Розмова з архімандритом УПЦ МП Києво-Печерської Лаври, яка дуже мене засмутила

Вcі чули останню новину про те, що Мінкульт попросив монахів УПЦ (МП) залишити територію Нижньої Лаври, простими словами забратися геть з давньої української святині, через невиконання умов договору користуванням майном держави.

Насправді, це дуже серйозне історичне рішення. Воно остаточно ламає хребет фальшивим претензіям Московського патріархату на духовну монополію в Україні. Тому я вирішив поцікавитись у знайомого, який є архімандритом УПЦ МП в Лаврі, що він про це думає. Те, що я почув, здивувало і глибоко засмутило мене – вони реально не усвідомлюють, що відбувається і кому служать.

Сьогодні на території Нижньої Лаври живе орієнтовно 1000 людей. З-поміж них – 200 монахів, 400 студентів-семінаристів, решта – різні працівники, помічники, монахині. І в цьому нема нічого дивного – святині Лаври притягують до себе багатьох.

Коли ж я запитав, чи ці люди готові заради вірності Москві піти в розсіяння, він відповів мені, що ні, «не всі». «Є такі монахи, для яких Лавра це єдине місце де вони можуть бути, у них нема іншого житла». Але для більшості, мовляв, це не біда. «Нас вже два рази звідси виганяли, і ми повертались», – заявив він.

Виганяли «нас». Це кого? Так звана «УПЦ» є канонічною частиною сучасної Російської православної церкви. Монастир, який з часом став Лаврою, був заснований 1051 року, Москва на 100 років пізніше. Ще через 400 років в 1592-му монастир став ставропігією Вселенського патріархату Константинополя, і лише 1688 року як наслідок окупації Києва росіянами був підпорядкований Московській церкві. Тож «перший раз», коли з Лаври вигнали московських монахів стався у другій половині 1920-х років.

Хоча, яке відношення має нинішня РПЦ – УПЦ МП до Церкви 1920-х?

Православна церква 1920-х в СРСР була церквою новомучеників та сповідників, які відмовлялись ставати маріонетками радянської влади та агентами «ВЧК». Так, на частині з них тяжіло родове тавро російського великодержавного шовінізму, яке вони отримали у спадок, але для них також існували «червоні лінії» – вони вірили в Бога і відмовлялись ставати посіпаками богоборців, які прийшли до влади в Росії у 1917 році.

Однак, саме засновник сучасної Московської патріархії митрополит Сергій Старгородський в 1927 році пішов на повну співпрацю з більшовиками. Він видав сумнозвісну «Декларацію» лояльності владі в якій з-поміж іншого назвав радощі більшовиків радощами церкви, а біди більшовиків – бідами церкви. Цим він «легалізував» та посилив гоніння проти православних християн – тепер більшовики могли впевнено називати їх «політичними» та «кримінальними» злочинцями, а не «переслідуваним за віру», бо ж «керівництво церкви» від них відхрестилось, ба, більше сергіанці здавали більшовиками своїх співбратів, а сам Сергій слухняно забороняв у священнослужінні всіх, хто не підтримував його «Декларацію».

У 1943 році той самий Сергій зустрівся зі Сталіним і погодився на створення нової релігійної та повністю контрольованої чекістами структури під назвою «Руська православна церква», або «Московська патріархія». До речі, назву цієї «церкви» виходячи зі своїх геополітичних планів придумав Сталін, раніше вона називалась «Російською» і аж ніяк не «Руською». Духовенство та вірні, які не підтримували рішення Сергія, ще більше переконались, що РПЦ МП – «Червона церква». Щоправда на той час їх було вже мало – більшість були розстріляні чи закатовані, або померли в нелюдських умовах радянських концтаборів.

У 2017 році патріарх Кирил Гундяєв відкрив пам’ятник Патріарху Сергію Старгородському в Арзамасі, а з 2022-го відкрито благословляє геноцид українського народу, виправдовує військові злочини Путінського режиму та розколює Світове Православ’я. Цим він показує, що є прямим спадкоємцем Церкви Сталіна-Сергія, та аж ніяк тієї Православної церкви, монахів якої жорстоко переслідували в 1920-х. Але в будь-якому випадку «перший раз» вигнала монахів з Лаври Радянська влада, якій РПЦ вірно служить досі.

«Другий раз» вас вигнали в 1961 році. Виникає питання, а коли і хто вас туди повернув? А повернули монахів в Лавру в 1941 році німці, тобто нацисти. Із політично-соціальних причин Сталін не насмілився вигнати монахів після захоплення Києва в 1943-му, але це зробив пізніше Хрущов. Цього разу з Лаври справді вигнали монахів «Червоної церкви», тому що вони стали тимчасово непотрібними. Але прийшов до влади Брєжнєв і по всьому світу поїхали ряжені в митрополитів чекісти – вони розповідали на міжнародних конференціях про миролюбну політику Москви та свободу совісті й віросповідання в СРСР, а заодно виконували й іншу агентурну роботу.

То кого ж повертати в Лавру, коли для цього знову стала необхідність, тепер вже за горбачовської «Перебудови»? Хіба це була перемога Церкви? Ні, це схоже всього лиш на новий етап співпраці сергіан з хазяями. На той час, в Україні інші традиційні церкви були фактично знищенні. Тому, ані УАПЦ, ані УГКЦ не могли претендувати на Лавру, тож природньо, що радянський уряд передав територію Нижньої Лаври своїй «Церкві» - РПЦ. Коли ж в Україні почалось відродження українських церков, Лавра стала оплотом «Русского міра» та підтримувала розкол українського православ’я, залишаючись вірною старим господарям в Кремлі та на Луб’янці. Хто зна скільки б часу це ще тривало, але наступило 24 лютого 2022року – відтоді навіть отруєні ідеологією «русского міра» українці отримали шанс зцілитися духовно.

«Нас вже два рази звідси виганяли, і ми повертались».

Повернуться у Лавру інші. Святе місце порожнім на залишиться. Повернуться у Лавру ті, хто любить свій народ, а не його вбивць, хто вірить в Отця, що на Небесах, а не в того, що Кремлі, хто вірить в єдність Тіла Христового, а не в «Трієдіний народ». Ми на порозі великих змін, і розуміти знаки часу, це також дар Божий, а як відомо з Писання «Бог смиренним дає благодать», а «гордим противиться».