Путін – погана причина для паузи в житті

Я в режимі 2014-го – зосереджена, сфокусована, фіксую важливе, відмітаю (забуваю) те, що позначаю як зайве. Тривоги мало, швидше я уважна до надмірності і зібрана. Планую на день. І мислю категоріями дня – бо зазвичай в моїй голові планування відбувається великими блоками.

Але зараз не 14-й, а 22-й і це означає, що:

• ми однорідніші, принциповіші, з кращим і чіткішим розумінням що відбувається,
• менше розгубленості – «безпекові протоколи» всередині себе, сім’ї, компанії вироблені і активуються,
• мало паніки і зовсім немає «все пропало». Моя стрічка друзів зараз наповнена гумором, ідеями, що робити, і закликом донейтити на армію,
• волонтерка прокачана настільки, що дія активується фактично за хвилини. Різні ініціативи виникають досить швидко,
• та й ми самі вже дуже інші – кожен з нас вміє і може значно більше, навіть якщо ми й не свідомі цього (тож тут вартує виявити це і похвалити). Я от, наприклад, з того часу значно краще даю раду з ПТСР і Гострим стресовим розладом, можу працювати з парами і групами.

Тож продовжуємо продовжувати, як кажуть, живемо своє життя і плануємо більшими блоками.

І ще трохи про мою персональну «валізку ментальної безпеки у кризових ситуаціях», може, стане у нагоді.

Визнати реальність. Від того, що відбувається вже зараз, і від того, що може відбуватися потенційно – хочеться сховатися. І це нормально і природно, бо кому ж хочеться тривало контактувати з небезпекою? Однак заперечення і уникнення ситуації не змінять. Тож, доводиться контактувати з тим, що відбувається, і називати речі, події і ситуації тими словами, якими це є: «війна», «неправомірні дії Росії», «загроза».

Визнати, що зі мною. Все це має емоційний вплив на кожного. Різний і з різною інтенсивністю. Тож, важливо озвучити – бодай для себе – те, що відбувається: мені страшно, тривожно, я чуюся безпорадною.

І добре це розділити з кимось близьким і надійним. Як не дивно – це врівноважує і дає можливість розібратися з емоціями і своїми захистами від них (уникати, гарячково готуватися і щось роботи, перейти в режим «робота» тощо). Це наш так званий внутрішній режим безпеки: коли страшно, я… (замість крапок запишіть свої дії)

Адаптуватися. Те, що ситуація змінилися – вже визнали. З емоціями і «внутрішнім режимом безпеки» – розібралися. Тепер варто подивитися, чи цей «режим» ефективний і релевантний та як його підсилити, покращити чи замінити.

Важливо розібратися, на що я опираюся внутрішньо – цінності, принципи, і хто зі мною – кого я «позначаю своїми». Від цього залежатимуть обрані стратегії. Розібратися, на що з того, що є загрозою, я маю вплив? Найкраще записати все, що приходить на думку, а потім глянути критичним оком. Так чи ні? Який саме? Скільки відсотків? Хто ще в «долі»? Вирішити, що я можу зробити зараз для відновлення/стабілізації безпеки – чіткі дії і кроки. І зробити те, що можна, одразу, а що ні – спланувати.

Підсилити і додати ресурсу. Нас буде легко подолати фізично, інформаційно й економічно, якщо ми будемо знесилені і зневірені. Тому задля безпеки країни і всього цивілізованого світу – потурбуйтесь про себе і рідних.

Підсильте стосунки і відчуття безпеки вдома і з рідними. Зробіть щось приємне і важливе для себе. Використайте хоча б звичайний набір – сон, їжа, спорт, 8 обіймів і танці.

Жити. Планувати день. Мати добру щоденну рутину і ритуали. Купувати квіти, любити, сміятися і спілкуватися. Життя на вас не чекатиме. Та й Путін – погана причина для паузи.

Ну і традиційне – кохайтеся, але лише так, як заповідав ТГШ.