Горішній Комсомольськ
IQ

Горішній Комсомольськ

Або Головне питання про декомунізацію

Григорій Швець, 14 червня 2016 1598 1

Перейменування міста Комсомольськ на Горішні Плавні стало приводом для жартів, напружених суперечок і навіть політичних баталій місцевого рівня. Здебільшого публічні дискусії точаться між прибічниками та противниками декомунізації. Кумедну назву «Горішні Плавні» підняли на прапор борці з комунізмом, а їхні опоненти вважають справою честі захищати штампований ідеологічний топонім «Комсомольськ». Тимчасом у вирі суперечок загубилося головне питання: а якої назви для свого міста хочуть самі мешканці Горішнього Комсомольську?

Мутна водичка

Ситуацію довкола Комсомольська дуже ускладнює відсутність достовірних відомостей про те, що насправді думають його мешканці з приводу перейменування. Міський голова Дмитро Биков, член «Соцпартії», наполягає, що містяни взагалі проти перейменування. Він посилається на громадські слухання, які відбулися у міськраді у вересні 2015-го – тоді 98% присутніх ніби проголосували проти перейменування. На «голос народу» посилаються і місцеві депутати від «Солідарності», які не хочуть псувати стосунки з громадою.

Однак громадські слухання – не надто надійний (а точніше, зовсім ненадійний) спосіб отримати зріз громадської думки 50-тисячного міста. Закону про місцеві референдуми, який пропонували провести деякі місцеві діячі, не існує. Проте референдум – не панацея. Наприклад, можна би було провести ґрунтовне соціологічне дослідження, аби відтяти всі можливі спекуляції. А заодно – дізнатися, чому саме люди проти перейменування. Цілком імовірно, що певна частина противників декомунізації вірять у те, що їм доведеться міняти документи, переоформлювати власність і т.д.

Подібні речі – не надзвичайна операція, а те, чим має займатися відділ зв’язків з громадськістю міської ради. Або відповідні служби з Києва, якщо місцева влада не спроможна виконувати свої обов’язки. Після отримання результатів дослідження треба було почати нормальну роз’яснювальну роботу з населенням, аби відсікти можливі маніпуляції. Зокрема пояснити, що змінити назву доведеться, але… І за цим «але» починається друга велика проблема декомунізації.

Планова декомунізація

Ця проблема полягає у тому, що місцеві громади просто ставлять перед фактом, а точніше, одразу перед двома: назву буде змінено і назва буде отакою. В даній ситуації це Горішні Плавні, але існують також інші приклади, де місцеве населення не сприйняло нової назви. Наприклад, село Андріївка на Львівщині не в захваті від того, що стало Мармузовичами, хоча звинуватити галичан в симпатіях до комунізму, м’яко кажучи, складно.

Тому не дивно, що на місцях декомунізацію можуть вважати накинутою згори і чинити цьому нав’язуванню щирий опір. Зрозуміло, що повністю уникнути незадоволення неможливо, але існує чимало засобів для того, щоб порозумітися з громадою. Роз’яснювальна та просвітницька робота на місцях, громадські збори та дискусії в місцевій пресі, агітація із залученням відомих діячів культури та артистів – що з цього арсеналу було вжито у Комсомольську тими, хто провадить декомунізацію в життя?..

Крім того, місцевим громадам можна дати широкий простір для вибору нової не комуністичної назви. Приміром, у червні 2016-го на громадських зборах у Комсомольську висунули альтернативний варіант – Святомиколаївськ. Про репрезентативність громадських зборів уже йшлося вище, але ця назва не до вподоби Володимиру В’ятровичу – ніби через її зв’язок з «руським миром». Схоже, простір для вибору звужується ще сильніше. Цим влада дає зручний пас противникам декомунізації, які можуть роздмухувати пристрасті щодо нав’язування нової назви «згори». А вже коли сам Президент глузує з декомунізованих Горішніх Плавнів, ситуація починає виглядати взагалі кепсько.

Підсумки і перспективи

Зрозуміло, що всі ці просвітницькі кампанії, дослідження та обговорення потребують часу. Враховуючи стислі терміни, в які треба провести декомунізацію, часу на «реверанси» перед впертими місцевими громадами нема. Та й нащо брати на себе клопіт переконувати несвідомих аборигенів, якщо можна вирішити справу голосуванням лояльних депутатів, згідно з київськими рекомендаціями?

Але це – економія на демократії, коли держава ухвалює рішення, не надто переймаючись думкою місцевих громад. Причому ця «економія» відбувається на тлі розмов про децентралізацію і передачу повноважень територіальним громадам. А також – про подолання тоталітарного радянського минулого, коли влада також не переймалася думкою населення, роздаючи містам і селам ідеологічно вивірені топоніми.  

Патріотично налаштовані активісти нерідко наголошують, що панькатися з «совками» не на часі, бо йдеться про відновлення історичної справедливості, деколонізацію та інші глобальні речі. Доля правди в цьому є. Однак від тоталітаризму нас віддаляють не лише топоніми, але і готовність держави дослухатися до громадян та давати їм якомога ширший простір для самостійного ухвалення рішень. І терпляче чекати, якщо громадяни з якихось причин зволікають або потребують часу на суперечки. Інакше прощання з тоталітаризмом перетвориться на перефарбовування тієї червоної фіри, про яку колись співали Брати Гадюкіни.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук