У Харківському національному академічному театрі опери та балету відбувалася одна з найочікуваніших вітчизняних прем’єр – опера «Вишиваний. Король України». Постановка є результатом співпраці приватної ініціативи та державного театру.
До створення твору продюсерка Олександра Саєнко залучила відомих митців: Сергій Жадан (автор лібрето), Алла Загайкевич (композиторка), Ростислав Держипільський (режисер).
Авангардна мультимедійна постановка багатокомпонентна і багатозначна, адже кожен співавтор втілив своє прочитання. Структура опери ділиться на Голоси, тож пропонуємо відрефлексувати побачене в подібній формі.
Сцена з вистави
Голос Історії
Постановка торкається подій Першої світової війни і розкриває особисту історію австрійського ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурґ-Лотаринзького, відомого також під іменем Василя Вишиваного. Нащадок найстарішої монаршої династії в Європі боровся за українську самостійність. Для багатьох Вишиваний був претендентом на український престол.
Прізвисько він отримав як полковник Легіону Українських Січових Стрільців через своє українофільство, яке поступово переросло у велику мрію, життєвий вибір і фатальний вирок.
Сцена з вистави
Голос Літератури
Відомо, що Вишиваний активно цікавився українською літературою і навіть писав вірші українською. Тож символічно, що лібрето опери видане окремою книгою. В планах продюсерів є переклад німецькою. Сергій Жадан вибудовує нелінійну історію, яка починається майже з фіналу життя ерцгерцога – його допиту в Лук’янівській в’язниці 1947 року. Змучений та хворий на сухоти Вишиваний періодично поринає у власні марення й спогади, де його чекають голоси минулого та власні рефлексії.
Текст не має яскраво вираженої кульмінації, що письменник пояснює так: «Не хотілося театральщини. Рівний емоційний посил, медитативне розгортання пам’яті». Монтажність сюжету проводить глядача вулицями Відня, Коломиї, Олександрійська, засніженими Карпатами, окопами Східного фронту.
Сцена з вистави
Реальні події переплітаються з фантасмагорією. Зустрічаються вагомі історичні постаті: політичний опонент Скоропадський, союзник Болбочан, наставник Андрій Шептицький, так і загадкова Людина в чорному, безіменна Дівчина, як уособлення почуттів юності. Фактично вся дія опери розгортається в уяві героя.
Голос музики
Опера написана сучасною авангардною музичною мовою з використанням електроніки. Авангард зароджувався саме на початку ХХ століття, як реакція на потрясіння від важких подій тієї доби, які частково відображені й в опері. Це посилює актуальність обраного звучання. Музична мова твору формується зі створених письменником перельотів між реальністю і видивом, різними історичними часами. Оркестр передає дійсність (диригент Юрій Яковенко), а введена електроніка з обробкою звуку в реальному часі — втілює багатовимірний уявний світ Вишиваного, марення та спогади (медіа-артист Георгій Потопальський, звукорежисер – Михайло Алборов).
Сцена з вистави
В першій сцені під час допиту ерцгерцог свідчить, що колись його називали Вишиваним. На цьому слові музична інтонація змінюється, і це не можна не помітити, з переривистої різкої на розспівно-ліричну, піднімається вгору і повисає на щемливому звороті. Ця коротка фраза звучить як згадана в передмові недосяжна мрія. Це цінний спогад з минулого, в простори якого герой заглибиться надалі.
Алла Загайкевич шукала особливого тембру й мови для кожного героя: «Слідуючи за авторською логікою Сергія Жадана, голоси в чомусь апелюють до театру Брехта. Вони звучать без пафосу, створюючи інтимний простір».
В партитурі використано багату вокальну палітру: барочне звуковидобування, автентичне фольклорне виконання, експресіоністські техніки шпрехштімме, шпрехгезанг, що передбачають розмовну «суху» манеру співу з приблизною звуковисотністю. Таке звучання використовували композитори-експресіоністи. Особливо копітку роботу здійснив виконавець головної ролі Володимир Козлов. За задумом композиторки звуковою фарбою стає навіть дихання головного героя – в партитурі виписані комбінації його вдихів і видихів. Така увага до найменших звукових коливань мови персонажа посилює інтимність його партії, показує його «крупним планом».
Сцена з вистави
Натомість, епічність «забезпечує» включення хору (хормейстер Олексій Чернікін). В роботі над хоровими епізодами композиторка зверталася до партитури «Орестеї» Яніса Ксенакіса, відомого грецького модерніста і експериментатора. В ритмічні структурі та ладових опорах різних груп персонажів відчувається фольклорне звучання Гуцульщини, Верховини, Полтавщини.
Голос театру
Режисер Ростислав Держипільський згадує: «Мені в історії українській і в світовій завжди цікаві особистості-пасіонарії, які не бояться робити те, що на перший погляд виглядає неможливим». В своєму прочитанні він апелює до сакральних традицій українського вертепу, вічного вертепу в умовах війни. Сценічне вирішення, на противагу камерності та інтимності, що закладені в літературному та музичному текстах, є масштабним, повнокровним, з розмахом. Центральна «вертепна» триярусна конструкція, вагою 5 тонн, вміщує одночасно 60 виконавців.
Сцена з вистави
Хоча опера охоплює абсолютно різні локації, історичні періоди та простори звичної зміни декорацій на сцені немає. Натомість, фактично всі елементи оформлення поліфункціональні. Простір легко трансформуються світловими ефектами та уявою глядача в потрібне оточення. Триярусна декорація почергово зображує камери в’язниці, коридори австрійських палаців, кімнати університетів, перевали східного фронту.
Ефектний прийом використано в одній з перших сцен: початок століття, 1900 рік, Відень. На фоні ансамблю перехожих, які співають про «…вік свободи, вік прогресу, вік золотої любові», зварюють металеві риштування як символ індустріалізації, технічного прогресу. Яскраві іскри розлітаються й асоціюються з бризками салютів, очікуваною радістю, але виявляться спалахами снарядів.
Пізніше на цьому місці зведуть конструкцію, яка нагадуватиме український тризуб, і в той же час матиме чітко окреслений силует журавля. Таке поєднання мов візуалізує прикрий висновок, що тогочасна українська державність виявилася недосяжним журавлем в небі, невтіленою мрією. Наприкінці опери тризуб демонтують.
Сцена з вистави
Видовищно вирішені масові сцени. Хор включається і стає повноцінним учасником подій, а не, як часто буває, статичною масою. Часто артисти присутні на сцені навіть тоді, коли не мають власного тексту – вони доповнюють сценічний контекст, ситуативно зображають перехожих, в’язнів, солдат тощо.
Голос візуального
Ще одна смислова лінія – мультимедійні проекції, які виводилися позаду основної декорації з артистами. Проекції уособлювали внутрішній світ Вишиваного – марення, спогади, примарних постатей минулого, що зринали в свідомості.
Сцена з вистави
Відзняті у техніці сповільненої зйомки чорно-білі відеоролики зображали цифрових двійників головних героїв (без гриму та театральних костюмів). Вже під час опери відео заповнювались кольором. Проекції реагували на музику і змінювалися в реальному часі в стилістиці глітч-арту, паралельно з електронікою. Реалізував це Сергій Горобець.
Письменник зазначав, що йому цікаво було дослідити як формується і проростає в людині українська ідентичність. Це буквально візуалізувала в одязі героїв художниця проекту Олеся Головач. В костюмах Вишиваного буквально проростають червоні квіти - деталі української вишиванки. З кожною зміною одягу їх стає все більше, а у фіналі ними всіяна внутрішня підкладка накидки ерцгерцога як символ того, що це тепер частина його внутрішнього світу.
Голос контексту
Прем’єра цієї опери є надзвичайно важливою для української академічної музики, адже закрила своєрідний гештальт в її Незалежній історії. Впродовж останніх років оперний процес в Україні активізується, з’являються унікальні незалежні ініціативи.
Яскравою стала серія з трьох оперних постановок музичної агенції «УХО» на базі Національної опери України, але працювали тоді з музичним матеріалом сучасних італійських композиторів. Успішний проект «Open Opera Ukraine» спеціалізуються на постановці барочних опер та роблять акцент на історично- поінформованому виконавстві.
Проекти формації «Nova Opera», яких в період з 2015 реалізовано близько десяти з музикою українських композиторів, синтезують різні музичні жанри (ораторія, реквієм, балет, елементи циркових вистав) та музичні стилі (рок, треп, народний матеріал, традиції католицької меси). Тобто, розвиваються не в суто академічній традиції, а скоріше в кроссовер-стилістиці.
В репертуарі державних закладів почути оперу сучасного українського композитора – явище більш рідкісне, ніж місячне затемнення, але іноді трапляється – «Пеніта.опера» Золтана Алмаші, «Безмежний острів» Вікторії Польової; «Соляріс» Любави Сидоренко. Втім, ці постановки є переважно камерними або ще не фіналізованими концертними версіями.
Опера створена на замовлення та за фінансової підтримки Почесного консула Республіки Австрія в Харкові Всеволода Кожемяка.
Фото ХНАТОБ, Олександра Щахова
Ми використовуємо