Психологія війни на виснаження

Нинішні настрої в українському суспільстві далекі від оптимізму. Після хвилі емоційного піднесення наприкінці 2022 року відчувається серйозний спад. Формально становище України за останній рік не погіршилося. Принаймні зараз українці не сидять у темряві, як це було рік тому. Однак серед населення зростає напруга і невдоволення.

Нинішня війна України з російськими загарбниками набула чітких ознак війни на виснаження. Військові протистояння такого характеру можуть тривати роками. Щоб виграти в них, потрібно перемогти супротивника не тільки тактично і стратегічно. Війна на виснаження – це змагання ефективності урядів, виробництва озброєнь, новітніх технологічних рішень та стійкості економіки. Але за всім цим забувають про важливість психологічного стану суспільства, яке є безпосереднім учасником кривавого жорстокого марафону.

Українська нація зараз перебуває не в найкращому емоційному стані. Це разюче контрастує з тим, що було ще рік тому. На початку 2023 року становище в країні не було кращим, ніж зараз. Тривали жорстокі важкі бої за Бахмут. У цій битві росіяни не шкодували людських ресурсів і поступово тіснили українських захисників. Ворог також постійно атакував Україну ракетами та безпілотниками. Енергетична система була напівзруйнована. Багато українців змушені були обходитися годинами без електроенергії. Засобів ППО катастрофічно не вистачало. Тож російські ракети долітали в цілі значно частіше і завдавали серйозних руйнувань. Західні союзники все ще на наважувалися передати Україні літаки F-16. Так само вони категорично відмовлялися надати нам далекобійні ракети. Усе це явно не сприяло оптимістичним настроям напередодні анонсованого контрнаступу. І все ж загальний настрій суспільства був значно ліпшим, ніж на початку 2024 року.

Рік тому українці перебували під впливом успішних операцій ЗСУ в Харківській та Херсонській областях. Вони очікували на контрнаступ, який мав би як мінімум прорубати вихід до Азовського моря. А в кращому випадку ЗСУ могли б зайти у Крим. Звучить дивно, але рік тому багато хто вірив у запевнення окремих представників влади, що влітку 2023 року вони будуть пити каву на набережній у Ялті. Суспільство, сидячи годинами в темряві, тішило себе думками про майбутнє. Про весну і літо, які обов'язково принесуть видатні перемоги над агресором. Про швидке завершення війни і повернення мирного життя.

Що відбувається зараз? Росія і далі завдає масованих ракетних та дронових атак по Україні. Однак наша протиповітряна оборона суттєво краща, ніж на початку 2023 року. Поки що ворогу не вдається вивести з ладу енергетичну систему. Тривалих вимкнень електроенергії немає. В Україні от-от з'являться літаки F-16. У нас є ракети радіусом дії як мінімум 300 км. Також поступово набирає обертів виробництво озброєнь. На фронті тривають важкі бої. Але принципово стратегічна ситуація не змінилась. Проте відчутно змінилися настрої в суспільстві.

Сьогодні українці вже не такі оптимістичні, як рік тому. Зросла невпевненість у майбутньому та рівень невдоволення діями влади. Додаткову напругу створює питання мобілізації. Гострішою стала потреба соціальної справедливості. Відчувається значне розчарування і скептицизм, який поширюється серед населення. Звісно, це чудово відчуває Кремль, який підтримує і плекає такий психологічний стан, намагається посіяти розкол і розбрат серед українців. Частина ж громадян зовсім абстрагувалася від війни й реальності та намагається жити у світі, який був до 24 лютого 2022 року. Навіть президент Зеленський, який намагався уникати негативних питань, був змушений визнати, що українці втратили ту єдність і відчуття екзистенційної загрози, які були притаманні на початку великої війни.

Те, що російсько-українська війна перетворюється на тривалий конфлікт на виснаження було зрозуміло ще восени 2022 року. Проте замість готувати українців до затяжного протистояння, влада вирішила продовжувати формувати альтернативну реальність через телемарафон та публічні заяви. До усвідомлення невдачі українського контрнаступу ніхто всерйоз не готувався до тривалої війни. Це стосується не тільки питання нарощування виробництва зброї і боєприпасів, а й роботи з настроями в суспільстві. Зараз Україна зіткнулася з реакцією невиправданих очікувань. Потрібно відмовлятися від картини світу, де перемога над Росією – це справа найближчих місяців. І думати, як переформатувати функціонування держави і громадську думку під іншу реальність.

У нас люблять цитувати і ставити у приклад Вінстона Черчилля. Але чомусь роблять це вибірково, надто поверхово і зміщують акценти. Черчилль був видатним політиком і оратором. Але він ніколи не обіцяв англійцям швидкої перемоги у війні з Німеччиною. Його авторитет сформувався не тому, що англійський прем’єр-міністр виголошував заспокійливі впевнені оптимістичні промови. Навпаки, як досвідчений політик, знайомий з військовою справою, Черчилль намагався казати правду і не прикрашати реальність. Цим він заслужив довіру співвітчизників у часи найважчих випробувань.

13 травня 1940 року, на третій день після того як очолив уряд, Черчилль виступив перед Палатою громад. У цей час вермахт успішно просувався територіями Нідерландів та Бельгії. Танкові дивізії Третього Райху готувалися до прориву лінії Мажино і виходу на оперативний простір. Британський прем’єр міг тоді заспокоїти націю і сказати, що все буде добре, що скоро ворог буде зупинений і відкинутий. А потім «ми» перейдемо до контрнаступу та здобудемо перемогу. Це було ніби логічно. Адже опитування того часу показують, що до половини англійців вважали, що ця війна – це передусім справа політиків, які «вміють виголошувати довгі промови».

Але Черчилль обрав інший шлях. Він не розважав народ байками про каву в Берліні наступного літа чи про фотосесію на руїнах рейхстагу. Навпаки, Вінстон відверто сказав нації: не можу обіцяти вам нічого, крім крові, праці, сліз і поту. У наступній знаменитій промові 4 червня 1940 року глава британського уряду доволі песимістично, але реалістично змалював поточний стан справ і визнав існування прямої загрози для нації. Однак Черчилль пообіцяв ніколи не здатися і битися до кінця, навіть якщо інші держави в Європі впадуть під натиском Гітлера. Хоча попередив: попереду англійців чекає багато місяців боротьби і страждань. Він навіть припустив можливість окупації Великої Британії. Проте висловив впевненість, що імперія за морем продовжуватиме битву доти, доки «Новий Світ, з усією його силою і міццю, не вирушить на порятунок і звільнення старого». Своєю відвертістю і вірою Черчилль зумів згуртувати націю і спрямувати її на шлях тривалої боротьби з Третім Райхом.

Проблема української влади в тому, що вона часто говорить зі суспільством, наче з дитиною. Уникає важких чи дискусійних питань. Заколисує нереальними обіцянками. А також невчасно усуває проблеми чи замовчує їх. Ворог відчуває це. І активно просуває свої наративи. Б'є по болісних питаннях мобілізації, соціальної справедливості. Намагається переформатувати суспільну думку в русло, що переговори з Росією – єдиний можливий вихід. Москва користується значним рівнем інфантилізму серед українців, який нікуди не зник навіть після двох років війни. Українській владі потрібно міняти комунікацію зі суспільством і працювати над його дорослішанням, а не штучно продовжувати період його дитинства.