Мільйони не хочуть обійматися

Деколи в житті стається так, що доводиться переглядати свої багаторічні усталені стереотипи і переконання навіть до протилежного, бо несподівано з’являється якийсь новий чинник, що перевертає майже все догори дриґом.

Цю історію я вже колись розповідав в одній зі своїх книжок. 1998 року я відвідав Швецію у складі делегації директорів і програмних директорів українських FM-радіостанцій. В місті Норчьопінгу є унікальний, один із найкращих у світі музеїв техніки. Нашу делегацію туди запросили на екскурсію і принагідно на обід. Організатор подзвонив мені і повідомив про місце та час зустрічі. Ми, а нас було осіб із п’ятнадцять, пройшли абсолютно вільно у розкішний ресторан і безкоштовно пообідали. Далі нам провели чудову екскурсію, після неї я щиро подякував і за екскурсію, і за обід, і кажу організаторові:

- На вході в ресторан нас ніхто не питав, хто ми, до кого ми і скільки нас, це мене здивувало.

- Нічого дивного, адже я вас сюди запросив.

- А якщо б хтось інший, кого не запрошували, захотів сюди зайти і з’їсти цей розкішний обід, він би це зробив без жодних перешкод.

- А як може сюди зайти людина, яку не запрошували? – здивувався організатор.

- Ну ось так, просто захотів і зайшов.

- Це неможливо, це зовсім неможливо, – на обличчі шведа було явне здивування.

І ось тут я зрозумів, що ми говоримо різними мовами, наче люди з двох різних світів, і в чомусь переконати шведа мені не вдасться, але я все ж вирішив перти до кінця:

- Ну, уявіть собі, якщо б десь у світі знайшлася ось така неймовірно нечесна людина і захотіла тут безкоштовно поїсти?

Видно було, що швед розгубився, довго думав і нарешті промовив:

- Тоді такій людині було б соромно до кінця життя.

Майже всі роки після цього випадку я відчував, що тоді виступив, як представник шахрайського неєвропейського світу, бо побачив можливість для шахрайства там, де його, на думку представника світу європейського, тобто світу, де панує суцільна чесність, не повинно бути в принципі. Мені навіть десь трохи було соромно, що я ось такий-сякий зіткнувся з ідеалом усіляких чеснот, і своїми дурними запитаннями, можливо, трохи підіпсув реноме української делегації.

Утім сьогодні я кардинально змінив свою думку про той випадок майже тридцятирічної давнини. І ось чому. Візьмімо квінтесенцію усієї сутності того, що ми звикли називати європейськими цінностями чи стисло європейською ментальністю. Вона базується на тому, що всі люди у світі створені Богом, аби бути рівними. Якщо інша людина має дві руки, дві ноги, два ока, два вуха і один ніс, то вона від мене нічим не відрізняється. Тому на підставі цього робиться висновок про тотожність людського роду. І якщо в минулому й були якісь відхилення від цього Божого задуму через гріховність людства, накинуту Дияволом, то епоха Просвітництва, а за нею і Велика французька революція XVIII століття урочисто проголосили принципи Свободи, Рівності і Братерства для усього людства і для кожної людини зокрема.

Цю ідею підхопили Шиллер зі своєю «Одою до радості» і Бетховен зі своєю 9-ю симфонією і в ейфорійному екстатичному запалі геніальний поет і геніальний композитор провістили усьому світові:

Обійміться, мільйони, поцілуйтесь, мов брати!

Вічний Отче доброти, дай нам ласки й охорони!

Поклоніться, мільйони, перед мудрістю Творця!

І чиніть Його закони. Станьмо дружною сім’єю

Жити правдою й добром…

Заклик до мільйонів обійнятися, схилитися перед мудрістю Творця і жити правдою й добром, звісно, чудовий, утім тут є один нюанс: одні мільйони були б і не проти обійнятися з іншими, але на Землі є й такі мільйони, які нізащо на світі не хочуть і ніколи не захочуть обійматися з іншими мільйонами, а натомість хочуть їх катувати, вбивати й руйнувати їхні домівки. А от це для європейської ментальності зрозуміти важко.

І цей ідеалізм, накинутий європейським Просвітництвом, виявився майже тотожний ідеалізмові комуністичної ідеології, яка проповідувала «всесвітню перемогу робітничого класу над капіталістичною експлуатацією». Бо нічого «всесвітнього» не існує, і коли якась ідеологія проповідує, так би мовити, «дзеркальність», коли ти майже в усіх людях бачиш себе самого, то це найбільш хибне уявлення про людство, яке тільки може бути.

Меркель у березні 2014 року після телефонної розмови з Путіним, в якій він, вочевидь, повідомив її, що буде загарбувати Крим, заявила, що російський очільник «втратив зв’язок із реальністю». Але річ у тім, що не Путін, а Меркель втратила тоді зв’язок із реальністю, бо її підвела оця сама європейська «дзеркальність», коли вона побачила у своєму візаві рівного собі щодо елементарних уявлень про світ і його закони, а насправді це був посланець з іншого світу. Навіщо починати війну, коли треба добудувати всі можливі Північні потоки, заробляти гроші, розвивати економіку, співпрацювати у різноманітних галузях і т. д.

Те саме було довгий час і з класичним представником європейської цивілізації Макроном, коли він намагався своїм «сексом по телефону» і рятівними проповідями добитися від Путіна того самого. Не вийшло, бо тут не діє принцип «а як він може зайти на територію іншої держави, якщо його туди не запрошували». Протверезіння серед чільних європейських політиків запізно, але вже настало, утім Трамп, здається, й досі до кінця не звільнився від ілюзії зацікавити Путіна чимось іншим, аніж вбивствами і загарбаннями. Адже навіщо воювати, якщо можна разом освоювати Арктику з її корисними копалинами, разом здійснювати грандіозні проєкти на трильйони доларів, будувати міфічні тунелі, отримувати шалені прибутки, збагачуватися й торгувати, коли всі санкції з РФ будуть зняті. Трамп і надалі наївно вважає, що «Путін хоче торгувати зі США і заробити багато грошей для Росії».

Чому ж такий підхід не працює? Дві з половиною тисячі років тому давньогрецький історик Геродот розповідав про те, що на північний схід від сучасної території України живе варварський народ андрофаги, тобто людоїди: «Цей народ має найбільш дикі звичаї з усіх людей; не дотримуються жодних законів і ведуть кочовий спосіб життя. Вони — єдині серед народів, які їдять людське м’ясо, і їхні звичаї вважаються варварськими навіть серед варварів». Навряд чи Геродот чи його сучасники політичні діячі намагалися б запропонувати андрофагам якісь цивілізовані стосунки і зацікавити, наприклад, вигідною торгівлею з грецькими причорноморськими колоніями чи ще чимось подібним. Хоча майже всі історики вважають згадку Геродота про андрофагів етнографічним міфом, утім послідовники андрофагів – мешканці сучасного болотного царства не залишають жодних сумнівів у правдивості відомостей, наведених Геродотом.

І тут подивуєшся наївності сучасної європейської чи загалом євроатлантичної цивілізації, яка, виходячи з хибної теорії «дзеркальності», хоче нинішнім андрофагам запропонувати свою концепцію про досконалий світ і переконати алкоголіка, який лежить у своїй блювотині і екскрементах під парканом, що моральне життя, чесна праця, повага до інших людей дадуть йому життєве щастя. Для цього так мало треба: підвестися з-під паркана, помитися і більше не вживати алкоголю.

Утім алкаша зовсім не цікавлять ті принципи, на яких засноване життя нормальних людей, йому не треба нормально жити, заможно жити, культурно жити, морально жити, це для нього навіть шкідливо, його цікавить лише пити і валятися під парканом. А ще він піде вбивати й руйнувати туди, «куди його не запрошували» і йому не буде соромно за це ані «до кінця життя», ані навіть не на секунду сьогодні. І усі можливі спроби приручити послідовників андрофагів «ніжками Буша», рятуючи їх від голоду на початку 1990-х, зазнали карколомного краху. І подальші проєкти – усілякі Північні потоки не відтягнули андрофагів від патологічного потягу до вбивств, руйнувань і загарбань, і тут насправді подивуєшся народній мудрості про «скільки вовка не годуй…» Лише війна, вічна війна, можливо з деякими незначними часовими перервами на мир, які у тяглості історії є лише миттєвими непорозуміннями, гарантує стабільність у такій країні, як болотна імперія. Парадокси тоталітаризму незбагненні для прямолінійного мислення класичного американського забудовника та інших представників вільного світу, і для їхнього прозріння потрібен певний час.

На щастя, та Європа, яку репрезентував той ідеальний швед майже три десятиліття тому, прозріває, і не через перегляд своїх ідеалістичних настанов про мільйони, яким конче треба обійматися, а через елементарне відчуття самозбереження. Бо як писав один геніальний російський письменник, нині заборонений (а дарма) в Україні, його співвітчизники навіть на ненависть не заслуговують, і їх просто треба методично «знищувати, як щурів і шкідливих павуків лише через елементарне почуття самозбереження».

На титульному фото скульптура лижника, яку встановили у місті Кулгур Пермського краю.