«Патріотизм - це дати людям роботу, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють»
Суспільство

«Патріотизм - це дати людям роботу, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють»

Історія успішного переселенця з Донецька

Вероніка Миронова, 23 липня 201634833

Олександр Хребет ще рік тому виїжджав з окупованого Донецька, де залишив все минуле життя - виніс звідти сумку з речами, трошки ностальгії і любов до місцевих барів, а точніше до їх створення. І зараз відкрив у Львові чудовий заклад «PianoBar».

Він зумів налагодити своє життя після війни заново. Можна сказати, що Олександр - успішний переселенець, але важливо зауважити, що він при цьому ще й соціально відповідальний. Мало того, що він вирішив не чекати допомоги, то ще й сам допомагає іншим. Олександр завжди жартує, що це зовсім не так.

Його бар дає не лише роботу працівникам, але й є своєрідною ланкою комунікації між місцевими жителями та іншими переселенцями. Це можливість для людей познайомитися, дізнатися один одного і перестати боятися.

Його бар також дає можливість розвиватися молодим львівським музичним гуртам. Можна перелічити ще багато позитивних рис Олександра Хребта та його закладу, але його історію краще дізнатись від нього самого і самим зробити висновок про нього і про те, що зміг дати місту, яке стало для нього новим домом.

Як ти опинився у Львові?

Я тут живу вже учетверте, виїжджав, але постійно повертався. Цього разу я приїхав у вересні 2015 року на автобусі з Варшави, прийшов до свого друга і сказав «Льоша, я у тебе поживу тут день-два або місяць». І залишився - просто не зміг виїхати, напевно Львів не відпускав.

Чи був момент, коли ти усвідомив, що Львів – це твоє місто?

Так, такий момент був десь місяць тому, у червені 2016. Я просто вранці прокинувся і мені дівчина каже «от чорт, там дощ іде!», А у мене перша думка - «Класно!». Потім я вийшов з дому під цей дощ, і відчув, що мене це не напружує. Ну все, дума, тепер я точно львів'янин. А до цього я не міг тут вважати себе «своїм» і місцевим, у мене не було тут тих людей, з якими б хотілося і було комфортно зустрічатися вечорами на гальбу пива, тих людей, з якими б можна було б поділитися чимось особистим. За останній рік, який я тут провів, такі люди стали з'являтися - хтось із них місцевий, хтось так само як і я - переселенець, це зовсім різні люди, але з усіма ними мені приємно бути разом. Звичайно, що люди в місті теж є частиною міста і для мене ця частина не менш значуща, ніж всі інші атрибути, як, наприклад, дощ у Львові.

Чим ти займався на Донбасі?

Чим завгодно: мав свій бар, вів свій блог. Але основне – це бар.

У мене в Донецьку був бар. Коли я виїжджав, його довелося закрити. Це було неприємно. Але ще більш неприємним виявилося, коли я від друзів і знайомих дізнався, що без мого відома після мого від'їзду його відкрили в окупованому Донецьку. Мій бар, з моєю назвою і логотипом, з моїм обладнанням і навіть з моїми робочими сорочками! Його просто використовують без мого відома. Згодом я майже навчився не згадувати про це і зараз повністю сконцентрований на своєму львівському барі. Хоча іноді, особливо коли вмикаю повний плейлист з того, донецького бару, то згадую, як там все було - щось на кшталт фантомного болю. Хоча, звичайно, розумію, що немає сенсу триматися за минуле.

Коли я зрозумів, що тут залишаюся, то навіть не починав шукати ніяку роботу - я відразу їхав сюди з метою відкрити бар, і знав, що саме так і буде. Я ще до приїзду сюди розглядав різні міста, де б мені хотілося відкрити свій бар - це міг би бути Київ, але там все занадто дорого, Дніпро - там мені просто не сподобалася атмосфера в місті, Івано-Франківськ - але він надто маленький і повільно розвивається ринок. А у Львові це виявилося найбільш доречно.

Перші декілька тижнів після приїзду я просто відсипався, узагалі нічого не робив, знайомився з містом, а потім почав шукати приміщення, яке б відповідало моїй концепції. На той час вона була лише в мене в голові. Я шукав три місяці – цей час здався мені нескінченним, але таки знайшов його. Це приміщення подобається мені і за розташуванням, і за площею, і за ціною оренди.

Олександр за барною стійкою свого бару

Напевно, я б міг знайти його швидше, але тут ріелтори працюють дуже повільно і дивно, тому пошуки «саме того» затягнулися.

Також складність була в тому, що у мене в голові «картинка» бару вже була готова, я в найменших подробицях знав, що і як я хочу тут бачити. Чудово знав, як поєднати, Львів, контактний бар, джаз, смачний алкоголь, каву і ту саму атмосферу, про яку вже говорив. Найголовніше - правильні люди і правильне місце. Тому кожне приміщення я приміряв під цю вже готову картинку. Думав, чи зможу я в ньому реалізувати те, що придумав.

Звичайно, під час реалізації проекту з'являлися якісь зміни і довелося йти на компроміси, адже інакше взагалі нічого б не вийшло.

Взагалі спочатку я шукав приміщення в центрі, але не знайшов такого, яке б підійшло за усіма параметрами. Тому знайшов його тут, за парком Франка - одним з найулюбленіших місць львів'ян і гостей міста. І потім виявив, що в цьому районі взагалі немає барів з живою музикою, і це наша перевага.

А ти не боявся відкривати бар саме у Львові - місті, де кількість ресторанів зашкалює? Чи не переживав про те, що можеш «загубитися» або не витримати конкуренції?

Звичайно побоювався, це ж нормальний здоровий страх, коли починаєш свою справу. Ти завжди усвідомлюєш всі ризики і це не може не лякати.

Але в моєму випадку справа безпосередньо в концепції. Я просто знав, що нічого подібного у Львові немає. Взагалі всі заклади, які не розраховані виключно на туриста, унікальні, і мій теж. До того ж ось таких маленьких «живих» джаз-барів, які працюють здебільшого «для своїх», а точніше, де кожен гість стає «своїм», небагато. І мій заклад - один з них.

Я не скажу, що я зараз дуже успішний. Мені з цим баром зовсім непросто, але я прекрасно розумію, що мені є до чого прагнути, є заради кого розвиватися і це допомагає рухатися вперед.

Я хотів зробити і роблю бар, який можна сміливо вважати атмосферним. Атмосферним і в сенсі інтер'єру, і в сенсі музики, і в сенсі напоїв, і в тому, як тут спілкуються люди.

Чи є люди, які вже нерозривно пов'язані з тобою і з твої баром? Власне ті, заради яких ти й працюєш?

Звичайно! І таких людей багато! По-перше, це ті люди, які вже встигли стати нашими постійними клієнтами. Їх не дуже багато, але вони всі цінні для мене, тому що саме в них я бачу відображення всього того класного, що у нас виходить створювати. Це дівчина, яка стала нашим першим гостем в день відкриття і отримала 50% знижку - зараз вона заходить не часто, але завжди приходить в дуже хорошому настрої і ділиться з нашим баром цим настроєм, це хлопець Андрій, який працює неподалік, і одного разу прийшов, попросив кави і сам розповів мені, як йому цю каву приготувати. Потім він заходив ще кілька разів, а потім я запропонував йому ввести в наше меню цей спосіб приготування кави. Так в нашому меню з'явилася «Андрійкова кава». І ще кілька настільки ж значущих і по-своєму особливих і унікальних хлопців.

«Андрійкова кава» – кава за власним рецептом одного гостя

По-друге - це та, поки невеличка команда, яка тут працює. Я, моя мама (вона займається питаннями бухгалтерії), дівчина Даша, котру я запрошую зазвичай на вечір по п'ятницях і вихідних, тому що при такій завантаженості сам не справляюся. Даша завжди приносить величезну кількість позитиву, здорового гумору, і посмішок. Розбавляє чоловічу компанію. Даша теж переселенка, у неї ще є основне місце роботи, але мені подобається з нею працювати - вона добре справляється зі своєю роботою, а я радий, що даю їй можливість трохи заробити. До того ж в майбутньому я прийматиму людей на роботу незалежно від того, звідки вони родом, і якою мовою розмовляють Ще є мій партнер Олексій, у якого є ще кілька паралельних проектів. І він постійно всім зайнятий. Але при цьому завжди знаходить час забігти у бар і дізнатися, як у нас просуваються справи - він завжди дуже зосереджений на роботі, і я іноді потребую його серйозності і відповідальності.

І ще одні дуже близькі нам хлопці - це музиканти, які тут грають. Вони і є душею нашого джаз-бару.

Даша допомагає Олександру, коли у барі дуже багато людей

Наскільки я знаю, у вас в основному грає два гурти - одні львівські, а інші - хлопці з Донбасу. І обидві групи початківці. Розкажи докладніше про це, будь ласка.

Відразу хотілося б сказати, що у нас грають багато різних гуртів. І початківців, і тих, хто вже відомі в світі джазу.

Але основних груп є дві. Перші - це львівські хлопці MiсhealBand, вони дуже класні! Вони недавно грають і в основному виконують кавери. Але у них є кілька своїх дуже класних пісень, які вони грали в PianoBar. І тепер я намагаюся їх заохочувати до того, щоб вони якомога більше писали своїх пісень, щоб розвивалися, надаю їм майданчик - вони грають кожної п'ятниці у  нас. І результати їх роботи вже видно - під час Джазфесту вони грали у джаз-автобусі. Я вважаю, що це дуже важливо - адже у мене є можливість їм таким чином допомагати рости.

Ще є інший гурт львівських музикантів LembergHills. З ними взагалі вийшла цікава історія. Клавішник цієї групи - хлопець з Краматорська, який теж переселенець. Коли вони прийшли грати в нашому барі, то я про це не знав. Потім почали спілкуватися, і з'ясувалося, що у нас в Краматорську навіть спільні знайомі є. Їм я теж намагаюся максимально допомагати розвиватися, роблю постійно рекламу в фейсбуці та інших соціальних мережах з їх анонсами, теж наполягаю на тому, щоб вони створювали власні речі. Справа в тому, що вони іноді просто бояться робити щось своє, а я їх переконую в тому, що це в будь-якому випадку потрібно і важливо. Важливо створювати щось нове, унікальне, експериментувати і працювати.

Кожної п’ятниці і суботи хлопці грають джаз

Ще у мене була чудова історія, пов'язана з музикантами. Сиджу за баром, людей особливо немає, і тут заходить чоловік, сідає на бар, просить кави, а потім каже. «Слухай, у тебе тут така класна акустика! Тут же грають живу музику?». Я подумав, що він хоче прийти послухати джаз, а він каже «Я хочу в тебе пограти». Зрозуміло, я здивувався, але подумав, що якщо він класно грає, то чому б і ні. Ми з ним домовилися на чергову п'ятницю зробити саме його концерт, розговорилися. І тільки під кінець діалогу я дізнався, що це Марк Токар - один з найкращих львівських джазменів, відомий в світі, дуже крутий! Я був у захваті, а йому дуже сподобалося грати в моєму барі! Виявилося потім, що він живе поруч, колись проходив повз, і чув, як грали хлопці, тому вирішив зайти. Ось таке іноді трапляється. І я думаю, що якщо такі музиканти приходять у нас грати, то ми рухаємося в правильному напрямку, все робимо так, як потрібно!

Наскільки тобі взагалі легко або складно було адаптуватися в цьому середовищі, в цьому місті?

З юридичного погляду все було досить просто. Спочатку я не робив собі довідку внутрішньо переміщеної особи, але коли прийшов в податкову реєструватись як фізична особа-підприємець, то зіткнувся з тим, що без довідки переселенця з тимчасовою реєстрацією я не зможу цього зробити. Мені сказали, де і яким чином цю довідку отримати, де поставити необхідні штампи і печатки, і що робити далі. Загалом часу все зайняло кілька годин і проблем ніяких не виникло. Просто я чудово розумію, що від цього бюрократичного клейма в нашій державі зараз не позбавитися, тому для досягнення результату з цим потрібно змиритися.

Ментальних штампів я практично не зустрічав. Так, були якісь поодинокі випадки, коли деякі люди на вулиці сперечалися, кричали, і обзивалися. Одного разу мені сказали тут, що я не українець, тому що я не розмовляю українською і родом з Донбасу. Але я розумію, що це швидше виняток з правил, а не громадська думка, тому ніякої дискримінації не відчуваю.

А ти себе відчуваєш і завжди відчував українцем?

Звичайно. Насправді з цією самоідентифікацією все просто – я завжди знав, що це моя земля, де б я не був, де б не жив, я просто знаю, що тут мій дім і хочу сюди повертатися. Я хочу розвивати бізнес і платити податки у цій державі. І це той здоровий патріотизм, який, набагато важливіший, ніж спілкування тільки однією мовою.

Мій патріотизм полягає в тому, що зараз я розвиваю цей бар, щоб в перспективі дати робочі місця як місцевим жителям, так і переселенцям з Криму і Донбасу, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють.

Як людина, яка багато подорожувала, скажи, чи є різниця у відчуттях, коли ти просто тимчасово кудись їдеш, але при цьому знаєш, що завжди можеш повернутися до себе додому, і коли ти поїхав без права повернутися додому, адже дім просто відібрали і знищили?

Так, безумовно є. Але мені стало набагато комфортніше, коли я просто перестав думати про те, що не можу туди повернутися. Я реально не планую туди повертатися навіть якщо там все буде умовно «добре». Можливо коли-небудь я поїду туди подивитися, як все це виглядає, але знову облаштувати там свій будинок не зможу, та й не хочу. Зараз мені це подарував Львів. А там - зрадники. Не хочу жити зі зрадниками. З іншого боку - для них я зрадник. Всі ж розуміють: війна закінчиться, але люди не зміняться. Люди там залишаться ті самі. Це люди, які виходили на мітинги з російськими прапорами, які почали війну, або промовчали, коли її починали інші, або воювали самі, або покривали тих, хто воював. Ми з ними не зможемо побудувати спільний дім.

А як ти себе бачиш через рік?

Головне, чому мене навчила війна і події на Донбасі - це не загадувати на перед. Треба будувати максимально близькі плани і ставити не довгострокові цілі. Однозначно, є щось глобальне - наприклад, я хочу в майбутньому відкрити кілька барів в Європі.

Якщо ж говорити про найближче майбутнє, то я бачу себе однозначно у Львові, розвиваючи свій бар, розширюючи його. Можливо, збільшуючи кількість працівників та надаючи можливість більш легкої і гармонійної комунікації місцевих жителів і переселенців, адже в моєму барі багато гостей-переселенців. Я бачу себе одруженим. Для мене це несподівано, але я хочу тут створити сім'ю. І хочу розвивати себе, свою сім'ю, і свою справу і все навколо. Мені тут хочеться рости! Хочеться облаштовувати все навколо себе. Напевно, це теж деякі наслідки пережитого на Донбасі, але дуже хочеться саме створювати. Так я бачу себе в майбутньому.

Проект фінансується з коштів Програми розвитку співробітництва та підтримки демократії МЗС Литовської Республіки.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук