Путін дозволив «випустити пару»

Щоб паровий котел не вибухнув від надлишкового тиску, час до часу потрібно випускати пару. Це правило техніки безпеки добре засвоїли ті, хто підмінив демократію «ручним управлінням». Свіжим прикладом контрольованого «скидання пари» в РФ можуть слугувати антикорупційні акції, що пройшли в неділю, 26 березня, у низці російських міст. Деякі уроки з цих заходів можуть взяти й українці.

Як відомо, приводом для недільних протестів росіян стало розслідування щодо прем'єр-міністра країни Дмитра Медведєва, яке провів Фонд боротьби з корупцією відомого російського опозиціонера Олексія Навального. Точніше – відсутність реакції Кремля на оприлюднені факти.

На початку березня, нагадаємо, в інтернеті був розміщений фільм-розслідування «Він вам не Дімон», авторами якого є Навальний і Ко. У стрічці, що за кілька днів набрала мільйон з гаком переглядів, розповідалося про «підпільну імперію» Медведєва.

Палаци, яхти, виноградники в теплих країнах. Витончені схеми мільярдних розкрадань із державного бюджету... Подивившись цей документальний фільм, просто дивуєшся, наскільки пророчими виявилися слова письменника-сатирика М.Салтикова-Щедріна (1826–1889): «Якщо я засну і прокинуся через сто років і мене запитають, що зараз відбувається в Росії, я відповім: п'ють і крадуть».

На багатьох росіян фільм ФБК справив незабутнє враження. Тим часом раніше ЗМІ не раз публікували дані про багатомільярдні статки президента Путіна, його «царські» резиденції в різних куточках країни і за кордоном. Але ж це – «сам» Путін, вважає багато росіян. Улюбленому вождеві більшість російського населення, ґрунтовно отруєного кремлівською пропагандою, готове пробачити будь-які злочини. У фільмі ж мова йде «всього лише» про Медведєва. Того самого смішного коротуна «Дімона», котрий ні за що реально не відповідає і вічно спить на публічних заходах. Після виходу фільму просторами Росії прокотився гул невдоволення.

Очевидно, команді Навального здалося, що те неприємне здивування, яке справив фільм на співгромадян, можна конвертувати у щось більш відчутне. Тож на 26 березня вона призначила антикорупційну ходу в центрі Москви. Заявки на антикорупційні заходи були також подані у Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Новосибірську, Владивостоці та деяких інших великих містах. Практично скрізь чиновники не узгодили місця проведення акцій. В умовах Росії це означає тільки одне – заборону на їхню організацію.

Треба віддати належне команді Навального: її це не зупинило. Тим більше, що рекламна кампанія давала свої плоди. Так, 18 березня ЗМІ опублікували розшифровку «виховної» бесіди директора школи зі старшокласниками у Брянській області. Проведена вона була після того, як один із учнів через групу в соцмережі Vkontakte (яка щільно контролюється з боку ФСБ РФ) записався на антикорупційний мітинг 26 березня, і за ним прийшла поліція. Підлітка «забрали» прямо з уроку. Коментуючи даний інцидент, Навальний заявив, що не вважає для себе можливим скасувати заплановану акцію і «спостерігати за тим, що відбувається у Твіттері». Адже, мовляв, навіть школярі не бояться піднімати питання про корупцію в уряді. «Звичайно, я піду, до чого і всіх закликаю», – написав опозиціонер у своєму мікроблозі.

Як ми вже повідомляли, закінчилося все це масовими затриманнями. За новою інформацією, у Санкт-Петербурзі, наприклад, за ґрати кинули близько 130 осіб, у Владивостоці – 30, в Москві – понад 500. Самого Навального теж «загребли». Поліцейські ні з ким не церемонилися. За їхнім садистським поводженням з громадянами можна було здогадатися, що влада вирішила використати цей день для посилення страху, який вже давно насаджують в країні Путін і мільйонне організоване злочинне угруповання «правоохоронців».

Деякі українські оглядачі поспішили порівняти недільні події в Москві (трохи більше десяти тисяч протестувальників) з київським Майданом (понад мільйон). З точки зору моральної підтримки росіян, які намагаються боротися з путінщиною, такі порівняння доречні. З точки зору реальної оцінки ситуації – ні. І справа не тільки в кількості учасників.

Відомі хвилювання у Києві в листопаді 2013 року, якщо хто забув, виникли після звірячого побиття студентів «беркутівцями». Це був воістину безмежний проступок режиму Януковича, який викликав потужну хвилю обурення українців. Далі – більше. Хоча спочатку студенти не бажали «зв'язуватися» з політиками, вже після тижня протестів стало очевидно, що проти режиму Януковича потрібні політичні дії. 24 листопада опозиційні політики організували другий Майдан на Європейській площі в столиці, а потім зібрали стотисячний мітинг. Це був перший по-справжньому масовий мітинг з вимогою до Януковича повернути країну на шлях до ЄС. Після нього учасники протестів дуже швидко сформували політичний порядок: відставка уряду, дострокові парламентські і президентські вибори... Нічого подібного організатори зазначених акцій в Росії не пропонували.

За всієї поваги до сміливості й мужності росіян, котрі зважилися підтримати Навального, не можу не зауважити: результат недільних акцій був наперед визначений. Тема казнокрадства і чиновницької корупції хвилює росіян, але не настільки, щоб через неї підставляти голови під поліцейські кийки. У Росії ставлення до корупції майже таке ж, як в Україні. Громадяни постійно обурюються нею і водночас... користуються різними корупційними «ходами» для вирішення своїх особистих проблем. Чітко сформованого суспільного запиту на боротьбу з корупцією у цих двох «уламках» колишнього СРСР наразі не спостерігається.

В Україні це «відгукується» тим, що люди при владі безпардонно імітують боротьбу з корупцією, та ще й заробляють на тому. Найсумніше те, що жодних особливих неприємностей з цього приводу від виборців їм не загрожує, а закиди західних партнерів вони навчилися відбивати. Втім, і Захід останнім часом, здається, змирився з тим, що корумпованість центральної влади України подолати в найближчому майбутньому не вдасться, і не варто витрачати на це зусилля. Простіше відмовити їй у фінансовому підживленні...

В Росії відсутність суспільного запиту на боротьбу з корупцією робить практично неможливим те, щоб вона стала «важелем» для відсторонення від влади. Юрист Олексій Навальний – людина далеко не дурна – все це напевно розуміє. Проведена ним антикорупційна акція зі залученням активістів з різних куточків країни фактично перетворилася на «викид пари» з надмірно перегрітого суспільного «котла».

Характерно, що в Україні зазначену особливість акцій в РФ, що називається, відразу розкусили. «Росія окуповує чужі території... Країна приватизована групою пройдисвітів у штатському... Права людини порушуються у всіх сенсах... Морок. Але тисячі людей виходять на вулиці, щоб обуритися занадто розкішними особняками прем'єр-міністра, котрий і без зареєстрованої власності має всю Росію. Прогулянка проти корупції», – не без подиву писав у ці дні київський журналіст Віталій Портников.

Ще жорсткішу оцінку дійств в РФ дав аналітик Українського Інституту Майбутнього Юрій Романенко. «Акції протесту проти «Дімона» в Росії смішні самі по собі. «Дімон», виявляється, – джерело зла. Традиційна схема: цар хороший, бояри погані. А цар не при справах взагалі сидить. Ну а Навальний – просто інструмент в боротьбі «веж Кремля», а, швидше за все, ними ж створений», – зазначив експерт.

Так це чи не так, ми дізнаємося нескоро, якщо взагалі дізнаємося. Але зараз це має найменше нас цікавити. Набагато важливіше зрозуміти, чому настільки популярному в РФ викривачеві вже давно не вдається зібрати таку кількість протестувальників, щоб влада до них прислухалася. Вважаю, це має бути не менше мільйона, що для тієї ж Москви цілком реально. Питання в тому, як зацікавити громадян.

Судячи з усього, стовідсотково «тих» рекомендацій російській опозиції не дасть жоден фахівець з «помаранчевих революцій». Але є одна умова, без якої жодна рекомендація не спрацює. Про це не так давно розмірковував професор МДІМВ Валерій Соловей, якого в експертних колах називають «кремлівським Нострадамусом» в силу його обізнаності у справах кремлівської «кухні».

Відповідаючи на запитання журналістів видання «БИЗНЕС Online» про те, хто може скласти реальну конкуренцію нинішньому господареві Кремля на виборах 2018 року, пан Соловей заявив, що це під силу тільки Навальному. «І то лише в разі, якщо він виробить якісну комунікаційну платформу – звернеться до суспільства і в першу чергу до населення великих міст з правильним посланням. Адже поки що Навальний не веде комунікаційну кампанію, не пропонує оригінального політичного порядку денного, здатного викликати позитивну реакцію населення великих міст...».

Професор вважає, що, якщо Навальний вибере належний політичний порядок денний, то ситуація для Путіна стане «вкрай неприємною».

В Україні багато політиків, експертів і журналістів неодноразово зазначали, що президент Порошенко у внутрішній політиці вільно чи мимоволі стає схожим на свого одіозного колегу з північного сходу. Це означає, що рекомендації «кремлівського Нострадамуса» чималою мірою актуальні й для українських політиків та активістів, котрі мають намір скласти реальну конкуренцію чинному главі держави і на виборах, і в рамках поточного політичного процесу.

Головна рекомендація знавця кремлівської «кухні», як уже всі, напевно, здогадалися, полягає в необхідності мати і вміти просувати в маси переконливу політичну програму. Без неї в умовах переважання у владі представників олігархату будь-які реформи будуть грузнути, як у багні.