«Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма»
Культура

«Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма»

Уривок з нового роману Наталки Сняданко

20 серпня 2017 967 0

Під час 24-го Форуму видавців, який відбудеться у Львові 13-17 вересня «Видавництво Старого Лева» презентує новий роман львівської письменниці Наталки Сняданко.

«Найбільшою несподіванкою для мене був роман Наталки Сняданко «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма». Чому несподіванкою, можна здогадатися з анотації. Мені дуже хочеться, щоб цей роман отримав достатньо уваги і від літературних критиків, і від читачів, бо це доросле якісне письмо і дуже нестандартне сюжетне вирішення», - написала про книжку головна редакторка «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка.

У центрі нового роману Наталки Сняданко особиста історія одного з найекстравагантніших членів імператорської родини Габсбурґів - Вільгельма, більше відомого в Україні за бойовим псевдонімом - Василь Вишиваний. У романі його українську ідентичність розширено уявною - ймовірною - частиною біографії. У ній він не помирає у стінах Лук’янівської в’язниці, як відбулося насправді, а опиняється в радянському Львові, одружується, виховує сина й онуку, разом із дружиною, котра походила з давньої львівської родини, намагається пристосуватися до нової суворої дійсності. Водночас цей роман - історія кількох родин, країн, епох, воєн і міжвоєнь. Це - віддзеркалення австрійського в польському, польського - в австрійському, українського - в радянському і навпаки. Це - галицький мікрокосмос у кількох поколіннях і кількох епохах із притаманними лише цьому закутку Європи химерними поєднаннями мовних, кулінарних, звичаєвих реалій та людських доль, переповідання яких часто є набагато химернішим і фантастичнішим за будь-яку літературну фікцію, - йдеться в анотації до книжки.

ZAXID.NET публікує уривок з роману, який повністю можна буде прочитати уже у вересні. Автори обкладинки – Оксана Йориш та Назар Гайдучик.

***

Галина народилася за годину до півночі 18 серпня 1969 року. Того самого дня, точніше, тієї самої ночі, тільки на двадцять один рік раніше, в київській в’язничній лікарні було виписано довідку про смерть її дідуся, українського полковника, полкового командира Січових Стрільців, засудженого на 5 років ув’язнення в Парижі, позбавленого австрійського громадянства у Відні, ласого до молодих моряків і вродливих жінок клієнта паризьких борделів, шпигуна англійської та французької розвідок, симпатика ОУН, ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа.

Для Галини він був дідом Вільгельмом, рідше – Вілюсем. Власне, Вілюсем його називали в дитинстві, а потому – вже аж у глибокій старості. Вільгельм, наймолодший син Карла-Штефана фон Габсбурґа, народився 10 лютого 1895 року, за півроку до того, як Зиґмундові Фройду наснився знаменитий сон про укол Ірми. Завдяки цьому сну Фройд зробив висновок, що кожне сновидіння є здійсненням бажання. Цим він спершу викликав у науковому середовищі скандал і недовіру, а лише згодом саме завдяки цьому відкриттю став усесвітньо відомим ученим.

«Перше вражіння, яке собі пригадую з діточих літ, – це море. Багато води», – написав дідусь Вільгельм в автобіографії, мову якої Галина розуміла тільки частково, так багато було там спотворених польських і німецьких слів. Наприклад, вона не відразу збагнула, що «маринаркою» дідусь називав не піджак, а морський флот, «репарація» означала операцію, «бельфер» – учителя, а годинник у дідуся називався «дзиґарем». Дідусів дзиґар завжди показував на годину менше, ніж було на годиннику в самої Галини. Вільгельм і бабця Софія так ніколи й не перейшли на запроваджений радянською владою час. І коли домовлялися з кимось на певну годину, то завжди з’ясовували, чи точно йдеться саме про «московський» час.

Написати спогади дідусь вирішив так само раптово та несподівано, як вирішував майже все у своєму житті. Якось узимку Галина захворіла на вітрянку й кілька тижнів не ходила до школи. Вільгельм сидів біля її ліжка, старанно мастив червоні прищі зеленкою і розповідав історії з пережитого, щоби відволікти онуку від того, як свербить її шкіра.

– Дідусю, ти мене дуриш, не може це все бути правдою, – вередувала Галина. – Ти прочитав якусь пригодницьку книжку, а тепер переказуєш мені.

Саме тоді Вільгельм і вирішив, що його біографія – це готова пригодницька книжка, яку він сам власноруч і напише.

Урочисті приготування до початку праці над мемуарами тривали приблизно місяць. Вільгельм довго облаштовував кабінет. То був колишній кабінет батька бабці Софії, де той відпочивав після роботи. Тут стояв накритий зеленим сукном стіл, численні шухлядки замикалися на ключ, і майже всі ключі все ще були на місці.

Перш ніж почати працю над спогадами, Вільгельм хотів підібрати якнайзручніші подушки на крісло, та жодна йому так і не підійшла, тож, марно перепробувавши багато варіантів, він віддав крісло в ремонт, аби на ньому повністю змінили оббивку. Проте й після цього Вільгельм не був задоволений і спробував улаштуватися в одному з глибоких шкіряних фотелів, які мали доволі широкі западини між бильцями та сидінням, і звідти Софія дитиною часто випорпувала різні дрібні предмети: монети, напильники, ложечки, гребінці.

Вільгельм поміняв у кабінеті штори, щоби створити якнайбільш затишний настрій, довго вибирав папір, ручки, олівці. Усе те показував Галині, радився з нею. Вона позичила йому для нотаток кілька своїх грубих зошитів у клітинку. Вільгельм заявив, що в зошитах із обкладинками зі штучної шкіри депресивного бурячкового кольору він точно нічого путнього не напише. Галина запропонувала обклеїти зошити папером і розмалювати. Так вони і зробили. Урешті Вільгельм оголосив, що від завтрашнього дня розпочинає роботу над мемуарами.

Наступного дня вранці, відразу після сніданку, він заявив:

– Нині мене прошу не турбувати. Буду писав. – Гордовито поправив шляфрок і зник у своєму кабінеті.

Він перетягнув туди бабцину стару друкарську машинку і тепер намагався навчитися швидко друкувати. З кабінету спершу кілька хвилин долинало стукотіння по клавішах, а потому дідусь чимось голосно гупнув, – мабуть, стільцем – і крикнув:

– Фердамт нох маль!

Мабуть, це означало, що заклинило якусь літеру або ж він зробив одруківку. Десь приблизно через годину він вийшов із кабінету трохи знервований і запитав бабусю, чи немає чогось смачненького, бо щось писання не йде. Бабуся приготувала йому чай, канапку з варенням і сир зі сметаною – улюблений його десерт. Вільгельм зник за дверима. Минула ще година, й він знову вийшов. Цього разу налаштований дуже рішуче:

– Ну, що можна написати у шляфроку! – з порогу кинув він і рвучко відчинив двері шафи з одягом. – Який одяг, таке і письмо. Мушу привести себе до пор’ядку.

Потому почалися тривалі переодягання, миття, гоління, зачіска, манікюр – дідусь завжди дуже ретельно робив собі манікюр, його страшенно нервували поламані, обгризені, брудні нігті чи ороговіла шкірка кутикул. Манікюр забирав досить багато часу і цього разу затягнувся аж до обіду. Зате обід відбувся в урочистому парадному одязі, дідусь навіть знайшов у шухляді, відчистив від пилу і начепив на руку свій швайцарський дзиґар, якого не носив уже багато років і який дивом уцілів під час ув’язнення. Після обіду дідусь задоволено позіхнув і сказав:

– Ну, тепер можна троха відпочити!

І пішов до кабінету на післяобідній сон. Після сну він пив каву, грав із Галиною в шахи, читав і того дня про писання вже не згадував. Наступного ранку все повторилося. За час хвороби Галини він таки спромігся написати кілька сторінок. З кожною з них вибігав із кабінету, по-дитячому радісний і збуджений, затягував пасок шляфрока й одразу ж читав Галині вголос усе щойно створене. Щоправда, до кожного прочитаного речення він долучав іще довгу усну розповідь, без якої ледве чи можна було би зрозуміти написане. Розповідав Вільгельм значно цікавіше, ніж описував. На письмі кожне речення давалося йому з великими труднощами, він довго мучився, щоби сформулювати найпростішу думку, добирав слова, багато виправляв і перекреслював, але текст однаково виходив заплутаним і не завжди було зрозуміло, що ж саме Вільгельм хоче сказати. Він пояснював це браком гімназійної освіти, бо вчився за програмою реальної школи, а не гімназії. Домашні вчителі в його дитинстві прагнули передовсім справити добре враження і на батька дітей, і на самих дітей, а пильнувати, як учні опанували матеріал, – то вже було другорядним. Тож діти опановували те, що давалося їм найлегше. А Віллі легше давалося говорити, ніж писати. Наприклад, писання твору в його виконанні виглядало так. Він цілий урок розповідав учительці про свої літні канікули, викладаючи найдрібніші деталі мандрівки з батьками до Парижа, описуючи масляний смак свіжих круасанів, наспівну інтонацію паризьких кельнерок і покоївок у готелях, пилюку на вулицях, дамські сукні в театрі, пригоди дорогою туди і назад. Учителька слухала його затамувавши подих. Потому казала:

– Чудово, Віллі! А тепер запиши все це.

Через кілька хвилин він, задоволено посміхаючись, віддавав їй листок і казав:

– Готово!

– Як? Уже? Так швидко? – дивувалась учителька, розгортала листок і читала: «Я провів канікули в Парижі. Там було добре».

– І це все? – знову дивувалася вона.

– Ну, а решту я вам розповів, – широко усміхався задоволений собою Віллі.

Писати Вільгельмові завжди було важко. Це почалося від уроків каліграфії в дитинстві, які він щиро ненавидів і уникав їх усіма можливими способами, а потому так само неохоче писав твори, – йому нудно було витрачати стільки часу на те, що він уже і так зміг собі уявити. Ця неспроможність зосередитися надовго породжувала й хаотичність і уривчастість його усних оповідей. Про одні епізоди він згадував часто і детально, а інших уникав зовсім. Через це в Галини залишилися доволі фрагментарні уявлення про дідусеві життєві пригоди, – таке буває після перегляду старих неоцифрованих документальних фільмів, коли стрічка постійно обривається, а разом із нею шматуються і враження, зліплюючись між собою в найнесподіваніших місцях. Слухаючи ці хаотичні розповіді, вона почала малювати. Спершу просто обличчя, намагаючись уявити собі, як виглядали всі ті люди з дідусевих оповідок, а потім – окремі сценки: як дідусь іще малим хлопчиком нудиться на придворній церемонії у Відні; як утікає з родинного замку в польському місті Живці у гори, до гуцулів; як віддає честь своїм солдатам із українського батальйону Січових Стрільців; як зустрічається з митрополитом Шептицьким у Львові; як приміряє обнови у Парижі. Сценки в її зошитах нагадували комікс, із тією лише відмінністю, що історія, яку вони розповідали, не мала хронологічної послідовності. Після подій Другої світової війни там могли бути зображені сцени Першої світової чи міжвоєння, далі з’являлись епізоди з радянського Львова, а потому – з тридцятих років, коли Вільгельм жив у Парижі. Цей комікс нагадував оповіді дідуся та його самого – втілення хаосу, непослідовності, бурхливого і нестримного темпераменту. До того ж події в його житті громадилися з дуже нерівномірною інтенсивністю: за період між 1914 і 1921 роками він пережив у десятки разів більше і набагато важливіших речей, аніж за наступні двадцять років, потому знову був короткий спалах інтенсивного життя, а тоді – летаргія радянського часу.

Дідусеві дуже подобалося, як Галина малювала. Дивлячись на рисунки, він пригадував усе нові деталі, а вона відразу ж фіксувала їх, іноді лише інтуїтивно здогадуючись, як могло виглядати те чи те. Ще в дитинстві Галина заповнила своїм коміксом кілька грубих зошитів, якими дуже дорожила, і час від часу домальовувала різні епізоди, які зринали в її пам’яті з дідусевих оповідей. Саме ці комікси вона й візьме через багато років зі собою до Відня, щоби показати замовникові як ідею для майбутнього оформлення інтер’єру кнайпи. Той відразу ж захопиться й уже через годину після зустрічі надішле Галині електронною поштою контракт із такою сумою гонорару, від якої годі було відмовитись. І вона не відмовиться.

На першій сторінці Галининих коміксів було намальовано дідусів годинник виробництва фірми «Omega Seamasters», – такий самий Галина згодом бачила в кіно, на руці у Джеймза Бонда. У фільмі про Бонда вона вперше почула гасло «І цілого світу замало», яке дідусь вивів як епіграф на першій сторінці своїх спогадів, – але не тому, що любив фільми про Джеймза Бонда, а тому, що це було одним із родинних гасел Габсбурґів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук