«Люблю Вітчизну я, та дивне це кохання…»
IQ

«Люблю Вітчизну я, та дивне це кохання…»

На додаток до гасла «Слава Україні!»

Олександр Косвінцев, 24 жовтня 201620721

День захисника України, який нещодавно минув, викликав у мене досить суперечливі почуття. З одного боку, не можна не порадіти за країну, громадяни якої за кожного зручного випадку вимовляють слова, які стали відомі всьому світу: «Слава Україні!». Викликає величезну повагу, що багато українців не тільки вимовляють ці слова, але й мужньо, не шкодуючи своїх життів, захищають Батьківщину від зовнішнього агресора.

Та з іншого боку... «Люблю Вітчизну я, та дивне це кохання». Цей рядок з відомого вірша класика якнайкраще характеризує ставлення великого числа українських громадян до рідної країни. Ось кілька зауважень з цього приводу.

Українці не хочуть платити податки

Вибачте за лікнеп, але мушу повторити: жодна держава в світі не може нормально функціонувати без сплати податків і зборів з юридичних та фізичних осіб. Від цього залежить її обороноздатність та незалежність. За рахунок цього відбувається фінансування установ управління, охорони здоров'я та освіти, служб порятунку й охорони громадського порядку. З фондів, які формуються за їхній рахунок, людям старшого покоління, інвалідам, багатодітним сім'ям та іншим малозабезпеченим виплачують пенсії та соціальну допомогу.

Жодна розсудлива людина не скаже, що всі податки треба скасувати. Тим часом, за даними Мінекономрозвитку України, на 1 жовтня 2015 року не менше 40% економіки країни перебувало в тіні, чи то пак у такій собі «безподатковій» зоні. Правда, цього літа міністр фінансів Олександр Данилюк заявив, що, за даними відомства, реальний рівень тіньової економіки знизився до 30%. Однак експерт з питань економіки Владислав Зимовець каменя на камені не залишив від заяви міністра. «Насправді рівень тіньової економіки в Україні, за оцінками Світового банку, – близько 40-45%», – заявив експерт.

Міністерське лукавство легко пояснити: адже саме високі чиновники подають приклад безвідповідального, а нерідко просто злочинного ставлення до справи наповнення державної скарбниці. Досить згадати гучний офшорний скандал, до якого причетні перші особи країни, включно з президентом Петром Порошенком і тим же паном Данилюком.

За оцінками низки експертів, обсяг коштів, що вивели з України в офшори спритні чиновники і «бізнесмени», дорівнює майже двом річним бюджетам країни. Такі ділки завдають країні збитків нітрохи не менше, ніж сепаратисти Захарченко, Плотницький та їхні посіпаки. Такі ось доморощені «терористи» від економіки, які втерлися до народу в довіру і махлюють за його спиною.

Втім, сам народ теж не відстає від своїх лідерів. Зарплата «в конвертах» в Україні давно стала такою ж буденною справою, як і вигулювання собак у громадських місцях без совків і пакетів для збору екскрементів.

Ось так українці, на словах декларуючи любов до своєї Батьківщини, підривають її зсередини нітрохи не менше, ніж «п'ята колона» і зовнішній ворог. Такою «любов'ю» громадяни шкодять самі собі, своїм батькам, котрі змушені існувати на мізерну пенсію, своїм дітям, які не отримують належної освіти... Країна, для якої притаманний такий «патріотизм», приречена на багаторічне животіння без реальної перспективи наздогнати в розвитку західних сусідів.

Українці не захищають свою Конституцію

Коли колишній кримінальник Янукович за допомогою продажних суддів КСУ змінив конституційний лад країни, щоб мати можливість узурпувати владу, українські громадяни не обурилися і не встали на захист рідної Конституції. Суспільство проявило тоді дивовижну інфантильність, яку може виправдати лише той факт, що тоді минуло заледве 20 років, як країна отримала незалежність. Термін, втім, не такий уже й маленький.

Помаранчева революція, а пізніше Революція гідності показали, що українське суспільство швидко дорослішає. У перші тижні після кривавої зими 2013-2014 років здавалося, що нічого схожого з Основним Законом країни більше ніколи не трапиться. Але ж відбувається! І навіть ще гірше, ніж за Януковича. Той хоча б зовні оформив свій конституційний переворот. Нинішній президент країни, на словах залишаючись прихильником Конституції, на ділі фактично перекреслює її. Шляхом різних «підкилимних» ігор і маніпуляцій Адміністрації президента (АП) країна швидкими темпами з парламентсько-президентської республіки фактично перетворюється на президентсько-парламентську.

Причому слово «республіка» в Україні нині можна вимовляти лише з неабиякою часткою умовності. Адже реального поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, без чого республіка просто немислима, в країні наразі не існує, настільки президент-олігарх зумів сконцентрувати владні важелі у своїх руках.

Про «ґвалтування» Конституції в Україні за останні два роки не говорив тільки ледачий. Але далі слів обурення справа поки що не йде. Хоча в країні з'явилося чимало нових партій та громадських рухів, хоча народилася величезна і начебто рішуча армія громадських активістів, вживати реальних заходів щодо захисту Основного Закону ніхто, схоже, не збирається.

На жаль, значна частина українського суспільства ще не доросла до розуміння того, що кулуарна зміна Конституції, причому під час війни, до чого прагне АП,  – це злочин проти народу. Навіть молоді люди, котрі пройшли фронт і школу волонтерства, не демонструють переконаності, що Конституцію потрібно берегти, як зіницю ока, і всіляко захищати від будь-яких «ґвалтівників», включно з владою. Чиновники цим користуються. Ігноруючи звучну критику, можновладці вперто гнуть своє не тільки в частині виборів на окупованій частині Донбасу без забезпечення контролю над українсько-російським кордоном з боку України (так бажає Кремль), але і в частині різкого та цілеспрямованого зниження рівня соціальної захищеності громадян. Останнє робиться під прикриттям боротьби з «популізмом», під якою чиновники, схоже, бачать потурання їхньому злодійству й корупції.

Різке зниження рівня життя викликає колосальну напругу в суспільстві. ЗМІ та соцмережі переповнені вкрай невтішними відгуками і прокльонами щодо центральної влади. Але мало хто намагається поглянути в корінь такого становища.

Українці обурюються майже триразовим падінням вартості національної валюти, запаморочливими тарифами на газ і послуги ЖКГ, злиденними пенсіями і зарплатами бюджетників за стрімкого зростання окладів і премій багатьох чиновників. А хіба може бути інакше в тих умовах, що нині склалися в Україні? Назвіть мені причини, за яких представники кланово-олігархічної системи не змогли б обкрадати країну і здирати з народу останню шкуру. Немає таких причин. Тому що більшість українців абсолютно байдуже ставиться до захисту рідної Конституції та конституційного ладу. Але ж з цього все починається.

Про внутрішнього «раба» і наступного президента

Днями один російський приятель запитав мене: «Ти можеш коротко сформулювати, що собою являє сьогоднішня Україна?». Моя відповідь була такою: «Україна сьогодні: прекрасний народ, красива країна, хитро@опа “еліта”, убога держава і огидна влада» .

Коли я розповів про це в Facebook, не всі погодилися. 53-річний киянин Валерій Хандусь у відповідь написав: «Є думка, що народ не такий вже й прекрасний... Бо більшість народу має рабську ментальність і слухняно дозволяє купці бандитів собою правити. А тому не заслуговує на поряднішу владу».

Я категорично не згоден щодо «не заслуговує». А ось зауваження з приводу рабського менталітету виглядає досить доречним. На мій погляд, український народ, за плечима якого два спонтанних антидиктаторських повстання, міг би рішучіше відстоювати свої соціально-економічні права, захищати Конституцію, домагатися виконання вимог Майдану.

Після трагічних подій у центрі Києва минуло майже три роки. А в Україні все ще при владі перебувають олігархи – нахабні й зажерливі, як алігатори. Вони збагачуються під час війни і на війні. Затягують радикальну реформу судової системи, без чого неможливий рух уперед. Видають за реформу економіки підвищення тарифів і перекачування бюджетних коштів у структури олігархів під виглядом турботи про народ. Вони явно вважають громадян лохами.

 Іноді просто з жахом думаєш: невже герої Небесної сотні полягли тільки заради того, щоб купка олігархів та їхніх кумів могли безперешкодно збагачуватися, вести гарний спосіб життя і нагороджувати один одного іменними пістолетами, як увійшло в моду в нинішніх «господарів життя»?

При таких думках завжди згадується Євросоюз. У європейських країнах спроби тамтешніх урядів проводити реформи за рахунок народу неминуче провокують демонстрації за участі десятків і навіть сотень тисяч громадян. Європейці вміють захищати свої права. Взагалі на Заході це вважається негласним громадянським обов'язком. Українцям, здається, теж варто подумати про рішучіше використання законного права на проведення мирних зібрань і маніфестацій для донесення до влади своєї думки про те, що відбувається в країні. По-іншому нинішня влада, судячи з усього, народ не почує. А треба, щоб почула – інакше справа може дійти до невиправної шкоди для України.

Виникає, щоправда, животрепетне питання: хто здатний організувати народ на мирну відсіч «реформаторам» з мародерський душком? Відповіді на це питання у мене зараз немає. Але з великою часткою ймовірності можна припустити: кому з українських політиків чи активістів вдасться очолити колективний протест проти бездіяльності й свавільних дій цієї влади, той може стати не тільки наступним президентом України, а й таким лідером нації, хто буде здатен переконати народ у необхідності видавлювати з себе «раба», чесно платити податки і твердо захищати Конституцію.

Якщо така людина в країні знайдеться, гасло «Слава Україні!» стане ще більш надихаючим.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук