Кримська інформаційна війна: Росія завдає удар першою

IQНазарій Заноз, 20 березня 201461770
Кримська інформаційна війна: Росія завдає удар першою
Український десантник

Російська інформаційна кампанія цієї зими-весни проти України настільки потужна, широкомасштабна та різноманітна, що про будь-який її аспект можна написати кілька аналітичних матеріалів. Наш північно-східний сусід підійшов до цієї боротьби у всеозброєнні.

Після виснажливого тримісячного протистояння з владою Януковича українці виявилися неготовими до агресії Кремля: ні територіальної, ні в інформаційному полі.

Завдяки винаходу друкарського верстата у світі стала можливою масовість. З’явилися багатотисячні наклади й, відповідно, цільова аудиторія, на якій можна було не лише заробляти, а котрою можна було маніпулювати.

Із приходом інформаційної доби та появою інтернету це стало і складніше, і простіше водночас. Інформація стала дуже важливим ресурсом. Той, хто може впливати на інформаційні потоки, куди багатший за того, хто просто володіє статками.

У наш час різноманітні конфлікти куди частіше вирішуються в інформаційному полі, а не справжньою зброєю. Як підмітив у своєму матеріалі Валентин Бадрак: «Реальні воєнні дії із застосуванням звичайних озброєнь на початку XXI ст. дедалі більше обмежуються локальним характером. Тоді як глобальні бої за стратегічні й навіть життєво важливі інтереси активно зміщуються у віртуальний простір». Себто замість війн реальних маємо протиборства віртуальні.

У сьогочасній ситуації із вторгненням російських військ до Криму використано і військову складову, хоча фактично все обмежилося розмахуванням і побрязкуванням зброї, й інформаційну. Тому до цієї ситуації можна застосовувати і термін «інформаційна війна», котрий позначає інформаційний супровід військових кампаній, і поняття «інформаційна операція» (ІО), котрий використовують, коли активні збройні дії не відбуваються.

Дестабілізувати ситуацію й показати себе миротворцем

Варто розглянути типологічні особливості інформаційних війн, щоб означити, що відбувається в Криму та на південному сході України. За різними категоріями ІВ поділяються так:

– за характером: нападницькі та захисні;

–­ за метою кампанії: стабілізаційні та дестабілізаційні;

– за часовою тривалістю: довгострокові та короткострокові;

– за іміджевими характеристиками: позитивні, нейтральні, негативні;

– за місцем розташування каналу інформаційного впливу: з боку країни, що атакує; в середині країни, на котру нападають; в третій державі;

– за масштабом/рівнем: побутові, корпоративні, регіональні та державні.

– за видом медіа, що здійснює вплив: друковані ЗМІ, радіо, телебачення, нові медіа та соціальні мережі, трансмедіа.

Тепер екстраполюємо це на сучасну російську кампанію проти України. За першою характеристикою Росія в цій інформаційній операції використовує і нападницьку, і захисну тактики. Першу розвиває куди сильніше, адже основна мета – захопити територію, а не зберегти. У ролі жертви російська пропаганда показує не українське населення Криму та кримських татар, а російськомовних України, котрим начебто загрожує небезпека від нової української влади та міфічних «фашистів-бЕндеровців», від котрих їх і потрібно обов’язково боронити. Щодо захисної тактики, то її використали, щоби спростувати всі аргументи української сторони та Заходу. Прикметно, що це мало вигляд класичної формули: найкращий захист – це атака, спроба принизити чи максимально заговорити або висміяти раціональні аргументи супротивника. Для своїх атак російські хакери використовують методику, котру натовські військові називають iWar. Це доволі проста і відома багатьом українцям технологія направлення водночас великої кількості запитів на інформаційні ресурси, щоб дестабілізувати чи паралізувати їх роботу (метод більш відомий як DDoS-атака). Завдяки цій технології тандемократії Путіна-Медведєва вдалося отримати перевагу під час війни з Грузією 2008 року. Тоді хакери «поклали» сайти інформаційних агентств Грузії, і майже усю інформацію іноземні медіа здобували з російських агентств, тобто дивилися на військові дії очима Кремля. В Україні це не вдалося зробити, DDoSинг не допоміг, тому Путін та компанія скористалися старим дідівським методом і просто відключили майже всі українські канали в Криму, замінивши їх російськими, тим самим задовольнившись локальним успіхом.

Кампанія має відверто дестабілізаційний характер. І стосується вона не лише Криму, а всього півдня та сходу України. Метою російської влади було і залишається розхитування спокою в регіонах, котрі їй цікаві. На фоні неспокійної ситуації російські війська мали би виглядати миротворцями та стабілізуючим чинником. Цей план Кремлю поки не вдалося повністю втілити в життя, проте це далеко не означає, що Путін і компанія припинять свої спроби відібрати в України Донбас та Причорномор’я або хоча б розхитати ситуацію в цих регіонах та наробити шкоди.

Попри те, що вже відбулося підписання псевдоугоди між так званою кримською владою та Кремлем про приєднання АРК до складу Російської Федерації, Кремль ще не зацікавлений у стабілізації ситуації на півострові. Тобто зацікавлений, але є чинники, котрі видаються московській владі такими, котрі можуть порушити рівновагу в регіоні. Це кримські татари, українці та українські військові, котрі залишаються на своїх базах. Тому Путін намагатиметься вирішити ситуацію і, якщо не зможе здобути лояльності підкупом чи шантажем, то намагатиметься упокорити їх силою. Особливо це стосується частин нашої армії на півострові та кримськотатарського народу.

За часовим відтинком ця кампанія була довгостроковою. Тобто була довга фаза підготовки, котра залишилася майже непоміченою. Проте для втілення знадобилося доволі мало часу. Російська інформаційна агресія щодо України ніколи й не припинялася, тому це був лише один із відтинків довгострокової планомірної кампанії ліквідації держави Україна, адже саме це і є основною метою російського президента, котрий вважає себе «збирачем земель руських», чи то радянських.

Щодо створення іміджу, то Кремль працював тут одразу в кількох напрямах. Позитивний, звісно, творився для самої російської влади, котра в очах співгромадян та кримчан мала виглядати героїчними захисниками «соотечественников». Цей ефект, розрахований на внутрішнього російського споживача, як  не дивно, спрацював, адже завдяки кампанії з анексії українського півострова рейтинг Путіна зріс із 48% до 53%. Такий же імідж був підготовлений російській армії, котру московська влада видавала за «самооборону». Для них навіть підшукали епітет «вежливые люди». Російські медіа навмисне транслювали в своїх випусках новин відео, де з псевдосамооборонцями фотографуються кримські дівчата та діти, хоча інтернет переповнений роликами, де «зелені чоловічки» були не такими вже й ввічливими. Також позитивний імідж формувався для кримської псевдовлади – Аксьонова, Константинова та Чалого, щоби виставити їх у світлі єдиної легітимної та народної влади в АРК. Ці люди дивовижним чином в російській пропаганді стали єдиними виразниками волі всіх мешканців півострова.

Нейтральний образ російські медіа формували для Віктора Януковича. Путін і Медведєв самі казали, що у нього немає політичного майбутнього, проте він «легітимний, законно обраний президент України».

Негативну роль кремлівські медіа залишили для колишньої опозиції, котра не інакше, як захопила владу в країні шляхом перевороту. Серед її представників – лише екстремісти та нацисти, що обіцяють садити за ґрати всіх, хто розмовлятиме російською. Також негативно показують демонізований Захід та всі країни, котрі відкрито виступили проти анексії Криму РФ. Свою долю отримала і російська опозиція, що вийшла на Марш Миру. Її затавровано зрадниками та прислужниками США і «загниваючого Заходу».

Влада в Білокам’яній послуговується не лише своїми медіа та використовує підконтрольні їй українські, а й не відмовляється від послуг іноземних ЗМІ, котрі готові за певну суму чи через свою наївність опублікувати матеріали, які легко лягають в русло російської пропаганди. Імідж західних медіа куди більше цінується, ніж російських, тому кожна публікаціях в них, що негативно відбивається на іміджі України, – фактично на вагу золота.

Російська пропагандистська машина абсолютно не цурається послуговуватися соціальними мережами. Як і раніше, вона радо використовує ресурс «Вконтакте», екс-власник якого навіть не заперечував своєї співпраці з ФСБ. Завдяки цьому російські спецслужби можуть отримати доступ до інформації будь-якого користувача цієї соцмережі. Також російська влада традиційно використовує соцмедіа не лише для стеження, але й як майданчики для тролінгу та дискредитації активістів і політиків; щоб створити ілюзію великої кількості незгідних із основними настроями користувачів соцмережі, показати наявність «альтернативних» думок. Також групи в «Вконтакте» активно використовують для координації дій та поширення інформації. Наприклад про мітинги так званої «Русской весны». Тематика використання соціальних медіа дуже широка та цікава, тому потребує окремого дослідження. 

За допомогою усіх видів медіа російська пропаганда намагається досягнути таких завдань:

– посіяти сумнів у правильності ідей, котрі відстоює антипутінськи налаштоване населення України;

– дезінформувати та дезорієнтувати його;

– вплинути на прийняття рішень (українською владою, армією, дипломатами), щоби вони були вигідні Кремлеві;

– залякати українців та усіх, хто посмів виступити проти «великого російського народу»;

– демонізувати противника в очах російського народу і виставити його в образі «всесвітнього зла», котре слід побороти.

Посили від російської влади

Щоби досягнути цих завдань, потрібно надсилати певні посили різній аудиторії.

Основні меседжі росіян спрямовані на чотири види реципієнтів: на мешканців Росії, на кримчан, на проросійськи налаштованих жителів України та на країни, що стежать за конфліктом і намагаються бути посередниками в ньому. На українців, котрі налаштовані проукраїнськи, посили повинні бути більш завуальованими і спрямовуватися на те, щоби викликати негативну реакцію, спровокувати, залякати чи вивести з рівноваги.

На мешканців Криму спрямовані меседжі: «своїх не кидаємо», «єдиний народ», «відновлення справедливості», «Крим – Росія».

На проросійськи налаштованих українців та тих, хто сумнівається: «українська влада нелегітимна», «ми вас в біді не кинемо», «ми один народ», «владу захопили бандерівці, які будуть вас вбивати», «якщо будете діяти – ми прийдемо вас захистити, тільки попросіть».

На іноземців: «українська влада нелегітимна»,  «владу захопили фашисти та екстремісти», «легітимний президент Янукович», «російськомовним України загрожує небезпека»; «Україна – ненадійний партнер», «російських військ в Криму нема – це самооборона», «в Україні переслідують інакодумство».

На громадян в самій Росії: «ми наддержава», «своїх в біді не кинемо», «нас боїться весь світ», «наших солдат в Криму немає, але їх дуже люблять місцеві», «ми протистоїмо всесвітньому злу».

Російська пропаганда використовує теорії мас-медіа, зокрема теорію культивування, суть якої –  звузити світогляд та уніфікувати погляди аудиторії. Чим вона тупіша, тим легше нею керувати.

Для досягнення поставлених цілей активно використовуються старі міфологеми, кліше, навішуються ярлики. Російський громадський активіст Максим Кац разом з друзями створили сторінки в найпопулярніших соцмережах, де розвінчують кремлівську пропаганду у випусках найпопулярніших російських телеканалів, зазначаючи, яким саме методом користуються псевдожурналісти Кисельов та йому подібні.

«П’ята колона» на підхваті у двоголового режиму

Щоби добитися мети, Кремлю потрібні люди, чиїми руками це можна зробити. Для цього російська влада використовує:

– журналістів-пропагандистів (в Росії, Україні та країнах західного світу), котрі готові працювати з порушенням журналістської етики заради дивідендів;

– зірок різного масштабу та володарів думок, котрі своїми підписами дали карт-бланш на втручання Путіна у внутрішні справи України;

– місцеві маргінальні політсили та їх лідерів, що радо грають роль «п’ятої колони» (різного роду самопроголошені губернатори губарєви);

– професійні тролі та коментатори, що пишуть провокаційні, потрібні для Білокам’яної коментарі на форумах та медіа-порталах України та світу;

– провокатори для створення негативної картинки в медіа (наприклад, псевдобійці «Правого Сектора»);

– іноземні організації, присутність котрих в Криму має легітимізувати в очах світової спільноти анексію півострова. Для цього РФ використовує мережу диванних організацій по цілому світові, а також праві партії в країнах Європи, котрі негативно налаштовані до України та нерадо ставляться до демократії і котрим імпонує путінська модель управління державою;

– різноманітні «експерти», котрі в усіх можливих, особливо закордонних медіа транслюють та вигороджують позицію Кремля щодо ситуації в Україні, дискредитуючи нову владу та наголошуючи на тому, що тут існує загроза життю російськомовних громадян тощо.

Прикметно, що всі ці структури та персоналії Росія перманентно використовує у своїх ігрищах уже давно, зокрема й щодо України. Якби вдалося знешкодити та викрити їх раніше, наприклад, ще за президентства Віктора Ющенка, то всього цього могло би й не бути.

Одну з найпотужніших своїх інформаційних операцій проти України Росія розвернула саме в часи президентства Ющенка у 2008-2009 роках, коли вітчизняна влада оголосила курс на вступ до НАТО. Цю тему детально досліджував Юрій Рубан. Хвиля інформаційних атак Кремля припинилася після того, коли Україна фактично загальмувала свої інтеграційні прагнення. Логічним було б припустити, що все це повториться, якщо Україна різко змінить курс із проросійського на проєвропейський.

Епілог

Росії вдалося частково досягнути свого. Крим анексовано, проте ситуація ще не розв’язана, і попереду – ще не один виток подій. Інформаційне протиборство в розпалі і, ймовірно, найближчим часом не закінчиться.

Ті, хто наївно вважає, що, у випадку успішності України Крим сам захоче повернутися до її складу, – глибоко помиляються. Путін відгородить півострів від втручання в його інформаційний простір українських медіа, в АРК активно культивуватиметься образ ворога, що зачаївся за Перекопом, пропаганда промиватиме мізки куди сильніше, ніж до того, адже це плацдарм, котрий не можна втратити.

Що може цьому всьому протиставити Україна – проаналізуємо в наступному матеріалі. А поки ж українцям треба зрозуміти, що діалог слід вести з тими, хто здатний почути. Повернення Криму можливе лише після падіння режиму Путіна, за яким має настати процес депутінізації Росії та її частин. Для того, щоби це сталося якнайшвидше, українці мають звалити на свої плечі місію викриття російської пропаганди і висвітлення на весь світ правди про те, що насправді відбувається в самій Росії. Про масштаби корупції в цій країні, загрози національним меншинам, розгул нацизму, порушення всіх можливих прав та свобод. Після Майдану Путін взявся активно закручувати гайки усім можливим активістам, він страшенно боїться, що все це повториться під кремлівськими вікнами. І це добре, бо ми знаємо, що він має страх, і цей страх безпосередньо пов’язаний з Україною.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук