Крутий трамплінтон
IQ

Крутий трамплінтон

Перемога якого американського кандидата корисніша для України

Андрій Дрозда, Роман Скасків, 7 серпня 2016 1846 2

Їх залишилося двоє. Партії визначилися зі своїми остаточними кандидатами, і президентські вибори у США вийшли на фінальну стадію. Незважаючи на сльози прихильників Берні Сандерса, демократи на своєму з’їзді у Філадельфії передбачувано висунули кандидаткою Гілларі Клінтон. Багато коментаторів назвали цю подію історичною, бо ж Клінтон може стати першою жінкою на посаді президента США.

Однак не менш знаковим став і з’їзд Республіканської Партії, де претендентом затвердили Дональда Трампа. Тріумфальний похід мільярдера і здобуття остаточної номінації заскочили зненацька багатьох: американські ЗМІ, політичних експертів та істеблішмент з обох партійних таборів. Успіхи Трампа не залишилися поза увагою і в Україні: інтелектуали схвильовано пишуть колонки, і навіть няні на дитячих майданчиках переймаються, що його президентство стане тим вирішальним чинником, що змусить світ пірнути в безодню хаосу. Перемогу Клінтон вважають бажаною і необхідною для втримання геополітичного балансу.

Власне про програму Клінтон чи її політичну платформу у нас майже не говорять, до Трампа уваги значно більше. Його цитати тиражують, обговорюють також його консультанта, який колись працював на Януковича. У нас не згадують поширеної у США думки, що обоє претендентів на крісло – персонажі неоднозначні, а самі перегони остаточно перетворилися на реаліті-шоу із захмарним кошторисом. Реаліті потребує драми, і цього разу її точно не бракує.

Номінація Дональда Трампа призвела до розколу навіть у стані республіканців. На національному з’їзді у Клівленді під час оголошення остаточного рішення були відсутні такі «зубри» «Великої Старої Партії», як обидва президенти Буші, претендент цьогорічних перегонів Джеб Буш, а також кандидати попередніх років – Міт Ромні та Джон Маккейн. Стара еліта відкрито чи завуальовано підтримувала внутрішньопартійний рух Stop Trump, а після провалу цієї відчайдушної спроби зупинити прорив одіозного мільярдера кинулася озвучувати апокаліптичні прогнози про смерть Республіканської партії. Джордж Буш-молодший навіть висловив застереження, що саме він може залишитися останнім президентом-республіканцем в історії США.

Переможець праймеріз, вочевидь, насолоджується істеричними реакціями опонентів. У своїй переможній промові він згадав усіх, хто нещодавно не давав йому жодного шансу на номінацію. «Ми любимо перемагати цих людей, чи не так?», – звернувся він до багатотисячної аудиторії, і зал підтримав його схвальним гулом. Упродовж року опоненти Трампа пережили весь спектр емоцій від наміру будівельного магната стати президентом: спочатку було легковажне несприйняття, потім – заперечення, тоді – злість і розгубленість, нарешті настав час прийняти реальність. І тепер важко повірити, що на старті перегонів аналітична платформа Pivit давала мільярдерові 1% ймовірності переможного фіналу, а прогностичний спецвипуск журналу The Economist «Світ у 2016» навіть не згадав імені Трампа у матеріалах про вибори в США.

Перемога Гілларі Клінтон натомість була передбачуваною: вона заручилася підтримкою еліт і особисто Барака Обами, який брав участь у передвиборчому турі Клінтон, постійно нахвалюючи її компетентність, досвід та відповідальність. Клінтон важливо переконати виборців у своїй кваліфікованості, адже саме її помилки на посаді держсекретаря сьогодні нещадно критикують опоненти. Одним із них донедавна був і Берні Сандерс – 74-річний соціаліст, який зумів до останнього конкурувати з Клінтон на праймеріз від демократів. Сандерс називав себе антисистемним політиком, і виборці відгукнулися на ці заяви. Як і Трамп, Сандерс зіграв на протестних настроях, тільки що замість правого популізму взяв на озброєння ліві ідеї рівності та справедливості. Однак уся трибунна лють Берні стихла наприкінці гонки, коли він заявив про цілковиту підтримку кандидатки від «системи» – Гілларі Клінтон. Звісно ж, Трамп скористався нагодою, щоб звинуватити Сандерса у продажності й обмані.

Цьогорічні американські вибори вкотре виявили чи не головний конфлікт сучасності – протистояння глобалізму і націоналізму. Постаті обох кандидатів символічно втілюють ці дві великі ідеї, і якщо донедавна багатьом здавалося, що націоналізм старомодний, що це концепція позавчорашнього дня, то нині все перевернулося, і націоналістичний сентимент повертається з новою силою у різних частинах світу. США – не виняток. Україна, до речі, теж.

У цій дуалістичній опозиції ідей Гілларі Клінтон представляє глобальність та універсалізм Заходу. Навіть невдалі спроби США прищепити демократію в Іраку чи Лівії навряд чи віднадять глобалістів від обраної лінії. Врешті вони просто не можуть інакше: така вже природа ідеї глобальності. У самій її назві закладено наступальну енергію, що мусить розширюватися і захоплювати нові терени, творити нову дійсність, де люди різних культур стануть «громадянами світу» (цитата з берлінської промови Барака Обами 2008 року). Як стверджує Джонатан Хайдт у статті на The American Interest, невід’ємним елементом глобальної ідеї завжди був космополітичний світогляд, який приймає відмінності і прихильно ставиться до імміграції. Для космополіта питання мігрантів перетворюється на лакмусовий папірець моральної респектабельності. Тож коли Дональд Трамп закликає будувати не мости, а стіни, щоб відгородитися від мексиканців, а мусульман тимчасово не приймати до США, то серце глобаліста сповнює праведний гнів. Трамп у космополітичній системі цінностей виглядає останнім негідником і провокатором конфліктів.

Зовсім інакше мислить виборець-націоналіст, який вважає локальний патріотизм чеснотою, а власну країну та її культуру – унікальною, вартою збереження. Це відчуття морального обов’язку, а не расистська упередженість. Деякі націоналісти вважають, що їхня країна краща за інші. До слова, про США так думають не лише американці-патріоти. Громадяни мають обов’язки перед батьківщиною, а їхні уряди зобов’язані захищати інтереси своїх громадян. Експансія і боротьба інтересів за морями – річ дорога, невиправдана і навіть загрозлива для злагоди всередині країни.

Невдоволення станом безпеки та рівнем добробуту у США зростає, а Трамп, попри зовнішню неотесаність, вправно грає на цих регістрах, не оминаючи і питання меншин, що зазвичай вважають козирем демократів. Наприклад, з трибуни у Клівленді він наголосив на захисті ЛГБТ «від ворожих чужоземних ідеологій». А одним зі спікерів, що виступили на підтримку Трампа, став підприємець, співзасновник PayPal Пітер Тіль. «У моєму дитинстві всі обговорювали, як нам перемогти Радянський Союз. І ми виграли. Сьогодні ж на порядку денному питання, хто якою вбиральнею має користуватися. Це відволікає від справжніх проблем. Кого це обходить? Звісно, кожен американець має унікальну ідентичність. Я пишаюся, що я гей, пишаюся, що республіканець, але більш за все я гордий, що є американцем», – заявив Тіль під овації.

Дональд Трамп зосереджений перш за все на внутрішніх проблемах і коментує сирійську війну та ісламський тероризм саме у цьому контексті. Українців же найбільше зачепили вислови мільярдера, що стосуються нашої війни з Росією. Кілька фраз перетворили Трампа на друга Путіна і прихильника анексії Криму. Українські ЗМІ тиражують заголовки: «З питанням про Трампа звертайтесь одразу до Москви – речник Білого дому», «Байден: Людину, яка принижує союзників та обіймається з диктаторами, не можна обирати президентом США», «Чи справді республіканці "злили" Україну?», «Трамп міг би очолити ДНР» – журналіст The Wall Street Journal». Каскад подібних повідомлень викликає різкі висновки, однак ліпше йти до першоджерел. Під час виборчих перегонів Трамп не раз відповідав на питання, пов’язані з Україною і Росією. Мільярдер жодного разу не називав Путіна своїм другом, хоча відзначав, що той є лідером у своїй країні, «на відміну від Обами у США». Тобто скористався запитанням, щоб штрикнути політичних опонентів. Анексію Криму Трамп коментував словами «цього не мало статися», «це передусім проблема Європи» і «чому Німеччина нічого не робить?». В його передвиборчому ролику головні вороги США – ісламські терористи і Путін, тому Кремль розкритикував появу відео. Достатньо інформації для розуміння Трампової стратегії щодо українського питання дає нещодавнє інтерв’ю Джорджу Стефанопулосу на каналі ABC:

Стефанопулос: Які саме у Вас стосунки з Владіміром Путіним?

Трамп: У мене немає жодних стосунків із Путіним.

Стефанопулос: Однак, якщо немає, то чому ж 2013 року Ви говорили, що є? А 2014 року ви сказали: «Я розмовляв з…»…

Трамп (перебиває): Він говорив про мене різні приємні речі. Кілька разів. Я теж сказав щось добре про нього, коли був у Ларі Кінґа. Але то було вже давно. А так, то ми пробули разом хвилин шістнадцять. І то не тет-а-тет. То було включення: він був у Москві, а я – в Нью-Йорку.

Стефанопулос: Але ви стверджували кілька разів, що у вас є стосунки.

Трамп: Залежить, що ви називаєте стосунками. Я не маю з ним жодних стосунків. Я не впевнений, що взагалі коли-небудь перетинався з ним в одній кімнаті.

Стефанопулос: Може, спілкувалися телефоном?

Трамп: Ні, не спілкувалися. Одного разу була розмова, коли ми проводили конкурс «Міс Всесвіт» у Москві, але він не зміг прийти.

Стефанопулос: Віце-президент Байден сказав мені, що Путін дуже хотів би перемогти Гілларі. Мадлен Олбрайт сказала, що Ваше обрання стане подарунком для Путіна. І вони згадують про пом’якшення республіканців формулювань наших зобов’язань перед НАТО, пом’якшення позиції республіканців щодо України, навіть обговорення можливого пом’якшення санкцій і визнання анексії Криму. Вони бояться, що це зашкодить Америці й зіграє на руку Росії.

Трамп: Єдине, чого вони бояться, – програти вибори. Якщо наша країна порозуміється з Росією, то це буде чудово…

Стефанопулос: Порозумітися – це одне, а анексія Криму…

Трамп: Ви мене знаєте, я не прогинаюся. Однак якщо ми зможемо мати добрі стосунки з Росією, і вони допоможуть нам позбутися ІДІЛ, то це заощадить нам багато життів і грошей. Це було б добре.

Стефанопулос: Чому ви пом’якшили позицію Республіканської партії щодо України?

Трамп: Я не маю до цього стосунку. Я чув, що вони пом’якшили, але не мав до цього стосунку.

Стефанопулос: Вони забрали ту частину, де йшлося про надання Україні летального озброєння, щоб вони могли себе захистити. Чи це добра думка?

Трамп: Ну, в мене є свої думки. Він (Путін – А. Д.) не збирається заходити в Україну.

Стафанопулос: Але він вже там.

Трамп: Безперечно, але мене там нема. Там є Обама. І ця частина світу перетворилася на безлад в часи Обами. Зі всією потугою, про яку ви кажете. Зі всіма силами НАТО. І в цей час він забирає Крим.

Стефанопулос: Але ви кажете, що готові визнати це (анексію – А. Д.).

Трамп: Мені треба розібратися в цьому питанні. Бо з того, що я чув, люди в Криму більше хотіли б бути з Росією, ніж там, де вони були. І на це теж треба зважати. Щоб ви зрозуміли, це все сталося за часів адміністрації Обами. І що стосується України, то це безлад. При адміністрації Обами зі всіма цими зв’язками з НАТО Україна стала хаосом, а Крим забрали. Не звинувачуйте в цьому Дональда Трампа».

Звісно, Трамп говорить зовсім не те, що хотіли б чути українці. Але є одне «але»: він виступає не для українців і балотується в президенти не нашої держави. Своїми заявами кандидат від республіканців дає виборцям зрозуміти, що він цілковито незалежний у прийнятті рішень, що розглядає можливість покращення стосунків з Росією, залишаючись при тому сильним лідером, який ніколи б не дав відбутися анексії Криму. Крім того, готується більше тиснути на європейські країни. Прямих доказів того, що Трамп збирається прийняти прокремлівську лінію у зовнішній політиці, нема. Причини ставитися до заяв цього кандидата із застереженням доволі вагомі, однак істерію здіймають переважно його політичні конкуренти.

До речі, стосунки Гілларі Клінтон з Росією теж неоднозначні. Наприклад, в інтерв’ю Владіміру Познеру 2010 року тодішня держсектретар заявила: «Одне з побоювань, яке висловлюють росіяни, – що США хоче якось ослабити Росію. Це цілковита неправда. Наша мета – допомогти зміцнити Росію». І після анексії Криму Клінтон кілька разів публічно заявляла, що так зване «перезавантаження» стосунків між Росією і США стало «блискучим рішенням». Під «перезавантаженням» розуміють потепління стосунків між Москвою і Вашингтоном ще з часів президентства Медвєдєва. Цікаво, що 2010 року Російський інвестиційний банк виплатив півмільйона доларів особисто Білові Клінтону за лобіювання угоди, пов’язаної з розробкою уранових родовищ, а Гілларі в цей час очолювала Держдепартамент, який мав схвалити угоду. Щодо зміни ставлення республіканців до України, то програма демократів узагалі не містить жодних положень про таку підтримку. Російській агресії демократи готові протистояти, але й співпраці з Путіним заради своїх інтересів не відкидають – саме такі формулювання містить документ. Про зброю ні слова, про анексію Криму теж нічого.

Восьмого листопада американці оберуть свого 45-го президента. Хто б ним не став – «перша жінка» чи «мільярдер-хуліган», – українцям не варто забувати, що в них є своя країна, про яку ніхто, крім них самих, не подбає.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук