Путінська відлига?
IQ

Путінська відлига?

Російський режим не став більш вегетаріанським

Сергій Шебеліст, 15 грудня 201715860

Майбутні вибори президента Росії-2018, приурочені до річниці анексії Криму 18 березня, мають усі шанси стати черговими «виборами Володимира Путіна». У його перемозі мало хто сумнівається як усередині самої РФ, так і назовні. Соціологія – хоч придворна, хоч незалежна – невблаганно свідчить, що російський лідер користується підтримкою переважної більшості громадян і не має реальних конкурентів.

«Ми бачимо багато гідних людей, але ми не бачимо конкурентів, – каже речник президента Росії Дмитро Пєсков. – Усе-таки, з моєї точки зору, поки що не дозрів конкурент Путіна навіть близько».

Дозволена фронда

Так, безумовно, у нього будуть суперники, які намагатимуться в чомусь йому опонувати, ввічливо полемізуватимуть із ним, але навряд чи цю боротьбу можна назвати серйозною. Із усемогутнім ВВП змагатимуться Володимир Жириновський, Геннадій Зюганов і Сергій Миронов, які беруть участь у виборах радше для демонстрації позірної конкурентності.

Це представники так званої опозиції Його Величності, котрі мало чим відрізняються від колег із панівної партії «Единая Россия». Що особливо яскраво унаочнили події 2014 року, коли практично весь російський політикум, а разом із ним соціум, злився у «кримнашистському» екстазі та чманів у реваншистському угарі «відновлення історичної справедливості».

Роль позасистемної опозиції була й залишається маргінальною. Після вбивства Бориса Нємцова буквально під стінами Кремля не випадає говорити про реальну альтернативу Путінові, на роль якої аж ніяк не може претендувати придворна опозиція типу ЛДПР, КПРФ і «Справедливой России». Кандидатуру антикорупціонера Олексія Навального «збили» ще до старту президентської кампанії.

Словом, електоральне поле давно й надійно зачистили під перемогу ВВП. Але про людське око дозволили балотуватися світській левиці, журналістці Ксенії Собчак, аби продемонструвати, що в РФ є політична конкуренція, і даремно нинішній режим у Москві вважають тоталітарним, порівнюючи його з Північною Кореєю, Третім Рейхом чи Мордором. У РФ, як відомо, керована і суверенна демократія, в межах котрої допускається вільнодумство і фронда в суворо обмежених, безпечних дозах.

Кандидування Собчак – лише одне із підтверджень цієї тези. Їй дозволяють говорити про статус Криму те, що апріорі не може сказати будь-який правовірний «єдинорос» чи комуніст. Собчак визнає, що за міжнародним правом півострів – частина України, все інше – предмет дискусії. Як вихід вона пропонує чесний референдум, котрий розставить крапки над «і».

Це доволі популярна ідея серед російської опозиції, представники якої в такий цікавий спосіб намагаються не те щоб повернутися до норм міжнародного права і відновлення територіальної цілісності України, а радше прагнуть легалізувати факт анексії завдяки новому плебісциту. І в цьому питанні ліберали й націоналісти мало чим відрізняються від своїх провладних опонентів. Навіть політик зі славою сучасного дисидента Михайло Ходорковський каже, що в разі гіпотетичного обрання президентом РФ Крим не віддасть.

Поблажливість влади до Собчак виявляється, зокрема, і в тому, що в її заявах не вбачають закликів до сепаратизму, хоча відповідні запити до ФСБ і Генпрокуратури скеровував депутат Держдуми від КПРФ Валерій Рашкін. Тоді як за дописи й репости інших людей, де стверджується, що Крим – це Україна, порушують кримінальні справи і судять. У Кремлі ж заяви кандидатки у президенти просто вважають «неправильними за суттю і формою». Не більше.

Такий підхід видається дивним і вибірковим, особливо на тлі нещодавньої посткримської ейфорії, коли всякого незгодного з поверненням півострова в рідну гавань таврували як націонал-зрадника, а саму думку про зміну статусу Криму проголошували крамолою. Ясно ж сказано: питання Криму закрито. Який референдум? Отямтесь!

Менше з тим, уже те, що сама ідея чесного і прозорого референдуму категорично не відкидається, а навпаки – вкидається в інформаційний простір, може бути свідченням того, що Кремль намагається вдавати бодай якусь конструктивність і готовність обговорювати статус півострова. Цілком можливо, що це гра на публіку, насамперед західну, метою якої є послаблення санкцій, запроваджених після анексії Криму й окупації частини Донбасу.

Авторитаризм з людським обличчям

З іншого боку, участь у президентських перегонах такої кандидатки, як Собчак, – це також спосіб випустити пару суспільного невдоволення в контрольованих межах і збільшити явку виборців. Із точки зору легальності можна не турбуватися: Путін усе одно переможе. Але не менш важливе питання легітимності. Бо якщо народ «проголосує ногами», себто не прийде на вибори, то навіть 80% «за» не будуть великою втіхою для амбітного лідера. Тому робиться все для того, щоб на дільниці прийшло якомога більше громадян, включно з тими, хто не підтримує Путіна чи взагалі проти всіх.

Кремлівський режим реально далекий від стандартів західної демократії та справно плекає ідею обложеної фортеці, атакованої зусібіч розмаїтими русофобами. Проте віднедавна Москва взяла курс на обережну відлигу, зняття гострої конфронтації із Заходом. Так, президент РФ – укотре(!) – заявив про виведення зі Сирії російського військового контингенту, який повертається додому із перемогою над терористами «ІДІЛ».

Росія готова дискутувати про розміщення на Донбасі міжнародної миротворчої місії, але наполягає на своїх умовах і відкидає переважну більшість пропозицій американських посередників. Уперше за понад три з половиною роки у Відні відбулася двостороння зустріч глав МЗС України і РФ – Павла Клімкіна та Сергія Лаврова, де обговорювали питання обміну полоненими до зимових свят. Це при тому, що Верховна Рада ось-ось має законодавчо визнати Росію державою-агресором і покласти на неї відповідальність за окуповану частину Донбасу.

Доволі показовою стала реакція Москви на рішення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) відсторонити російську збірну від участі в зимових Олімпійських іграх-2018 у Південній Кореї через допінговий скандал. «У Росії відбувалася систематична маніпуляція антидопінговими правилами і системою, і вона відбувалася під керівництвом Міністерства спорту, – зауважив голова дисциплінарної комісії МОК Самуель Шмід. – Ми ніколи ще не бачили такого масштабу маніпуляцій і обману, і це завдало величезної шкоди олімпійському рухові».

Це стало потужним ударом по самолюбству країни, яка звикла вважати себе переможцем по життю і за всяку ціну прагне переконати в цьому весь світ. Великодержавне еґо було уражене. Та парадокс: замість цькування «чистих» від допінгу спортсменів, які можуть виступати на Олімпіаді під нейтральним прапором, президент, уряд і Олімпійський комітет РФ підтримали їхню участь у змаганнях. Тоді як влітку 2016 року Дарію Клішину, єдину, хто отримала «добро» Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій і МОК, звинувачували у відсутності патріотизму та зрадництві. Нині офіційної команди «фас» немає, хоча пропагандистська машина ще не встигла перевзутися на ходу і працює за інерцією. Тож критику за поїздку на Олімпіаду ще можна буде почути.

Але нехай ця умовна путінська відлига не вводить нас в оману. Російський режим не став більш вегетаріанським. Кремль не відмовляється від своїх планів, у тому числі щодо дестабілізації України. Арсенал методів його впливу – військових, політичних, дипломатичних, інформаційних – залишається незмінним. Змінюються лише пропорції їхнього застосування.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук