Перший рік «по-новому»
Виклики, що стоять перед п'ятим українським президентом, є безпрецедентними
Інші блоги автора
- На те війна і гібридна 13 січ 2016, 12:56
- Гібридна війна: Європа під ударом 1 серп 2015, 18:56
- Прем'єр в очікуванні осені 28 лип 2015, 17:50
25 травня 2014 Петро Порошенко переміг на президентських виборах по невластивому Україні алгоритму - в першому турі. Він обіцяв мир і стабільність. Рік потому Петро Олексійович все ще залишається найпопулярнішим політиком країни, але коло завдань, які нею серйозно розширився. Порошенко після Революції Гідності виявився найбільш підготовленим і володіє власними ресурсами (в першу чергу - фінансовими та інформаційними) політиком, здатним швидко включитися в президентську гонку.
Він брав активну участь в Революції Гідності, але не був серед формальних лідерів опозиції. Його послужний список не викликав сумнівів, що політик не буде витрачати багато часу на розкачку, входячи в курс державних справ. У лютому минулого року Україна стала парламентсько-президентською республікою. За фактом узурпації влади Віктором Януковичем порушено справу, триває слідство, серед фігурантів якого - судді Конституційного Суду. Тому будь-яка спроба посилити президентські повноваження на Банковій буде сім разів відміряти і тільки після цього набувати форму законопроекту.
Але є й інший фактор: в українській політичній моделі глава держави, незалежно від обсягу владних повноважень, відіграє провідну роль в управлінні країною, на нього звикли рівнятися. У Порошенка сьогодні в активі фракція «БПП», що складає добру третину обраного на дострокових парламентських виборах восьмого депутатського скликання, більшість міністрів уряду також звіряють годинник з гарантом Конституції. До речі, Петро Олексійович запропонував змінити Основний Закон у напрямку децентралізації, але темпи напрацювання прийнятного варіанту Конституційною комісією поки залишають бажати кращого.
Тим часом від якості перенесення влади на місця залежить ефективність протидії сепаратистським тенденціям, які будуть щедро уприскувати в суспільну свідомість України ззовні. У нині існуючому форматі розподілу владних повноважень прерогативою глави держави є зовнішня та оборонна політика. Порошенко став президентом в умовах, коли Крим вже був втрачений, а на сході країни розгорталася антитерористична операція. Він і сам встиг побувати на півострові під час його анексії «ввічливими зеленими чоловічками». Петро Олексійович називає себе «президентом миру», при цьому ініціював збільшення чисельності Збройних Сил і приділяє багато уваги їх стану. Армія почала відновлюватися і нарощувати боєздатність. Якщо главі держави вдасться вирішити проблему інтеграції добровольців до лав Збройних Сил, це буде його великим успіхом. Поки ситуація залишається невизначеною. Котел під Іловайськ і бій під Дебальцеве стали хворобливими подіями для всього суспільства, і бажаючих покласти відповідальність за них на президента вистачає.
У сфері зовнішньої політики Порошенко активно тягне ковдру на себе, і багато експертів називають міністра закордонних справ Павла Клімкіна лише слабким виконавцем президентської волі. Якщо говорити про конкретику, то Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, яка вже ратифікували більшість членів Євросоюзу. Правда, в останніх можуть виникнути проблеми зі схваленням документа, як це вже сталося в Чехії. Саміт «Східного партнерства» у Ризі не став для України тріумфальним, але й провалом його навряд чи хто-небудь візьметься назвати. Помітно потеплішали відносини з Вашингтоном і Берліном, очевидно погіршення діалогу з Москвою, хоча тамтешнє керівництво любить протиставляти «здатного на компроміси» Порошенко іншим «яструбам».
Цікаво, що після дострокових парламентських виборів главі держави вдалося побороти спокусу протягнути свого кандидата на пост прем'єра, хоча можливості переломити ситуацію через коліно у нього об'єктивно були. Та й секретарем РНБО став один із стовпів «Народного фронту» Олександр Турчинов. Обидві українські партії влади сьогодні приречені взаємодіяти - заради виживання один одного і країни в цілому.
Тема боротьби з корупцією та правосуддя для будь-якого президента в Україні в найближчому майбутньому буде актуальною. Ставка на Віталія Ярему в якості генерального прокурора себе не виправдала, зате Віктор Шокін, з куди більшим прокурорським досвідом, зумів оперативно проявити себе і тримає в напрузі депутатський корпус, і чиновницьку братію.
Епопея з обранням керівника Антикорупційного бюро нагадувала серіал з непродуманим сценарієм, але тільки початок його повноцінної роботи дасть відповідь про адекватність керівництва ситуації в країні.
Президента часто звинувачують у небажанні продавати свій бізнес, особливо наголошуючи на Липецьку фабрику «Рошен». Порошенко в недавньому інтерв'ю Бі-Бі-Сі пообіцяв незабаром відкрити секрети, пов'язані з продажем бізнесу, який створював з початку 90-х. Поки ж авторитетні західні аналітики з Forbes і Bloomberg фіксують скорочення стану Петра Олексійовича - за рік президентства він перестав бути мільярдером.
Ще один вагомий суспільний запит - боротьба з олігархами. Порошенко звільнив Ігоря Коломойського після конфлікту навколо державної компанії «Укртранснафта», взятої під контроль представниками групи «Приват». Підписав прийнятий парламентом закон «Про ринок газу», вельми неприємний для Дмитра Фірташа. Той напередодні дав зрозуміти в залі суду у Відні, що був причетний до перемоги Петра Олексійовича в президентській гонці, на що почув, що курс на деолігархізацію, взятий президентом, буде незмінний.
Не варто забувати, що на початку червня закінчиться тільки перший рік президентства Порошенко, а його передвиборча програма розрахована на п'ять років. Та й виклики, що стоять перед п'ятим українським президентом, є безпрецедентними. Петру Олексійовичу не доводиться спочивати на лаврах - занадто масштабні стоять перед ним завдання, а в суспільстві бродить диявольська суміш швидких очікувань змін на краще і недовіри до влади. Поки можна констатувати, що минулий рік став для Порошенка найскладнішим в його політичній кар'єрі, але він утримав зайняті позиції.