Домовлятися чи стріляти?
IQ

Домовлятися чи стріляти?

Важкі уроки «хлібного» перемир'я

Сергій Шебеліст, 15 серпня 749 1
фото Міністерства оборони

Образну фразу тоді ще кандидата у президенти Володимира Зеленського про шлях досягнення миру в Україні: «Треба просто припинити стріляти», напевно, йому нагадуватимуть усю каденцію. Приблизно так, як його попередникові Петру Порошенку постійно дорікали передвиборчою обіцянкою закінчити АТО за години. Обох їх громадяни обрали як «президентів миру». Обидва вони демонстрували щире прагнення якнайшвидше врегулювати конфлікт на Сході України, намагалися бути компромісними і конструктивними.

У світі ілюзій

Але всі ці посили і зусилля були марними, бо мир залежав і залежить не від позиції Києва, а від рішення Москви, котру влаштовує лише один варіант миру – капітуляція України. Рано чи пізно усвідомлення цього факту приходить до українських президентів. Порошенко це зрозумів за кілька перших місяців своєї каденції, нині цей важкий шлях належить пройти і Зеленському.

Новий глава держави під час передвиборчої кампанії жорстко критикував свого політичного опонента і зумів переконати більшість суспільства в тому, що війна триває тому, що вона вигідна владі, котра на ній наживається. На цю тезу ідеально наклався скандал із махінаціями в концерні «Укроборонпром» за участі бізнес-партнера Порошенка, першого заступника секретаря РНБО Олега Гладковського, який завдав потужного удару по репутації експрезидента.

Однак все це було раніше. Нині влада змінилася, і тепер уся повнота відповідальності на новій адміністрації, з якою пов'язані величезні очікування суспільства, але котра ще не позбулася наївності й ідеалізму. Пригадайте слова «кварталівця» Бориса Шефіра про те, що Путін – не маніяк і не псих, а розумна людина, з чим згоден і перший помічник президента Сергій Шефір.

У команді Зеленського було переконання, що варто лише прибрати від керма Порошенка і мирний процес розблокується, все почнеться з чистого аркуша. Нормандський формат і «Мінськ» запрацюють з новим імпульсом, на Донбасі запанує перемир'я, полонених українських моряків повернуть додому. Що ж, добрі наміри, які можна привітати. Тим паче, що на зустрічі із журналістами у форматі off the record Зеленський прозоро натякнув, що звільнення моряків – практично вирішене питання, проте попросив медійників не озвучувати цієї інформації, аби не зашкодити процесу.

Говорили, що хлопців з великою вірогідністю повернуть в Україну до парламентських виборів. Подейкували також, що їхнє звільнення може записати собі в актив лідер проросійського табору Віктор Медведчук й отримати додаткові відсотки як миротворець під час голосування. Але не спрацював ні той, ні інший сценарії. Понад те, довкола звільнення моряків спалахнув конфлікт між Офісом президента і МЗС, очільник якого не поінформував главу держави про зміст міжвідомчого листування з російськими колегами, що висунули Україні неприйнятні умови звільнення наших військовослужбовців.

Ця історія, схоже, перекреслила якісь досягнуті раніше домовленості. Зеленському не залишилося нічого іншого, як апелювати до гуманізму Володимира Путіна і марно просити його «повернути дітей батькам».

Простір для компромісу

Іншою мирною ініціативою українського президента стало розведення сил у Станиці Луганській і відновлення зруйнованого мосту. Це мало б продемонструвати налаштованість на поступове просування мінського процесу, котрий в останні роки забуксував, і готовність вирішувати гуманітарні питання, налагоджувати контакт із мешканцями окупованих територій, які перетинатимуть лінію розмежування і бачитимуть інше ставлення до себе. Пам'ятаєте слова з інавгураційної промови Зеленського: «Вони не чужі, вони наші, вони українці»?

У разі досягнення позитивного результату у Станиці Луганській цей досвід можна буде перенести на інші ділянки фронту. Проте добрі наміри Києва зухвало використовують ватажки «ЛНР», безперешкодно відвідуючи підконтрольну уряду територію і заявляючи, що ця земля має належати їм. При цьому осіб, які перебувають у розшуку, не затримує СБУ, бо це, мовляв, може бути сприйнято як провокація і зрив мирного процесу. Доводиться терпіти і, зціпивши зуби, демонструвати конструктив.

Із цим посилом із 21 липня було запроваджено чергове «хлібне» перемир'я, котре привітали західні лідери. Спочатку кількість обстрілів справді зменшилася. У деякі дні, за повідомленням штабу Операції об'єднаних сил, була зафіксована тиша. Але тривало це недовго. Маятник війни гойднувся в інший бік – і Україна знову почала втрачати своїх захисників. Відкрився новий лік поранених і загиблих, який бодай трохи привів до тями і суспільство, і владу, котрі наївно повірили в чергову можливість миру з агресором.

Після загибелі чотирьох морпіхів Зеленський за власною ініціативою зателефонував Путіну і попросив його вплинути на «ту сторону», аби вона не вбивала українських громадян. Так ніби Москва – це посередник, а не учасник конфлікту. Ну і визначення «інцидент» для трагічних подій на Донбасі теж, м'яко кажучи, не дуже доречне.

У Кремлі вислухали українського колегу, але продовжили наполягати на своїх умовах, разом із законодавчим закріпленням особливого статусу для «ЛНР» і «ДНР». Ще й закликали Київ припинити обстріли українськими військами населених пунктів Донбасу, від яких нібито страждає мирне населення.

Ця телефонна розмова і загалом реакція Банкової на нове загострення бойових дій була критично сприйнята. І то не тільки опонентами президента, які шукають зраду чи не в кожній його дії чи заяві, але і тверезомислячими оглядачами та політиками. Так, Роман Безсмертний, який працював у мінській групі за Порошенка й Зеленського, закликав главу держави жорсткіше реагувати. Як варіант – призупинити участь України в «Мінську» до скликання засідання лідерів нормандського формату.

«Якщо на Росію не тиснути, вона діятиме агресивно і ще більш агресивно. В Росії зовнішня політика реалізується через принцип «примушення до миру силою», – пояснив свою позицію Безсмертний в ефірі каналу «ATR». – Це треба усвідомлювати і готуватися до того, що проти нас будуть діяти силою в будь-яких умовах: за столом переговорів, на лінії розмежування, в дипломатичному протоколі, у міжнародних організаціях, у двосторонніх діалогах і так далі. Завжди буде застосовуватися механізм сили».

Публічна позиція відставного дипломата, який не приховує своєї думки, не сподобалася Банковій – і невдовзі Безсмертний був звільнений з української делегації у Тристоронній контактній групі, попрацювавши у ній трохи більше як місяць. До речі, про призначення і звільнення політик довідався з медіа, що також багато говорить про стиль керівництва Офісу президента, яке періодично «перетрушує» мінську групу. Попередник Безсмертного, експосол Олександр Моцик, ще менше протримався на посаді – лічені тижні. У такому кадровому калейдоскопі важко сконцентруватися на системній роботі й давати відчутний результат.

У президента Зеленського залишається небагато простору для маневру. Перед ним стоїть водночас простий і складний вибір: почесна капітуляція на умовах Москви або спротив російській агресії. «Домовитися десь посередині» або «просто почати стріляти». Забаганки Росії, перефразовуючи слова ізраїльської прем'єрки Голди Меїр, не залишають нам простору для компромісу. Час нарешті попрощатися з ілюзіями, що агресора можна умиротворити.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук