Гіркін за ґратами

25 січня московський суд виніс вирок відомому російському терористу Ігорю Гіркіну. Організатор й активний учасник подій, які привели до захоплення Криму і Донбасу, проведе в колонії чотири роки за екстремізм. За десять років Гіркін пройшов довгий шлях – від улюбленця російських медіа і «героя Новоросії і Донбасу» до персони, яка «загрожує суспільній стабільності і поширює крамольні думки у російському суспільстві».

От тільки, як це прийнято в Росії, Гіркіна засудили не за його справжні гріхи і злочини. Російська Феміда не побачила крові на руках любителя історичної реконструкції з монархічними політичними поглядами. За ґрати Гіркін сів з банальної причини: наважився надто гучно й зухвало критикувати самого Путіна і його підлеглих.

Ігор Гіркін – типовий носій ідей російського імперіалізму і шовінізму. Російський монархіст за переконаннями, прихильник авторитаризму і поборник російського православ’я й концепції «русского міра». Персонаж, який ніколи не приховував своєї ненависті до існування незалежної України і мріяв про відновлення російської територіальної експансії. А також був безпосереднім учасником цієї експансії й захоплення території суверенної країни.

Історик за фахом, Гіркін після закінчення навчання 1992 року подався у Придністров’я й допомагав створити анклав сепаратизму в Тирасполі. Потім шанувальника білогвардійців занесло в Боснію. Гіркін брав участь у Першій і Другій чеченських війнах, вступив до лав ФСБ і дослужився до чину полковника. Звільнився з російських спецслужб у 2013-му якраз напередодні анексії Криму.

Під час Революції гідності Гіркін двічі побував у Києві і навіть відвідував Євромайдан з ознайомчою метою. Прикриттям його візитів у столицю України стала охорона православних святинь з Афону. Після другої поїздки Гіркін зумів спокійно виїхати зі столиці України до Криму, де розпочався новий етап його діяльності.

Коли 2014 року російський терорист і колишній співробітник ФСБ Ігор Гіркін брав участь в анексії Криму й захопленні Донбасу, він був упевнений, що виконує історичну місію «збирання російських земель». Хоча Гіркін любив вдавати зі себе масштабну особистість, яка натиснула гачок війни на Донбасі, він ніколи не володів якимись видатними здібностями. Ця людина просто вдало скористалася моментом слабкості української армії й нерішучості української влади. Його авантюрний героїзм також виглядає виставою, яка розрахована на російського примітивного обивателя. Цей російський терорист міг демонструвати свою силу, коли мав справу з неозброєним населенням або з частинами деморалізованої української армії зразка 2014 року на території Кримського півострова. Він також був здатний розстрілювати і катувати українських активістів на окупованій території. Проте досить швидко накивав п’ятами зі Слов’янська і навіть готувався втекти з Донецька, побоюючись наближення ЗСУ.

Кримінальні справи за злочини, скоєні на території України, не надто хвилювали Гіркіна. Факт причетності до збиття малайзійського авіалайнера в липні 2014 року теж не дуже засмучував російського терориста. Не надто турбувався Гіркін і тоді, коли в листопаді 2022 року дізнався, що Окружний суд Гааги визнав його винним у вбивстві 298 пасажирів, які перебували на борту літака авіакомпанії Malaysia Airlines (MH17), та засудив до довічного ув'язнення. Ексміністр оборони так званої «ДНР» був свято переконаний: його шанси потрапити до в'язниці надто мізерні. Тим більше, Гіркін здивувався б, якби дізнався, що за ґрати його посадить російський суд.

Ігор Гіркін вітав повномасштабне вторгнення Росії в Україну і спочатку дуже оптимістично оцінював перспективи російської агресії. Він активно коментував події на фронті і здобув чималу популярність у середовищі російських імперців-пропагандистів. Проте доволі швидко його риторика наповнилася критичним змістом. Ні, Гіркін у жодному разі не засуджував війну проти України й акти російського геноциду. Навпаки, він нарікав на те, чому Путін не дав вказівку напасти на Україну раніше, коли ЗСУ були слабшими і могли чинити менший опір. Також Гіркін постійно критикував російське військове командування і регулярно обзивав міністра оборони Шойгу «фанерним маршалом».

Наслідуючи свою терористичну сутність, перший «міністр оборони ДНР» активно закликав Кремль «воювати по-справжньому». Знищувати усю цивільну інфраструктуру України разом з дорогами й мостами. Нарікав на те, що російська армія не проявляє достатньої жорстокості у веденні бойових дій. Агітував до загальної мобілізації. Гіркін ніколи не приховував своєї ненависті до України і прямо заявляв, що вона має зникнути з політичної мапи. Попри свою войовничу риторику, на фронт Гіркін так і не потрапив.

У квітні 2023 року в Росії був створений так званий «Клуб роздратованих російських патріотів». Утім, програмні засади цього утворення дозволяють його назвати «Клубом роздратованих російських імперіалістів-шовіністів». Гіркін увійшов до складу цієї організації, яка за головну мету проголосила «перемогу у війні з Україною». Російські патріоти, як годиться патріотам у РФ, були роздратовані тим, що Кремль не проявляє достатнього рівня рішучості і жорстокості в досягненні своїх загарбницьких цілей.

Російська влада до пори до часу дозволяла Гіркіну критикувати Кремль. Це частково дозволяло їй каналізувати тиск з боку войовниче налаштованих прошарків суспільства. Тим паче, що в Путіна тоді була ще одна проблема – Євгеній Прігожин. Та й сам Гіркін не раз заявляв, що виступає проти зміщення російського диктатора з посади президента. Мовляв, це може похитнути стабільність у державі, а Росії так чи інакше потрібний цар. Але в липні Гіркін перейшов межу, обізвавши публічно Путіна «нікчемою і боягузливим бездарою». Через кілька днів після цих слів колишнього лідера терористів «ДНР» затримали і доставили у в’язницю. На цьому словесний потік Гіркіна завершився. Схоже, що наступні чотири роки життя «герой Донбасу» проведе за стінами рідної російської в’язниці. Може, у нього буде трохи часу усвідомити своє нікчемне місце в державі, в якій холоп не має права висловлювати публічне обурення царем.

Історія з Гіркіним повчальна тим, що дає змогу краще зрозуміти, чим є сучасна Росія. Це країна, де загальновизнані істини зовсім не працюють. А сенси багатьох речей мають зворотне значення. Російський патріотизм – це не що інше, як агресивний імперіалізм. А зовнішня показова релігійність зовсім не заважає здійснювати жахливі злочини, катувати і брати в заручники. Тут карають не за масові вбивства людей та участь у збройній агресії проти іншої країни, а за образу вождя. Російське глибинне суспільство сприймає такі збочені правила гри і вважає їх цілковитою нормою. Тому не потрібно покладати марні сподівання на ймовірність демократизації Російської Федерації в майбутньому. Будь-яка демократія в Росії дуже швидко мутує у щось незбагненне і далеке від справжньої суті цього явища.