Музеологічний погляд на долю баталій Альтомонте

IQЗеновій Мазурик, 20 січня 201339950
Музеологічний погляд на долю баталій Альтомонте

Баталії довкола батальних картин Мартіно Альтомонте, які тривали торік у формі пікетів, протестів проти повернення їх на місце первинного експонування у парафіяльному костелі в Жовкві, закінчилися, а чи тільки притихли.

Одна сторона вважає розміщення цих батальних картин у золочівському та олеському замках перемогою. Протилежна сторона, однак, не готова прийняти поразку, долучаючи політичні й дипломатичні сили. Варто очікувати повернення до цього питання за якийсь час. Приводом чому має бути хоча б рішення музейної ради на спеціальному виїзному засіданні. Вважаю, що доля музейних пам’яток не можна приймати під впливом політичних, економічних чи якихось інших інтересів. Вирішальними мали б бути аргументи наукові, професійні, бо тільки такі, на мою думку, можуть примирити сторони. Адже відновити історичну справедливість марно намагатись, бо це є неможливим та й невідомим: кожен бачить її зі свого боку інакше. Наше минуле має допомагати нам будувати майбутнє. А минуле, зображене на цих батальних картинах, як і самих картин, – це не тільки польська історія, а й наша, бо значна частина нинішньої України входила до Речі Посполитої, а також історія Австрії, Німеччини та Туреччини, історія Європи. Ці картини є музейними пам’ятками, статус яких ніхто змінити не може.  Отож, є така наука музеологія, яка розглядає питання збереження, дослідження і використання музейних предметів як відображення ставлення людини до оточення в часово-просторовому аспекті. Тому наважусь тут висловити свій, звісно ж, суб’єктивний, але окремий музеологічний погляд на цю проблему, сподіваючись, що він знову не збурить емоцій, а лиш стане приводом обговорення.

Отже, кожен музейний предмет, а ці картини є такими, можна розглядати як знак, значення якого залежить від контекстів його використання і сприймання. Звичайно, картини – це мистецький твір, у цьому випадку – написаний художником, відповідно до стилістичних ознак того часу, на спеціальне замовлення. Але і сюжет картин, і сам замовник, і обставини, які спонукали таке замовлення, говорять про певну передбачувану для цих картин функцію. А для цього потрібен був відповідний громадський простір. Це все можна вважати передумовами первинного контексту музейних предметів.

Ян ІІІ Собєський як учасник, ба навіть номінальний головнокомандувач об’єднаними християнськими збройними силами у битвах під Віднем і Парканами хотів возвеличити і увіковічнити для нащадків свій тріумф. Для цього він запросив молодого художника Гогенберґа, який італізував своє прізвище як Альтомонте, щоб викликати до себе прихильність у цьому далекому й невідомому сарматському краї, де італійських художників знали і шанували. У Жовкві, королівській резиденції, Альтомонте за свіжими враженнями, споглядаючи парад переможців і демонстрацію трофеїв у першу річницю перемоги, намалював дві батальні картини, щоб ґлорифікувати перемоги свого замовника, короля Речі Посполитої. Пафосна мова бароко та й відповідні розміри підходили для цього щонайкраще. Згідно зі звичною на той час традицією, картини розмістили, як і було задумано, у парафіяльному костелі, в сакральному просторі. Бо на той час це було найбільш відповідне публічне місце, де вони могли виконувати задуману для них функцію.

У цьому первинному контексті картини перебували довший час, протягом якого виконували якось свою функцію, трансформуючи її, відповідно до умов часу.

І ось тепер, після їх музеїзації, дослідження й успішної реставрації при значній допомозі сучасної польської держави виникла проблема – де їх експонувати. Зітнулись різні інтереси, різні бачення. Питання ж треба ставити так: як же їх експонувати, щоб вони щонайповніше розкрили свої значення. Адже предмети не мають значення в собі, щойно ми задаємо його. І тут виникають головні суперечності у розумінні цих значень у нових контекстах – культурних, мистецьких, історичних, суспільних, політичних тощо. Минуле мусимо завжди переосмислювати, щоб будувати майбутнє. Образ минулого не є об’єктивним. Ще давніше казали, що наш образ минулого є проекцією теперішнього. Але осмислення й інтерпретація минулого може допомагати нам будувати спільне бачення майбутнього. Яке значення мають ці картини для нас сьогодні і для нашого майбутнього? Чи це тільки найбільші батальні картини тих часів? Чи тому, що їх автор Альтомонте, який, до речі, разом з Й.М. Роттмайром вважається засновником австрійського бароко? А це додає їм ще й цінність мистецьку. Чи й тому, що вони зображають вирішальну участь Яна ІІІ Собєського у визначальних для долі Європи битвах з Османською імперією? А який був перебіг подій у цих битвах і хто брав участь у них у війську короля Речі Посполитої? Війна ця розпочалася задовго до цих битв і закінчилася не ними. А звідки походив рейтар Єндрик, яки своїм тілом прикрив Яна ІІІ Собєського і врятував йому життя, що змінило хід бою під Парканами? Напевно, у війську були предки і сучасних жовківчан та околиць, і багатьох галичан. А коли, як і чим закінчилася турецько-австрійська війна? Як вона вплинула на подальшу долю Європи? Чи залежала від цієї війни подальша доля європейських народів і сучасних національних держав та як ця доля може вплинути на наше майбутнє?

  

Битва під Віднем

Перелік питань можна продовжувати, тобто значення цих батальних картин можна розширювати. А для цього потрібен відповідний тепер вже вторинний, а саме музейний контекст, ширший, відповідний до сучасних соціально-культурних і суспільно-політичних умов.

Отже, повернути до костелу Святого Лаврентія у Жовкві, чи залишити на теперішньому місці експонування у замках?

Чи вшановуємо тим задум художника і повертаємо історичну справедливість, як на цьому наполягають поважні прихильники офіційної позиції польської сторони? Це наївні побажання. Задуму художника ніхто не може знати, а що сказав би замовник зараз – передбачити важко. Віддавши картини до костелу, повертаємо їх у сакральний простір і тим обмежуємо контекст і, відповідно, комунікацію й інтерпретацію, звужуємо їх значення до прославляння польської зброї і польських героїв.

Якщо залишити на теперішньому місці, то діємо логічно і в межах права. Музейні предмети мають бути у музеї. Музей на сьогодні не має кращих умов для експонування. Історичний контекст хоч опосередковано, але збережено: замки олеський і золочівський пов’язані з іменем Собєського. Але чи це створює можливості для розширення значень цих музеалій? Дуже обмежені.

  

Битва під Парканам

Звісно, найкраще розкриваються і сприймаються значення музеалій на місці їх первинного перебування (in situ). У нашому випадку – це Жовква. Наше уявлення про музеї тісно пов’язане з історичними будівлями. На мій погляд, варто збудувати спеціальний експозиційний павільйон як частину Львівської галереї мистецтв, щоб якнайширше розкрити значення всіх чотирьох баталій – крім «Битви під Віднем» і «Битви під Парканами», ще й «Битву під Хотином» і «Битву під Клушино». «Спільні перемоги в обороні Європи – спільна праця в розбудові Європи» – ось гасло, яке єднає історію і майбутнє наших народів. Прикладів українсько-польського братерства зброї є багато. Журнал «Ї» випустив колись на цю тему цікавий компакт-диск.

У новому експозиційному просторі можна показати не тільки баталії, а й трофеї, зброю, одяг, елементи побуту. Можна показати, як тепер виглядають поля битв, міста, як наприклад, словацьке Штурово, колись угорське Паркань. Розказати медійними засобами про перебіг цих битв, їх вплив на конфігурацію Європи, взаємозв’язки і взаємовпливи різних подій і різних часів, оповісти про долі окремих осіб, показати, як творилась Європа, як війни призводили до людських трагедій, і тому їх треба уникати через порозуміння і співпрацю. Не сакралізувати і не героїзувати війни, а розкривати їх антилюдську сутність, показати еволюцію європейського взаєморозуміння, що привело до сучасної Європи з її цінностями. Щороку можна відзначати ці перемоги різними культурно-мистецькими заходами, історичними реконструкціями за участі нащадків колишніх вояків. Навіть для Туреччини можна знайти місце у такому новому трактуванні історії.

Треба шукати спільні стратегічні інтереси всіх зацікавлених сторін і зацікавити ще не зацікавлених, а не стояти вперто на своєму.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук