Чому росіяни досі контролюють українські кінотеатри?

Сьогодні, 16 квітня, мав вийти американський трилер Даніеля Еспінози «Номер 44», прокатом якого в Україні займалася  українська кінопрокатна компанія Multi Media Distribution. Вона ж і повідомила, що фільм не покажуть в українських кінотеатрах, адже його правовласник на території СНД, російська компанія «Централ Партнершип», відкликав ліцензію.

При тому стрічка «Номер 44» вже отримала прокатне посвідчення від Державного агентства України з питань кіно. Її прокат було заплановано на більше ніж 60 екранах у 20 містах нашої країни.

Скандал довкола раптового скасуванням прокату «Номера 44» оголив проблему, яка до цього часу якось залишалась на узбіччі актуальних суперечок довкола того, що нам показують.

Виявилося, що у той час коли Держкіно забороняє пропагандистські фільми, Верховна Рада забороняє російське кіно, а громадськість оголошує йому бойкот, Мінкульт Росії залишає за собою право диктувати не лише росіянам, а й мешканцям України та інших країн СНД, що їм дивитися.

Особливо гостро ця історія звучить тоді, коли Україна нарешті робить реальні кроки по декомунізації. Адже причиною заборони фільму, дія якого відбувається у 1952-му році в СРСР, є «спотворення історичних фактів і своєрідних трактувань подій до, під час і після Великої Вітчизняної війни, а також образів і характерів радянських громадян тієї історичної епохи». СРСР показаний Мордором, а радянські люди – орками, говорить слухняний критик «Латунський».

Тобто історія про серійного вбивцю, кримінальна драма або трилер набуває політичного забарвлення через те, що її герої є офіцерами міліції та КДБ (хоча утворився комітет у 1954-му році).

Важливим є те, що до прокату неросійського фільму Мінкульт РФ не може мати жодного стосунку («Номер 44» є  спільною продукцією США, Великобританії, Чехії та Румунії). Але, як виявилось, має.

Вітчизняний кінопрокат все ще залежить від російських компаній, які купують права на показ фільмів не лише в Росії, а й на усій пострадянській території, до якої, зокрема, належить і Україна.

Тобто наш кінопрокат влаштований таким чином, що українські компанії мусять домовлятися із правовласниками на території СНД, якими здебільшого є російські компанії. Тобто щоб показати амерканський, наприклад, фільм в українських кінотеатрах, потрібно отримати ліцензію у Москві.

Голова «Бюро української кіножурналістики» Сергій Васильєв написав на офіційному сайті НСКУ, що «зарубіжним кіновиробникам донедавна така модель співпраці з росіянами загалом видавалася вигідною та навіть подобалася, адже позбавляла їх мороки самостійно опікуватися кількома невеликими кіноринками, з яких турбот отримуєш більше, ніж фінансової вигоди. Зокрема, практику продажу прав не на країну, а на «територію» було поширено у дистрибуції мистецького авторського кіно, з огляду на невеликі збори таких стрічок».

Частково ситуації намагалися вирішити в тому числі і за допомогою українського дубляжу.

Нагадаємо, що ще у 2006 році точилися дискусії довкола української мови на українських кіноекранах. Вже тоді і прихильники, і противники цього процесу відзначали, що він відокремить кіноринок України.

Ще тоді було створено кіноринок, який запрацював у рамках кінофестивалю «Молодість». Одним зі своїх першочергових завдань організатори кіноринку ставили прямий продаж в Україну стрічок світових кіновиробників.

Частково це вдалося зробити. Так, наприклад, компанія MultiMedia Distribution є прямим дистриб'ютором таких великих студій як Relativity Media тощо. А от за ліцензією на проукцію студії Summit Entertainment, яка володіє правами на «Номер 44» вона має звертатися до «Централ Партнершип», яка у 2012 році стала ексклюзивним прокатником фільмів цієї студії.

Оскільки з 2014 року «Централ Партнершип» входить до складу «Газпром-Медіа Холдінга», то українських глядачів можуть чекати різні сюрпризи.

Утім, раптове скасуванням прокату стрічки «Номер 44» у перспективі може змінити таку ситуацію, примусити західні компанії бодай задуматися про прямі договори з українськими кінопрокатниками – адже «Централ Партнершип» своїм вчинком розповсюдила дію російської цензури і на Україну.

«В умовах ідеологічної війни Росії проти України цей кричущий випадок цензурного обмеження доступу до твору художньої культури – який до того ж у суспільній думці «легалізує» піратський перегляд фільму «Номер 44» (адже в Україні інакше його не побачиш) – мусить бути не просто засуджений, а стати поштовхом до активних дій також і нашої кіноспільноти із формування нової архітектури відносин в аудіовізуальній сфері – минаючи посередництво Росії», - вважає Сергій Васільєв.

Представники української кіноіндустрії, зокрема директор ТОВ «Кіноман», що опікується діяльністю кінотеатру «Жовтень», Людмила Горделадзе, генеральний директор Асоціації продюсерів України Денис Масліков, продюсер Джей Ді Захаріас, співзасновник дистриб’юторської компанії «86 prokat» та співорганізатор фестивалю кіно та урбаністики «86» Ілля Гладштейн – висловили впевненість у тому, що відтепер вітчизняні дистриб’юторські компанії повинні домогтися укладання з західними правовласниками прямих угод, йдеться на сайті НСКУ.

MultiMedia Distribution наголосила, що питання з прокатом фільму відкрите.