Чи допоможуть миру вибори?

За час повномасштабного вторгнення тема виборів в Україні випливала нагору суспільної уваги із впертою періодичністю. Вперше, пригадую, про близькість народного волевиявлення забалакали ще восени 2022 року. Багатьом тоді здавалося, що перемога вже близько, а після неї суспільство конче потребуватиме змін у керівництві країни. Певні політичні сили навіть не пошкодували коштів, часу й зусиль на виготовлення рекламної продукції.

І хоча тоді передвиборчі хвилювання виявилися явним фальстартом, це не зупинило окремих політиків і політологів з наполегливістю, вартою кориснішого застосування, перманентно піднімати електоральну тему.

Черговий сплеск цієї дискусії стався наприкінці серпня 2023 року, після візиту до Києва американського сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема, який вважався великим другом України (нині його дружнє ставлення вже ставиться під сумнів через його непевну позицію щодо військової допомоги Україні). На зустрічі з президентом Володимиром Зеленським пан сенатор заявив: «Наступного року в Україні мають відбутися вибори… Я хочу, щоб у цій країні відбулися вільні та чесні вибори, навіть під час нападу на неї. Американський народ має знати, що Україна змінилась. У минулому це була дуже корумпована країна».

Американського сенатора підтримав нідерландський колега, а заодно й голова Парламентської асамблеї Ради Європи Тіні Кокс. Він теж закликав українців таки провести електоральну процедуру. «Це не наше питання – вказувати, як це зробити, але, звісно, Україна має організувати вільні та чесні вибори. Тому що це ваше зобов'язання щодо статуту Ради Європи. І, звичайно, ви це зробите. Тому що, якщо ви цього не зробите, то у вас самих виникне питання: то що ж ми захищали в цій війні, яку Росія розв'язала проти України?» – заявив Кокс.

За нормальних умов чергові вибори в Україні мали б відбутися 31 березня 2024 року, принаймні перший тур. Напевно, так би воно й сталося, якби завчасно розрекламований українськи контрнаступ 2023 року виявився успішним. Якби нашим військам вдалося звільнити хоча б азовське узбережжя й перекрити Кримський перешийок. Після цього можна було б укласти з Москвою сякий-такий пакт про ненапад, принаймні тимчасовий. І за таких умов вже можна було б провести відносно повноцінне голосування. Зрештою, в Україні в часи російсько-української війни вже були реалізовані чотири електоральні процеси: двічі обирався президент (навесні 2014 року і навесні 2019 року) і двічі парламент (восени 2014 року і влітку 2019 року). Проте вже у вересні 2023 року стало зрозуміло, що, на жаль, операція зі звільнення окупованих територій остаточно провалилася, а з нею й шанс на народне волевиявлення.

Тема виборів на кілька місяців зникла з інформаційного поля. Проте вже в лютому 2024 року вона з’явилася знову. Про вибори активно заговорили фахівці й посполиті на всіх можливих дискусійних майданчиках. Спровокувало цю дискусію звільнення «народного кумира» Валерія Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ. А Залужний за час повномасштабного вторгнення здобув собі неймовірно високий рейтинг народної довіри. Тим часом, як президент Володимир Зеленський, навпаки, почав стрімко втрачати популярність.

На початку березня 2024 року українська соціологічна компанія SOCIS опублікувала опитування, кого б українці обрали президентом, якби голосування все ж таки відбулося. І безумовним фаворитом став Залужний, за нього готові були віддати свої голоси 41,4% (серед тих, хто визначився та піде на вибори). Зеленський програвав йому з тріском, його підтримка – лише 23,7%. Далі йшов експрезидент Петро Порошенко (6,4%) й ексголова Верховної Ради Дмитро Разумков (5,6%). У другому турі співвідношення голосів за Залужного було ще переконливішим – 67,5% виборців готові були проголосували за нього. За Зеленського – лише 32,5%. Тож золоті часи чинного українського президента, коли його підтримувало три чверті суспільства, безнадійно канули в Лету.

Як соціологічна ситуація виглядає зараз? Залужний все ще зберігає електоральне лідерство, хоча вже не таке й виразне. Опитування громадської думки, проведене SOCIS наприкінці січня, засвідчує, що за ексголовнокомандувача готові проголосувати 36% українців. Зеленський користується підтримкою 24-х відсотків. Далі йдуть Порошенко (9,4%), Разумков (8,3%), Тимошенко (6%). Хоча все ще залишається великою загадкою: чи має намір володар найбільшого президентського рейтингу брати участь у виборах? Досі жодних заяв на цю тему не лунало з вуст Залужного. Єдиним свідченням (чи радше натяком) його ймовірного наміру наважитися на політичну кар’єру стала його книга «Моя війна».

Тим часом тиск на Україну з вимогою, щоб вона провела вибори, зріс на порядок. Бо бажання бачити на чолі України особу, повноваження якої підтверджено народним волевиявленням, пролунало фактично з Овального кабінету Білого дому. Так, за фактом це були слова спеціального посланця з питань України й Росії Кіта Келлоґа, але навряд чи він би зважився тиснути на Україну в цьому питанні, не маючи відповідної вказівки від свого боса – президента США Дональда Трампа.

«У більшості демократичних країн вибори проводяться під час війни. Я думаю, що це важливо. Я думаю, це добре для демократії. У цьому й полягає привабливість міцної демократії: у вас є більше одного потенційного кандидата», – заявив Келлоґ в інтерв’ю телеканалу NewsMax.

Цікава заява, як сказав би в такому випадку досвідчений дипломат, не бажаючи образити різкішим словом свого візаві. Так, інколи можна провести вибори і в умовах війни, але ці умови бувають надзвичайно різними. Одна справа, коли твоя країна воює на чужій землі, або навіть і на своїй, але з обмеженим охопленням власної території бойовими діями. Зрештою, як уже було сказано, Україна чотири рази проводила вибори в умовах обмеженої війни з Росією. Але зовсім інша справа, коли 20% твоєї території окуповано, коли вісім мільйонів громадян емігрували до інших країн, рятуючись від війни, коли в окопах на передовій перебувають сотні тисяч українських вояків, коли ворожа армія періодично бомбардує всю територію країни крилатими бомбами, балістичними ракетами і дронами-шахедами.

Щоправда, сам Келлоґ, зрозумівшим згодом, що трішки погарячкував, підкоригував свою заяву. «Українці не можуть просто зараз провести вибори, тому що це суперечить їхній Конституції. Українці не мають їх проводити до припинення бойових дій, але ми досягнемо моменту, коли їм доведеться провести вибори. І це ознака здорової демократії», – зазначив він.

Найприкріше в цій ситуації, що заява Келлоґа (читай Трампа) фактично стала компліментарною реакцією на слова російського диктатора Владіміра Путіна, який назвав Зеленського «нелегітимним президентом». «Вести перемовини можна з ким завгодно. Тільки через свою нелегітимність він (Зеленський, – ред.) не має права нічого підписувати», – заявив Путін в інтерв'ю кремлівському пропагандисту Павлу Зарубіну.

Звідки взагалі взялася теза про нелегітимність Зеленського як президента й чи має вона під собою хоч якісь правові підстави? Певні підстави таки має, адже частина 5 статті 103 Конституції України гласить: «Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п'ятого року повноважень Президента України». Тобто чергові вибори президента України мали відбутися ще 31 березня 2024 року.

Частина 1 статті 103 Конституції стверджує: «Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років». Ця дата настала для Зеленського 20 травня 2024 року.

То що, Зеленського дійсно з того дня можна вважати нелегітимним? Я б не поспішав такого заявляти. Бо з іншого боку, в Україні діє воєнний стан. А стаття 19 Закону про воєнний стан прямо забороняє проведення голосувань. Причому заборона стосується всіх видів виборів: президента України, Верховної Ради України, органів місцевого самоврядування.

Хтось може заперечити, що Конституція диспонує незаперечним пріоритетом над окремими законами. І матиме цілковиту рацію. Але є й стаття в Основному законі України, яка грає на користь Зеленського, тобто дає підстави вважати таки його легітимним. Це стаття 108 Конституції України. Процитуємо її: «Президент України виконує свої повноваження до вступу на посаду новообраного Президента України. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі: 1) відставки; 2) неспроможності виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 3) усунення з посади в порядку імпічменту; 4) смерті».

Оскільки жоден з чотирьох пунктів не трапився і нового президента не обрано, то, згідно з цією статтею, Зеленський залишається легітимним президентом. Чи таки ні? Хто може дати чітку й авторитетну відповідь на це запитання? Тільки Конституційний Суд.

Нагадаємо, що Офіс президента ще рік тому готував подання до КСУ щодо легітимності перебування Володимира Зеленського на посаді президента України. Готував-готував, але так і не доготував. Питання тишком-нишком запхали під сукно. А дарма, нині це дозволило б зняти зайві запитання й закиди. То, може, здалося б таки врешті-решт зробити це подання?

Але в будь-якому разі питання легітимності Зеленського – це наша, українська, внутрішня справа. І не Путіну, не Росії, де вже 20 років не проводилося чесних і справедливих виборів, потикати нам легітимністю чи нелегітимністю. І, хай мене Бог милує, не американцям теж. Тим більше, якщо у Вашингтоні так легко купуються на кремлівські провокації.

Бо зрозуміло, що для Путіна забавки в легітимність Зеленського – це лише спроба затягти час, поторгуватися. Свого часу Путін так само не визнавав легітимності Віктора Ющенка, кричав, що його обрано в якомусь третьому турі, який не передбачений Конституцією України (теж мені конституціоналіст знайшовся). Хоча насправді було переграно другий тур, що є звичною практикою в багатьох країнах. Свого часу, 2016-го, точно така ж процедуру відбулася на президентських виборах в Австрії. І чомусь ні в кого не виникає сумнівів у легітимності австрійського президента Александра Ван дер Беллена.

Путін закидав нелегітимність Олександрові Турчинову, коли той виконував обов’язки глави держави, Петрові Порошенку, незважаючи на чесні й альтернативні вибори 2014 року. А Зеленському закидав нелегітимність ще задовго до травня 2024 року. Зрештою, він і цілу Україну вважає нелегітимною. Тому звертати увагу на такі його закиди – це себе не поважати. Варто це зрозуміти й нашим американським партнерам.