворих пацієнтів є багато чого схожого на поведінку дітей і дикунів. Таким чином він вибудував те, що можна назвати тріадою – психопат-дитина-дикун.

Ось ця тріада і лежить в основі трампізму як соціально-психологічного явища. У цій тріаді, зокрема з інфантильністю Трампа, майже ідеально корелюється його старечий маразм, і як тут не згадати геніальні українські прислів’я: «Старий, а розуму за дитину не має», «Що старе, що мале, що дурне». В останній приказці, якщо старе замінити на дикуна, а дикун – це і є втілення архаїзму, тобто дитинство людства – це власне архаїчне суспільство, старе суспільство, те, що було давно, то ця наша приказка – абсолютно фройдівська тріада. І ще цікаво підмітити, що дитинство в онтогенезі окремої особистості – це те ж саме, що первісне суспільство у філогенезі людства. Так що ніби всі пазли тут збігаються.

Якщо взяти один із останніх вербальних «шедеврів» Трампа, коли він розповідає, що його 19-річний син Баррон «добре розуміється на технологіях. Я вимикаю його ноутбук, повертаюся за п’ять хвилин, а комп’ютер знову увімкнений», то в сучасному технологічному світі такі міркування – це міркування рівня трирічної дитини чи дикуна кам’яного віку, навіть не сучасних племен Амазонки чи Океанії. Ну і якщо завершувати тріаду, то це міркування психічно неповносправної людини, або принаймні з ознаками деменції.

Архаїзм дуже характерний для ідеології трампізму. В гаслі «Make America Grate Again» - ключове слово останнє. Тобто, повертаємось до минулого, до того, що вже колись було, в майбутнє не дивимось, бо минуле краще, воно величніше. До речі, те саме проголошує і путінська історіософія відродження заіржавілої російської імперії. Говорячи про «присмерк Європи» це геніально провіщав німецький письменник Герман Гессе ще 1919 року: «Повернення до Азії, до джерела, до фаустівських «матерів»…» Цікаво, чому власне «до Азії», а тому, що архаїзм майже достеменно дорівнює орієнталізму.

Трамп з його світосприйманням - це не президент вільної країни – «бастіону світової демократії», а такий собі типовий туркменбаші, точніше американбаші, який мріє про свій золотий пам’ятник, що мав би обертатися за рухом Сонця, точнісінько як у Ашгабаті. Ну а якщо наразі такого пам’ятника немає, то зійде і власний портрет, намальований «видатним російським живописцем», подарований його «добрим другом» путінбаші і отриманий з такими «зворушливими почуттями».

Будучи типовим лицеміром і фарисеєм, Трамп фактично проповідує архаїчний язичницький культ «золотого тільця». Золото, гроші, нажива – ось головний фетиш його світогляду. Золоті кросівки, золоті п’ятимільйонні картки американського громадянства, продаж Біблій – не залишає сумніву у тому, що ж є головними цінностями трампістської Америки.

Вважаючи себе чи не намісником Христа на Землі, аморальний політик і бізнесмен видається святенником і лицеміром, про яких Христос говорив, що такі люди «подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистоти!» Мріючи про Нобелівську премію миру, Трамп вочевидь вважає себе блаженним, бо, як каже Святе Письмо: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть». Утім щось мало є надії на успіх цієї миротворчої діяльності.

Вже багато говорилося про те, що трампістська вертикаль влади нагадує якщо не вертикаль мафіозної структури, то точно вертикаль тоталітарної секти, таке собі Біле Братство у Білому Домі. Апеляція до християнських цінностей, до месіанства Трампа деколи стає гротеском. Ставлячись з усією повагою до будь-яких релігійних обрядів і ритуалів, не можна не здивуватися держсекретареві Маркові Рубіо з його намальованим на чолі хрестом на честь Попільної середи в ефірі телеканалу Fox News, що насправді віє якимось дрімучим архаїзмом. Якщо ти такий побожний, то як каже Христос, «зайди до своєї комірчини, зачини за собою двері і помолися», а не виставляй своє святенництво на показ мільйонній публіці.

Новітній американський технофашизм, як охрестили політику трампізму під орудою Ілона Маска гострі на язик журналісти, насправді нічого нового світові не пропонує. Це те ж саме повернення в «Again», в давнину, той самий архаїзм. Німецький нацизм не вигадував нового ідеологічного ровера, фактично поставивши своїм наріжним каменем принцип східної деспотії і тиранії, символом свастику – санскритський стародавній символ, а вітанням - зігування - жест із часів стародавньої Римської імперії.

І дикунство, і інфантильність – це насамперед невігластво, неосвіченість, обскурантизм, не виходиш із дива, яке географічне відкриття світового рівня зробив Трамп, хто би взагалі міг подумати, виявляється: «Вони (Росія) мають найбільший шматок землі, більший за Китай». І ще одна з ознак інфантильності і дикунства – це конфабуляції, тобто несусвітні брехливі вигадки. «Байден дав Зеленському 350 мільярдів доларів, Зеленський видурив їх у нього, як у дитини цукерку», «Байден і демократи вкрали в мене перемогу на виборах 2020 року», «я переміг з найбільшим відривом за всю історію Америки», «в Україні воюють лише дуже молоді і дуже старі», «мільйони і мільйони загиблих в Україні» etc. Якщо журналісти підрахували, що Трамп під час своєї першої каденції збрехав близько 20 тисяч разів, то за нинішньої каденції він іде на новий небачений рекорд, вочевидь притримуючись старого інформаційного принципу – що більша брехня, то більше в неї повірять.

І ще одна особливість комунікації Трампа зі світом чи то через мережу Truth Social, чи то в будь-який інший спосіб, зокрема через інтерв’ю – короткі, вкрай примітивні, часто-густо заплутані меседжі, повторювані не те, що десятки, а навіть сотні разів. Який притомний політик міг би, наприклад, дозволити собі такі вислови: «Деякі люди кажуть…», «багато хто каже», «він хороший хлопець». Наразі такого дослідження немає, утім неважко здогадатися, що з усього, що виходить з уст Трампа, принаймні половина - це товчення води у ступі, повторювання одного й того ж: «Якщо б я був Президентом, ця війна б не почалась». «Зеленський найкращий продавець у світі». «Україні не треба було починати війну проти набагато сильнішої Росії». «Байден мене обдурив на виборах» etc. etc.

Псевдопишномовні, набундючені, вкрай пихаті, але водночас тупі, примітивні меседжі Трампа схожі на цитати з китайських дадзибао часів Культурної революції, і як тут не згадати вислів одного відомого письменника: «Ви висловлюєтесь пишномовно на кшталт індіанських вождів» - це точнісінько про чинного американського президента. Оце насправді «Again» - повернення в архаїчні часи.

За логікою Трампа, що більша брехня і що частіше і примітивніше вона повторюватиметься, то більше в неї повірять. І, як бачимо, це таки дає йому дивіденди. Нормальні люди при цих заявах хапаються за голову, але кого цікавить їхня думка, коли нині в Америці правлять бал не вони, а люди не цілком нормальні.

Напевно всі знають, що таке дитячі «ображульки». Бідну дитинку хтось образив, і вона не може заспокоїтись: комусь дали шоколадку, а їй ні. Побачивши портрети американських президентів у капітолії штату Колорадо, Трамп щиро образився на те, що портрет Обами там «чудовий», а його власний «просто жахливий». Сонцесяйного Трампа «спотворили до такої міри», що він «ніколи не бачив нічого подібного». Але ж Обама там «чудовий»! Ось у чому притичина! Нормальним людям від таких заяв чинного глави Білого Дому вже напевно набридло хапатися за голову, тож Трамп вочевидь буде підвищувати градус своєї неадекватності, аби світові не жилося сумно.

Чи не головною ознакою інфантильності є підлітково-юнацький максималізм і хвалькуватість: «Я найвеличніший Президент Америки!» «Такого ще не було. Ми на початку повернення, якого ще не бачив світ... Багато хто каже, що перші місяці нашого президентства є найкращими в історії США, після мене йде Джордж Вашингтон». «Канада неодмінно стане п’ятдесят першим штатом США», «Гренландія неодмінно буде наша», «Панамський канал буде наш», «Ми придбаємо і будемо володіти Сектором Гази, який перетвориться на квітучу рекреаційну територію». До речі, темної пам’яті Жириновський теж мріяв «помити чоботи в Індійському океані» і збудувати на його узбережжі «санаторії і профілакторії». Хвалькувата мрія Трампа про Газу щось дуже нагадує маячню Жириновського.

А тепер вишикуймо в логічний ряд: «Для Америки настає золотий вік, всі будуть багаті», «Канада - наш», «Гренландія – наш», «Панама – наш», «Газа – наш», «Закінчу війну в Україні» – і поміркуймо, що з цього всього здійсниться. За логікою – нічого. Отож бо й воно.

Можливо не такий цікавий сам феномен трампізму, а ґрунт, на якому він виріс. Звідки взялася така купа електоральних вар’ятів, які голосують за не цілком адекватну владу? Ну, по-перше, ми всі були в ілюзіях, що Америка завше була і буде спадкоємицею європейських демократичних цінностей у повному обсязі. Так, США є нащадком цінностей Європи, але лише частково. Це такий собі плавильний тигель націй з усієї нашої планети, тому наразі власне європейський компонент тут виявився занедбаним. Чи це тимчасове явище, чи довготривале, побачимо згодом.

По-друге, американців, незважаючи за їхній просто феноменальний вклад у розвиток світових технологій, європейці і не тільки завжди вважали трохи простакуватими, тобто такими, які, маючі глибокі знання в якихось вузьких галузях, загалом залишалися малоосвіченими і примітивними. Брак загальної освіти, знання елементарних азів історії і географії, морального виховання, заміна демократичних цінностей на псевдоцінності «золотого тільця», коли працюєш, працюєш, працюєш і думаєш лише про те, чи галон бензину сьогодні буде коштувати на десять центів більше або менше, і ні на що більше не залишається часу, то у підсумку голосуєш за того, хто тобі обіцяє цей галон на десять центів менше.

Дарма повторювати – все що в Америці думає, творить, винаходить і т. п., тобто вся наукова, інтелектуальна і творча еліта, традиційно голосує за демократів, натомість простачки ж чи дурники, які, як каже українське прислів’я, гірші за злодія, приводять до влади фальшивих месій на кшталт нинішньої американської адміністрації, і це стосується не лише особисто Трампа. Незважаючи на ці темні часи, які тривають тепер, все ж сподіваємося на те, що здорові сили в Америці прокинуться і врахують помилки плекання і виховання «десятицентового американця», бо якщо такі абсурдні і небезпечні політичні явища виникатимуть і надалі, то світові буде аж дуже непереливки.