Два погляди на майбутню «революцію» в Росії
IQ

Два погляди на майбутню «революцію» в Росії

Російський соціологічний барометр демонструє відчутні зміни

Олександр Косвінцев, 15 серпня 201719471

З Росії прийшла бажана, але досить несподівана звістка: щораз більше російських громадян починають усвідомлювати, що кремлівський шеф їх елементарно «кинув». У тому сенсі, що нав'язаний Путіним російському суспільству договір про обмін свободи на «ковбасу» виявився брехливою фікцією. В результаті, за словами гендиректора Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД) Валерія Фьодорова, запит суспільства на стабільність відходить на периферію, його заступає запит на зміни. Про це соціолог заявив, виступаючи 8 серпня на молодіжному форумі «Територія смислів на Клязьмі».

На думку Фьодорова, економічна криза в Росії закінчилася, але широкомасштабний підйом ще не настав, і росіяни відчувають невпевненість у завтрашньому дні. На такому тлі, мовляв, зазначена тенденція становить неабияку небезпеку для держави, адже «революційні настрої з'являються не в ситуації кризи, а коли криза закінчилася і стає краще».

«Тоді люди перестають терпіти і починають вимагати», – пояснив глава ВЦВГД, фінансування якого здійснюється із держбюджету.

Фьодоров відомий тим, що досить лояльно ставиться до російської дійсності загалом і до витівок Путіна зокрема. Тим цікавішою є його думка про «революційні настрої» співвітчизників: адже якщо прихильник одіозного режиму починає бити на сполох, значить, в країні справді назріває щось серйозне з точки зору поведінки широких мас. Питання лише в часі.

Вибори або велика кров

Сьогоднішня реальність така. Хоча путіністи намагаються тримати все під жорстким контролем і силою придушувати будь-які паростки вільнодумства, найбільша за територією країна світу повільно, але впевнено починає перетворюватися в гучливий вулик. Гул мільйонів незадоволених «бджіл» у цьому «вулику» ще дуже боязкий і ледь помітний, але не минає і дня, щоб то в одному населеному пункті, то в іншому якось не візуалізувався заклик до спротиву режиму. При цьому щоразу частіше стало лунати ріжуче вуха обивателів слово «революція».

«Демонтаж путінського режиму можливий тільки внаслідок змін революційного характеру, – писав цієї весни у своїй інтернет-газеті екс-чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров, коментуючи протестні акції Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального, які відбулися напередодні. – У революційному процесі результат набагато значущіший за мотив. Тому, чим би не керувалися Навальний і його прихильники, їхні дії призвели до серйозної дестабілізації влади і створюють передумови для формування революційної ситуації. Такі дії об'єктивно заслуговують на підтримку».

Не всі лідери російської опозиції налаштовані настільки рішуче. Багато активістів найбільш прийнятною формою опору путінському режиму вважають ігнорування виборів. Мовляв, брати участь у «фарсах», в які Кремль нахабно перетворює всі виборчі кампанії, рівносильно підігруванню політичним шахраям.

Щодо цього питання опозиційна тусовка Росії розкололася приблизно на дві рівні частини. У число тих, хто вважає участь у виборах абсолютно обов'язковою для опозиційно налаштованих громадян, входить правозахисник, депутат Псковських обласних Зборів Лев Шлосберг. Ця людина стала відома далеко за межами Росії після того, як у серпні 2014 року газета, директором якої він на той момент був, першою опублікувала інформацію про закриті поховання російських військовослужбовців-контрактників, котрі брали участь у диверсійних операціях на Донбасі. За поширення небажаної для Кремля інформації Шлосберга жорстоко били, позбавляли депутатського мандата...

Нещодавно у статті під характерним заголовком «Мрії жертв революції» Псковський політик писав: «Перед кожною виборчою кампанією в Росії ось уже понад 20 років обговорюється одне й те ж питання: чи потрібно брати участь у виборах. І кожного разу над цим обговоренням нависає тінь іншого способу зміни російського світоустрою: революція. І що менш чесними стають вибори, що більше нахабніє влада, то частіше чуєш про «очисний вогонь революції». Треба визнати: в країні, де найрішучіші та вирішальні зміни в минулому столітті відбувалися через повстання народу, насильство і кров, такі мрії не дивні».

Не без гіркої іронії зауваживши, що ніхто не робить для революції більше, ніж влада (не тільки в Росії – у будь-якій країні, де держава відірвана від людини), Шлосберг пише: «Кожному прихильникові революції я ставлю одне запитання: «Ви готові до того, щоб ваша сім'я загинула в революції?» Чесна відповідь на це запитання показує, чого насправді хоче людина: помсти і влади ціною крові чи миру в країні».

Відповідати на такі питання не так просто.

«Хибне протиставлення...»

Повторивши запитання, яке задає своїм опонентам мужній правозахисник Шлосберг, відомий російський соціолог і публіцист Ігор Ейдман, котрий нині мешкає в одній із західних країн, так відповів на нього: «Я вважаю, що це помилкове протиставлення. Альтернатива революції в нинішній ситуації – не вибори, яких немає і при цьому режимі не буде, а війна. Путінська влада вже веде регіональні війни в Сирії і в Україні. Звісно, режим не зупиниться. Його авантюристична політика буде і далі з неминучістю призводити до нових військових конфліктів. Саме існування цього агресивного і неадекватного режиму, який володіє атомною зброєю, різко підвищує ризик глобальної війни і ядерної катастрофи у світі».

Дивлячись на військові приготування путіністів уздовж кордонів низки країн, важко не погодитися з такими висновками. До того ж Ейдман хоч і побіжно, але нагадав про те, що не всі останні революційні події в Європі були кривавими: «Продовження такої політики путінського керівництва загрожує життю і безпеці наших сімей набагато більше, ніж якісь можливі зіткнення під час революції (треба сказати, що переважна більшість європейських революцій новітнього часу, зокрема й наша 1991 року, не призводили до громадянських воєн)».

Чи можна обійтися без крові?

Хоч може здатися, що я зайняв позицію соціолога Ейдман, насправді мені дуже зрозумілі і побоювання правозахисника Шлосберга. Особливо якщо мову вести тільки про Росію. Щодо РФ, то відносно мирну «революцію» 1991 року слід вважати радше винятком, аніж правилом.

Основне революційне «правило» Росії добре відоме: кров, кров і кров... Утім, це можна віднести не тільки до Росії. Остання революційна ситуація в Україні теж, на превеликий жаль, вирішилася не без крові, причому чималої.

Тому у такій суперечці, яку заочно провели Шлосберг та Ейдман, не потрібно шукати переможця. Обидва вони, судячи з усього, люди прогресивні і явно стурбовані тим, щоб в ході майбутніх перипетій революційного характеру звести людські втрати до мінімуму. А що революція в «чекістській» Росії неминуча – у цьому можуть сумніватися лише люди, які не знають історії. Вона, історія, вчить, що навіть такі монолітні на вигляд режими, як путінський, далеко не вічні.

Актуальним є питання про майбутню революцію і для України. Адже люди, які прийшли в ній до влади після пам'ятних подій зими 2013-2014 років, не тільки зрадили ідеали Майдану і пам'ять Небесної сотні, а й перетворили країну в аналог феодальної держави. Вічно так тривати не може! Раніше чи пізніше, але український народ стряхне зі себе апатію, розчарування і страх перед обличчям силових структур. І що буде тоді?

Десятки разів натикався я в соцмережах на погрози звичайних українців на адресу доморощених високопоставлених чиновників: мовляв, почекайте, доберемося і до вас... Влада, здається, не реагує на такі випади. Але ж марно... У Києві, нагадаю, в серпні 2015 року через натовпи мітингувальників під Верховною Радою у співробітників правопорядку полетіла бойова граната, постраждали десятки людей. Якщо трапиться новий Майдан, все може бути набагато серйознішим.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук