«Друга Велика війна», або «Друга» Перша світова війна

28 серпня відбулася чергова подія в рамках публічної програми Центру міської історії «Місто на лінії: Львів у листопаді 1918 року». З лекцією «Конфлікт, який не закінчився. Друга світова війна, 1917-1923 роки» наше місто відвідав професор Єльського університету Джей Вінтер – історик Першої світової війни, автор численних наукових (і популярних!) праць.

На початку лекції професор Вінтер зробив дуже суттєву ремарку: те, як майбутнє, яке ми обираємо, впливає на те, яке минуле (або що саме з минулого) ми воліємо досліджувати. Саме тому так важливо вивчати і розуміти історію минулих воєн.

Про що говорив професор Вінтер? Найпростіша відповідь – про те, що Перша світова війна не закінчилася 1918 року. Тоді закінчилася радше «західноєвропейська війна» між Великою Британією і Францією – з одного боку, та Німеччиною – з другого. Натомість в інших частинах світу: у Східній Європі, на Близькому Сході, в Азії – тривали військові конфлікти, продовжуючи насильство Великої війни. Відповідно, якщо Європейська Унія прагне бути союзом для всієї Європи, зокрема і Східної, досвід 1918-1923 років потрібно прийняти й усвідомити. Його важливо проаналізувати як приклад тотальної дезінтеграції, яку пан Вінтер вважає реальною (і вкрай небажаною) альтернативою сучасній Європі.

Ідея Джея Вінтера передбачає впровадження концепту «Другої Великої війни» (або, адаптуючи до нашої термінології, «Другої» Першої світової війни) 1918-1923 років для опису конфліктів, які фактично тягнулися від того періоду, який прийнято вважати Першою світовою війною. Відповідно, фокус зміщується зі столиць світових держав, таких як Лондон, Париж чи Берлін, до периферійних центрів, таких як Варшава або Львів. Другий важливий момент – це необхідність дивитися на цей період крізь призму не національних наративів, а як на транснаціональну історію, де всі події поєднані причинно-наслідковим зв’язком. Окремо слід зауважити, що термін «національна історія» вжито в західному значенні цього слова, і тут не йдеться про етнічні групи чи походження.

Чому цей період, так звану «Другу Велику війну» (1918-1923), варто виокремлювати? Через низку ознак, які не були характерні для часу ані до, ані після цього. Розвал величезних держав (Російської, Австро-Угорської, Османської імперій), конфлікти на їхніх руїнах, анархія – усе це поставило населення величезних територій перед питанням, хто має законне право на застосування насильства? Бо якщо війна до 1918 року велася між світовими потугами за гегемонію, то після 1918-го – за легітимність.

Крім того, 1918-1923 роки – це період масової участі цивільних громадян у військових діях і час, коли військові дії велися, зокрема, цілеспрямовано проти цивільних. У той час, по суті, було стерто межу між військовими і цивільним населенням. Щобільше, участь цивільних призвела до більшої жорстокості, до бруталізації війни. Характерною ознакою такої боротьби є наповненість ідеологіями, коли війна стає революцією, а революція – війною. Так само в 1914-1918 роках з’являється нова реальність, коли держави легітимізують масові вбивства, а ненависть стає раціонально обґрунтованою. Але все ж таки Перша світова – це політичний конфлікт, тоді як «Друга» Перша світова – війна на винищення.

Якими ж, на думку професора Вінтера, були причини «Другої Великої війни» 1918-1923 років? Крім уже згаданого вакууму влади і спричиненого ним спалаху неконтрольованого насильства, були ще специфічні передумови. По-перше, великі держави пообіцяли народам звільнення (найкраще це сформулював президент США Вудро Вільсон, йдеться про право націй на самовизначення), але самі нації не поспішали прощатися зі своїми імперіями. Ситуацію підігрівав і надто радикальний приклад революційної Росії. По-друге, для цього існували суто економічні чинники. Адже якщо лютує інфляція і влада не може забезпечити населення хлібом, але він є на чорному ринку, то виходить, що держава слабка та апріорі не може захистити свою владу.

І хоча 1923 року насильство загалом пішло на спад через загальне виснаження сторін, вгамування інфляції, затухання пандемій, початок діяльності Ліги Націй та визнання СРСР, наслідки «Другої Великої війни» для Європи і світу не забарилися. Адже нацизм, фашизм і радянський комунізм, як стверджує професор Джей Вінтер, є закономірним наслідком «Другої» Першої світової війни, продуктом часів «воєнної тривожності». Як не дивно, але багато з тих, хто бачив Першу світову війну, привів людство до «Другої». Дехто, як, наприклад, Гітлер, вирішив «виправити помилки» і взяти реванш. Тобто, коли ми говоримо про період 1918-1923 років, про «Другу» Першу світову війну, маємо пам’ятати, що це перехідний період і пряма дорога до жахів Другої світової.

Такими є думки професора Єльського університету, який слушно зауважує, що не варто «святкувати» 1918 рік. Набагато ліпше було б вшановувати жертв, тим більше, що для мільйонів людей війна тривала ще п’ять років.

Лекція професора Вінтера викликала жваву реакцію чисельної аудиторії, що зібралася у великій сесійній залі Ратуші. Присутні хотіли поговорити про український контекст світової історії. Питалися про те, чому іншим народам тоді, в 1918 році, вдалося скористатися правом націй на самовизначення, а українці не змогли захистити свій суверенітет? Оскільки слухачами уславленого історика було багато людей з-поза історичного цеху, то їм дуже хотілося, щоб професор Вінтер обов'язково провів аналогії із сучасністю. Щоб він порівняв «Другу Велику війну» із теперішньою – гібридною, яку розв'язала Росія не тільки проти України, але й проти всього Заходу. Відповідь історика була чисто фаховою: найкраще аналізувати і описувати події, якщо з ними втрачений прямий емоційний зв'язок. Що не означає, що між подіями сторічної давнини і сучасними процесами не можна побачити певних аналогій.

Для власних рефлексій запрошую послухати саму лекцію, а вона тут. Як і запис круглого столу «Народження нового світу: міські досвіди у Східній Європі після 1917 року».