Культурне аутсайдерство. Думки вголос

В культурі, так само як і в медицині, освітній галузі, будь-якому мистецтві, необхідно періодично підвищувати кваліфікацію, спілкуватися з колегами з інших міст і країн, відвідувати конференції, семінари, фестивалі. Спробуйте це сказати будь-якому працівнику державного культурного закладу у Львові, і він у повній розгубленості почухає за вухом і за мить забуде ці слова.

Адже всі отримують щомісяця зарплату, яка абсолютно не заохочує до того, аби зайвий раз підійматися з крісла і щось робити, впроваджувати зміни, думати, як залучити до законсервованого музею, концертного залу, театру нову публіку, свіжі ідеї, чи й зовсім кардинально змінити хід ведення справ.

У нашому маленькому місті з великими претензіями відбувся непересічний скандал із захоплюючою гостросюжетною лінією - на місце старим і давно недієздатним методам приходять нові люди з метою революційного перевороту і встановлення своїх правил на місцях, де має розвиватися культура. Йдеться про зміну директора Палацу мистецтв, який довго вже є місцем проведення виставок одягу, косметики і турагенств. Звичайно, є багато незадоволених, скептиків і просто тверезо мислячих людей, які піддають осуду всі новітні ініціативи, чи просто не вірять в те, що щось доброго в нас може бути. Наприкінці 2008 року з'являлися традиційні публікації, в яких підсумовувався рік і з притаманною всім критикам легкістю виливалося відро помийів на творчі досягнення активістів, мрійників про активне в культурному плані місто. Було так багато написано про рік 2008-й, і практично нічого про плани на 2009-й. Порахували тільки бажану кількість туристів на цей рік, але не подумали, що б такого зробити, аби перед цими туристами не було соромно, адже досі сюди їдуть за постсовковою екзотикою гастрономів і тролейбусів, а ще - натішитись дешевим алкоголем, який можна пити будь-де і будь-коли. Принаймні в міській раді нарешті зрозуміли, що давати гроші на фестиваль пива - це неприкрите фінансування чужої реклами.

Недостатньо мріяти про надзвичайні проекти, чекати на підтримку влади, уповати на грантодавців з Євросоюзу, - зараз зрозуміло, що ніхто не хоче просто так віддавати податки важко працюючого населення на проекти. Тепер час взятись до холодних математичних розрахунків і чітко розпрацьованої менеджерської стратегії. Наприклад, Центр культурного менеджменту (https://kultura.org.ua/) починає проводити тренінги для тих, хто хоче навчитись робити це відповідально, і 24 відібраних учасники інтерактивних вишколів матимуть змогу консультуватись із досвідченими тренерами з Великобританії, Канади, Румунії. Звичайно, це необхідний досвід і чудова можливість розповісти про свої проекти відстороненим від львівської культури експертам. Цілком реально, що покоління молодих менеджерів культури не буде тупцювати на місці, і спекулювати на вічних львівських темах: кава, джаз, пиво, леви, бруківка, а звернуть свої погляди в бік міжнародної кооперації, залучення іноземних інвестицій включно з активною співпрацею з колегами з-за кордону, і сміливого спрямування своїх мистецьких акцій на те, щоб вразити публіку чимось новим і невідомим, що зацікавить, надихне на подальший розвиток і змусить замислитись, а не просто дати цій публіці клюнути на більш-менш гучне ім'я в рекламі і провести свій захід під гаслом «І в нас буває хтось із знаменитостей номер один!..»

З представлених проектів є заходи до святкування року Антонича, поетичні слеми, покращення роботи музеїв і театрів, захист парків, а серед учасників молоді представники благодійних фондів, громадських організацій, музиканти, художники і журналісти, всіх потрохи. Програма вишколів триватиме рік і є всі підстави очікувати від неї зрушень у «сірому» житті Львова.

У травні вдруге пройде фестиваль Wiz-Art, який є чудовою нагодою включити Львів до світової мережі фестивалів сучасного кіно і візуального мистецтва. Презентації програм із найкращими роботами фестивалю пройдуть цього року в кількох європейських містах, так само представники дружніх фестивалів навідаються до Львова зі своїми добірками фільмів. Режисери, які ніколи не чули ні про Львів, ні про кіно, яке тут твориться, матимуть змогу на власні очі переконатися в тому, що на земній кулі є ще одна цікава крапка. Під час прес-конференції перед фестивалем звучали претензії з боку журналістів, які були здивовані тим, що ми робимо фестиваль у маленьких залах, для невеликої кількості людей і ще й до того скликаємо прес-конференцію. На жаль, досі мало хто розуміє, що одна-дві акції для глядачів майже нічого не означають, на відміну від подій, що проводитимуться систематично і створюватимуть цілу мережу в інших містах, а також активно будуть піаритись на інтернет-сайтах і в соціальних мережах по всьому світу.

Однак, розповідаючи про плани і концепцію своєї роботи колегам, однодумцям, ровесникам, чи досвідченим старшим поважним людям, отримуємо стриману реакцію або просто здивування і заперечення таких ідей. Наприклад, фестивалю свого часу було відмовлено за день до проведення у наданні приміщення. Наступний пункт - поруч із кінопоказами планується проведення фотовиставок. Одразу зустрічний аргумент - «Що за зухвальство? Та вас же всі Дзиґи, Зелені канапи і Музеї ідей просто з'їдять за це! Які ще фотоінсталяції?! Хто ви взагалі такі, щоб це робити?»

Не хочеться, аби й надалі велася політика монополізації на культурному ґрунті, а в умовах великої кількості конкурентів найбільш професійні гордо звучали на весь світ.

Незважаючи на всі прагнення зробити Львів багатим на культурні події, у столичній та загальноукраїнській пресі все рівно писатимуть не про концерти відомих диригентів, а про те, що львів'яни в черговий раз спалили ляльку політика або чийсь прапор, бо це дійсно сенсація, яка говорить про львів'ян значно промовистіше, аніж те, які вистави відбуваються в наших театрах.

Отже, навантажений ідеями проектів і певними напрацюваннями цей корабель рушив у велике плавання бурхливими водами неспокійного львівського життя. Чи матиме цей серіал декілька успішних сезонів, чи тільки пілотний випуск, чи опиняться в кадрі всі знайомі обличчя, чи прийдуть нові актори, хтозна. Але вже очевидно, що багато хто залишається за бортом, навіть без рятувального жилета.