Хамство не має статусу внутрішньо переміщеної особи

Переселенка захотіла, щоб їй безкоштовно зробили манікюр.

Переселенка незадоволена, що у Львові їй дали канапку з сухою ковбасою.

Переселенці окупували Львів, сидять в ресторанах і хамсько себе поводять.

Уже всі у своїх Facebook-бульбашках побачили ці або подібні історії? Багато перепощує та обурюється: айайай ми їм останнє, а вони таке пишуть...

Вони – це хто? А скільки їх? Який відсоток? Сумніваюсь, що диванні експерти дадуть відповідь, але мене цікавить, чому в таких дописах акцентується на словах «переселенці», «біженці». Десь зникли наші рідні хами? Все у нас чудово?

А давайте трохи практики, а не теорії. Львів. Вокзал.

Моя дружина, перед терпінням і працьовистію якої знімаю капелюха, уже тиждень по ночах волонтерить на вокзалі (в одній із зал матері та дитини). Щоранку я її забираю з вокзалу і поки відвожу додому слухаю про «біженців». Мовчу і слухаю емоції. Складні та надривсті емоції про те:

• як люди вивалюються після 20-годинної їзди в тамбурі,
• як плачуть з радості, що живі,
• як в мам відвалюються руки після 16-годинного тримання дитини на руках і в істериці мама просто віддає «на 5 хвилин» дитину потримати і руки від мязового тонуса не працюють,
• як тішаться доброті волонтерів,
• як стараються говорити українською,
• як дякують за допомогу,
• як обіймають і як цілують.

Питаю, а чи бувають негативи?

Бувають, відповідає дружина. Може 10-15 людей на 1000. І то, половина з тих 10 не хамлять, а просто мають істеричний нервовий зрив. Це потрібно просто розуміти. Потім, коли їм дадуть заспокійливе або просто гарячого чаю – перепрошуються.

А бувають неадеквати? Бувають. Але таких одразу передають патрулю або самі люди скручують.

Різні люди, різна доля, різна нервова система, одинакова ситуація: їхнє місто зруйноване, їхнє житло зруйноване, їхнє налагоджене життя зруйноване, все, що вони мають, вміщається подекуди в кишенях одягу, незрозуміло, де жити, що їсти, скільки це відбуватиметься і що робити в майбутньому.

Може склатись враження, що я розпускаю слюні, і, підозрюю, що мені накидають купу прикладів хамського поводження. Ні, не треба. Я знаю, що такі випадки мають місце. Кожен випадок потрібно розглядати індивідуально і не класти кліше на біженців, східняків, жінок.

Хамство – стиль життя та світогляд! Хамство не має статусу внітуршньопереміщеної особи.

Два дні тому я дав в писок одному чоловіку (нічо страшного – треба було заспокоїти). Я дав в писок не біженцю, а хаму. Я підзвозив людей, а не біженців. Я відмовляв взяти гроші за проїзд людям, а не біженцям.

На закінчення історія. Коли я повернувся у Львів (26.02), то уже у Facebook почалися перші волання про «панаєхалі». Волали не біженці. Волали бальзаковські жінки (начебто від імені львів'янок) під дописами Андрія Садового. А ще нічого навіть не почалось. І перші два дні я багато їздив автом. На дорозі купа автівок з різними номерами, але в більшості своїй хамськи поводились автівки з номерами ВС, а не з КА, АА, АІ, ВХ. Підрізали, не пропускали, сигналили і ви***увались автівки з номерами ВС, а не з КА, АА, АІ, ВХ тощо. Тому що хамство не має статусу внітуршньопереміщеної особи.

Сповідуйте три кроки при суперечлвих ситуаціях:

• Відповідайте спокійно навіть на «найбільш дурні», на вашу думку, питання. Люди дійсно можуть питатись щось щиро, а не «вийожуватись»,
• Переконайтесь, що це не істерика,
• Якщо хамство продовжується, тоді «бийте в писок».

І прохання до украінців за кордоном. Пояснюйте це іноземцям – нехай не роблять висновки про нас за повденікою окремих осіб.

Оригінал