Коли закінчиться війна

Вибори в США запустили потужну хвилю чуток про швидке завершення російсько-української війни і ймовірне укладення угоди між Москвою й Києвом. Активно використовуючи попередню заяву новообраного президента Дональда Трампа про наміри досягти миру за 24 години, світові медіа розродилися інформаційними зливами про плани нової адміністрації Білого дому. А видання The Economist навіть опублікувало можливу дату припинення вогню – 20 січня 2025 року. Ця дата збігається з інавгурацією Трампа. Проте ми й раніше читали безліч прогнозів у рубриці «Коли завершиться війна». І поки що жоден із них не справдився. Чи може цього разу статися інакше?

Справді, є певні підстави вважати, що шанси на зупинення бойових дій у 2025 році існують. І вони не з царини фантастики. Ніхто достеменно не знає, якою буде зовнішня політика Трампа на посаді президента. Але деякі її обриси уже вимальовуються. Найпевніше, увага Вашингтона значною мірою буде спрямована на стримування Китаю. Водночас Трамп не зможе повністю ігнорувати загрозу з боку Росії. Його перші кадрові призначення не свідчать про те, що США мають намір замкнутися в собі. А публічне послання про «мир через силу» у зв’язку з призначенням конгресмена від Флориди Майка Волтца радником із національної безпеки вселяє оптимізм.

Нерішучість і страх ескалації стали синонімом зовнішньої політики адміністрації Джо Байдена. Трамп спробує бути не схожим на свого попередника. Зокрема, зазнає змін політика Вашингтона щодо України. Майбутній американський президент ніколи не був щедрим на заяви на кшталт «бути з Україною стільки, скільки потрібно». Але він часто висловлював намір зупинити війну якомога швидше. Для Трампа припинення бойових дій стало б хорошим елементом для піару й доказом успіху його зовнішньої політики. І його адміністрація діятиме для досягнення цієї мети більш активно й агресивно, штовхаючи Україну і Росію до перемир’я. При цьому відновлення територіальної цілісності нашої держави, принаймні на нинішньому етапі, найімовірніше буде принесено в жертву. Та чи зможе новий американський президент знайти шлях до завершення бойових дій?

Щоб отримати відповідь на це запитання, варто об’єктивно оцінити поточну ситуацію. Українська влада й суспільство зараз значно більш прихильні до ідеї зупинення вогню, ніж це було у 2023-му чи 2022 роках. На це є багато об'єктивних причин. І всі вони не надто оптимістичні. Російсько-українська війна увійшла у стадію війни на виснаження. За умов значної переваги агресора в живій силі, отримуваної ним допомоги від інших авторитарних режимів і кращої здатності до масштабування військово-промислового комплексу Україна змушена оборонятися. І повільно відступати на окремих ділянках фронту. Повзучий наступ російських військ, який почався ще з часу невдалого українського контрнаступу, в останні місяці прискорився. Курська офензива не перетворилася на успіх стратегічного характеру. Зате скувала боєздатні українські підрозділи на новому оперативному напрямку. Крім того, ворог отримує суттєву допомогу ззовні. А КНДР навіть направила свої війська проти ЗСУ. У той час як зовнішня військова допомога Україні обмежена й дозована. Поведінка ж її партнерів надто прогнозована й пасивна.

Внутрішня ситуація в Україні також не найкраща. Суспільство стомлене. Через корупцію, системні проблеми з методами й підходами до мобілізації, низьку ефективність державного апарату зростає ризик соціального вибуху. Є багато питань до підготовки військовозобов’язаних і до способів керування військовими діями.

Соціологія частково демонструє динаміку суспільних настроїв. Опитування КМІС показує, що 32% українців готові на територіальні поступки Росії в обмін на мир. Також у жовтні вийшло опитування Центру Разумкова. Воно засвідчило зростання частки українців, які вважають, що переговори з Росією – «це дієвий спосіб досягнення миру, яким слід скористатися вже зараз», до 35%. Водночас 48% респондентів із цим не згодні.

Проте існує інший вимір проблеми. Можливо, Путін у 2022 році ще був готовий говорити про якусь угоду і навіть допускав виведення російських військ до лінії станом на 24 лютого. Але паніка після поразки в Харківській області у кремлівського керівництва давно минула. А Захід не захотів надати Україні достатньо озброєнь на першому етапі війни, коли був шанс справді розгромити агресора. Це дозволило РФ стабілізувати фронт, збудувати потужні лінії оборони й запустити свій ВПК. Тому зараз Росія не надто зацікавлена в перемир'ї, поки ситуація на фронті загалом складається на її користь. Навпаки, агресор сподівається загарбати ще більше українських територій і мріє про обвал фронту й вихід на оперативний простір.

Сумна реальність така, що зараз Росія перебуває в сильнішій переговорній позиції, ніж Україна. Для того щоб посадити Путіна за стіл переговорів, щоб навіть зафіксувати статус-кво по нинішній лінії протистояння, потрібні серйозні важелі тиску. І цей тиск можуть здійснити передусім зовнішні сили. Та чи схочуть і чи зможуть вони?

Попри готовність Трампа домогтися швидкого припинення вогню й загалом скептичне ставлення його команди до можливості відновлення територіальної цілісності України в найближчій перспективі, сумнівно, що він повністю відмовиться від підтримки нашої держави. Якщо Росія отримає те, що Путін назве перемогою, це буде великий удар по іміджу Трампа як сильного авторитетного політика. Тоді всі його попередні заяви про мир через силу виявляться нікчемними пустими вихваляннями. Навряд чи Трамп хотів би здобути образ політика, який здав Україну і дозволив значно посилитися Москві. Та й лаври Байдена, за якого вихід американських військ з Афганістану перетворився на ганебну втечу, ще надто свіжі в пам’яті. З боку Трампа було б безглуздо давати аналогічні козирі для критики своїм опонентам. Тому є шанси, що після відмови Кремля йти на поступки Вашингтон може застосувати інші методи впливу.

Головне питання, яке має турбувати українців: які компроміси з Москвою нова адміністрація Білого дому вважатиме прийнятними. І чи будуть враховані інтереси України. Найдієвіший варіант змусити Кремль до поступок і миру – завдати йому військової поразки чи вкрай болісних втрат. А це передбачає або поставку нових видів озброєнь із зняттям будь-яких обмежень на їхнє застосування. Або поєднання військового й економічного тиску на Москву, які в комплексі дуже підвищують для неї ціну агресії. От тільки чи наважиться на це Трамп, якщо зрозуміє, що інші методи впливу на Путіна вичерпані?

Потрібно усвідомити: навіть якщо буде укладена якась мирна угода чи режим припинення вогню, загроза нової російської агресії постійно нависатиме над Україною. Найімовірніше, Росія збереже контроль над частиною, якщо не над усіма окупованими територіями. І про кордони 1991 року можна тимчасово забути. Головним завданням за таких умов стане унеможливлення повторної московської агресії, збереження санкцій і невизнання світом анексії українських територій. Історія може подарувати Україні шанс забрати втрачене. Але для цього їй треба зберегти незалежність та українську націю. Змінитися і стати сильною.