Савченко як провісник «Робін Гуда»
IQ

Савченко як провісник «Робін Гуда»

З приводу арешту депутатки з «мінометом»

Олександр Косвінцев, 28 березня 2958 8

Історія з «розстрільним» планом народної депутатки України Надії Савченко породила в країні і за її межами дві основні думки, причому абсолютно протилежні. Одна частина тих, хто відгукнувся на арешт невдалого «Робін Гуда», котрий нібито мав намір розстріляти своїх колег прямо в залі засідання, вельми категорично підтримала дії владних структур. Інші не менш емоційно висловили незгоду і навіть жаль, що планам колишньої військовополоненої не судилося збутися.

Залишу зараз в стороні юридичне підґрунтя того, що сталося – розбиратися з цим слід незалежним суддям, прокурорам і адвокатам. Не дуже цікава й версія про те, що депутатка нібито діяла на замовлення ФСБ з метою дестабілізації ситуації в Україні. На сьогодні переконливих доказів цього не представлено і чи буде представлено – вилами по воді писано. Всі такого кшталту конспірологічні версії – для невдумливих обивателів і чиновників, які шукають приводу «закрутити гайки». Думаючим людям варто перейнятися такими питаннями: що підштовхнуло молоду політикиню до настільки екстремальних задумів? Хто в країні має право на насильство? За яких умов?

Загострення пристрастей в соцмережах, де нині в багатьох аспектах формується громадська думка, говорить про те, що такі питання стали одними з найнаболіліших в житті молодої Української держави. Якось непомітно українці докотилися до такого життя, що застосування насильства до громадян з боку силових структур і груп активістів – до людей в погонах і політиків уже не сприймається як надзвичайна ситуація. Причому рівень насильства рік від року зростає. Спершу політиків обливали кефіром або зеленкою, потім стали брутально запихати в сміттєві баки, а з плином часу на окремих з них було скоєно озброєні замахи...

«Реформована» українська поліція та Національна гвардія теж буквально на очах змінюються, причому далеко не в кращий бік. Покликані захищати народ від злочинців всіх мастей співробітники МВС, екіпіровані чомусь краще за бійців ЗСУ, з плином часу стали все більше й більше нагадувати охоронців владної верхівки. Стало зрозумілим, що нинішня центральна влада панічно боїться свого народу.

Кидання бойової гранати з натовпу в лави нацгвардійців, котрі охороняли Верховну Раду, мало напоумило чиновників. Вони так і не захотіли вчитися домовлятися з учасниками протестних заходів. Після згаданої трагедії в різних куточках України неодноразово відбувалися не настільки криваві, але не менш драматичні сутички поліції та учасників пікетів. Саме пасивне споглядання влади за даною тенденцією поволі підштовхувало психологічно нестійку Савченко на рішучіші дії з «захисту народу», ніж звичайна законодавча діяльність.

Пан Порошенко, будучи досвідченим політиком, обійшовся з Савченко, як з лялькою. Спочатку «повісив» на неї зірку Героя, хоча насамперед треба було розібратися, за яких обставин воячка потрапила в полон. Потім, коли Савченко не підтримала його авторитарних установок, в інформаційному полі на неї, як за командою, накинулася зграя порохоботів.

Лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко теж не зуміла підібрати ключика до душі молодої політикині. Не знаю, щоправда, чи можна було в принципі домовитися з досить вередливою молодою жінкою, однак про те, що її спершу потрібно було скерувати на річну реабілітацію, пані Тимошенко слід було подумати спочатку, а не тепер, коли її парламентська протеже «зірвалася».

Але найбільшого докору в цьому плані заслуговує СБУ. Зараз з Савченко намагаються «зліпити» російського агента, який діяв в зв'язці з путінським кумом Медведчуком. Не беруся ні стверджувати, ні заперечувати. Можна лише сказати, що СБУ мала б спочатку провести найретельнішу перевірку, зокрема, за допомогою детектора брехні. Нічого схожого свого часу зроблено не було. Певно, дилетанти займаються національною безпекою України.

На Савченко як на колишній бранці путінських катівень багато хто намагався заробити політичні очки. Як людина вона нікого не цікавила, крім рідної сестри, матері й невеликої групи її шанувальників. Але головна проблема Надії, на мій погляд, полягала в іншому. Вийшовши з «простого» народу, молода жінка, судячи з усього, не змогла змиритися з тим, як кланово-олігархічна система витончено знущається над населенням, перетворюючи основну його частину в залежних одержувачів субсидій.

Український народ вже давно стогне під гнітом «реформ» від президента-олігарха і міністрів-мультимільйонерів. Потрапивши у велику політику, Савченко поринула, з одного боку, в атмосферу постійної брехні з боку можновладців, з іншого – в атмосферу ненависті багатьох пересічних громадян до владної верхівки. Витримати це – не так просто.

Широкі маси наполегливо вимагають від депутатів Верховної Ради рішучіших дій з приборкання сановної корупції. Депутат Володимир Парасюк чому штовхав ногою відомого корупціонера? Атмосфера в країні така, що люди за кожного зручного випадку виявляють готовність фізично «виховувати» одіозних чиновників і політиків. Не отримавши належної підтримки від однодумців в парламенті або не захотівши її отримати, екс-льотчиця, котра пережила полон, судячи з низки ознак, заразилася прагненням у будь-що «захистити народ» від свавілля ненависного олігархату. І в силу свого інтелекту й досвіду пішла до цієї мети своїм шляхом.

В якомусь сенсі Савченко стала заручницею не лише своїх амбіцій і моральних установок, але й радикальніших настроїв великої частини українців. Помітно, що населення країни розлючується. Якщо зазначену тенденція не переламати, рано чи пізно може статися щось по-справжньому страшне, таке, в порівнянні з чим нібито існуючий «розстрільний» план депутатки виглядатиме дитячими пустощами.

Комусь це може видатися перебільшенням. Однак згадаймо запальну репліку, якою 9 грудня 2017 року, під час однієї з протестних акцій в Києві, вибухнув в Facebook народний депутат Дмитро Ярош: «Невже ви, потвори, ряжені у патріотів, по всі сторони ваших ефемерних барикад, думаєте, що ми, люди які чотири роки не виходять із бою, все вам пробачимо і забудемо!.. Ми ж всі там не загинемо... Ми ж, прийде час, станемо бичем у руках Божих. І всі отримають «по плодах іхніх»... Це не погрози. Це ваша перспектива. Конкретна. Без надії сподіваюсь, що ви зупинитесь у руйнуванні нашої Держави. А якщо ні – вмиєтеся своєю кров’ю».

Кому погрожував член парламенту в тій же соцмережі – виникли різночитання. Одні зрозуміли, що владі, інші – опонентам влади. Як би там не було, а виникає набагато актуальніше запитання: хто такий пан Ярош з точки зору закону, щоб так агресивно погрожувати своїм співвітчизникам «кров'ю»? Чому він так безапеляційно взяв на себе право на насильство?

Агресивні судження Яроша, котрого, схоже, дуже турбують антиурядові протести, але абсолютно не хвилюють дії владної верхівки, які призводять до зниження життєвого рівня населення, не вселяють великого оптимізму. У зв'язку з цим варто нагадати, що в Україні як і раніше не ухвалено закону про добровольчі батальйони. Віддаючи належне патріотизму й мужності бійців, котрі охороняють в зоні АТО частину лінії розмежування з зовнішнім агресором, вкрай недалекоглядно для долі всієї країни залишати таку силу без законодавчого врегулювання. Такого немає в жодній цивілізованій країні світу! Це є потенційною небезпекою і для влади, і для народу.

Тим часом рівень роз'єднаності влади й народу в Україні такий, що на охолодження внутрішньополітичної ворожнечі в осяжному майбутньому сподіватися не доводиться. Напевно в Києві ще будуть акції протесту, і не одна. А як інакше? Святе місце пустим не буває. «Закривши» Савченко, влада не убезпечила себе на 100% від появи нових «Робін Гудів». Соцмережі рясніють записами, в яких українські громадяни красномовно нагадують про «вила в дворах» і порожні ліхтарні стовпи... Зрозуміло, що не варто надмірно панікувати. Але і нехтувати такими настроями значної частини громадян – вкрай необачно. Один з уроків «Революції гідності» полягає в тому, що вона почалася стрімко і без особливої підготовки. Вистачило лише іскри у вигляді побиття студентів...

Тому треба розставити всі крапки над «i» в питанні про те, хто в країні може застосовувати насильство. Розумію, що поважні силовики зараз посміхнуться: мовляв, звичайно, монополія на насильство належить державі.

«Ще раз повторюсь, у державі Україна є лише одна монополія на застосування сили – державна: Національна гвардія, Національна поліція, ЗСУ. Всі інші парамілітарні утворення, які намагаються себе позиціонувати на вулицях міст, не є законними. Суспільні рухи можуть бути якими завгодно, але тільки не виходити за межі закону», – заявив 30 січня голова МВС Арсен Аваков, коментуючи появу на вулицях міст так званих «Національних дружин».

Щодо вуличних хуліганів, бандитів й іншої кримінальної братії така установка напевно ні в кого не викличе сумнівів. А якщо мова піде про владну верхівку, яка зарвалася в своєму збагаченні, яка купається в розкоші, яка віддає десятки тисяч доларів за «відпочинок» на заморських курортах? Досить згадати, що за схемою «Роттердам +» з кишень пересічних українців було надміру викачано понад 10 млрд грн. На стільки ж збагатилися олігархи, маленький світ яких в Україні репрезентує Петро Порошенко.

«Був би у мене автомат, пішла б і особисто розстріляла всю цю кодлу!» – емоційно написала в Facebook одна шляхетна зріла пані, мати сімейства і активна волонтерка. Такий громадянин, звичайно, ніколи не піде на протизаконні дії. Однак в Україні в останні роки з'явилися сотні тисяч людей, які, незважаючи на працездатний вік, добру освіту, досвід і докладені зусилля, не можуть забезпечити свої сім'ям нормальне життя. Чимала частина молоді кинута напризволяще. Багато колишніх учасників бойових дій не отримують належної реабілітації і соціальної підтримки. Україна ще не вирує, як перегрітий казан, але вже явно почала перегріватися. Навіть якщо «казан» найближчим часом не вибухне, є чимала ймовірність того, що в містах і селах можуть з'явитися як окремі «Робін Гуди», так і цілі групи «народних месників».

Надія Савченко фактично стала виразником настроїв цієї частини населення. Крапку в історії з її «розстрільним» планом, якщо такий існував, повинен поставити суд, але я припускаю, що арешт і відкритий суд лише зміцнять популярність цієї жінки. Хто дасть гарантію, що у неї не з'являться послідовники?

Як би кому не хотілося, але два попередніх «бунти» – Помаранчева революція і «Революція гідності» – дечому народ навчили. Показово, наприклад, що в останні роки в українських ЗМІ не раз з'являлися публікації про право народу на повстання. Це право випливає з Конституції України і міжнародних документів.

Вибачте за лікнеп, але стаття 5 Конституції України говорить, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові й не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Тим часом, за висновками багатьох експертів, в Україні є чимало ознак узурпації влади з боку президента-олігарха і фактичного перетворення парламентсько-президентської республіки на президентсько-парламентську.

Узурпація влади неминуче призводить до утисків народу. Що зараз в Україні й відбувається у вигляді непомірних тарифів, псевдореформ, гонінь на критиків влади, прагнення розставити на ключові посади «своїх» людей... Але коли виконавча влада порушує права народу, повстання є його священним правом і незаперечним обов'язком.

Так 10 грудня 1948 року вирішила Генеральна Асамблея ООН. У той день була проголошена Загальна декларація прав людини, в преамбулі якої сказано: «... необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення».

Зрозуміло, все це не означає, що народ має право мимохідь розмахувати «дубцем» повстання – для цього ситуація в країні повинна відповідати певним критеріям, виробленим експертами ООН. Чи відповідає цим критеріям сьогоднішня ситуація в Україні – цим питанням нехай задаються зацікавлені особи й організації. Мені ж дозвольте лише обмежитися констатацією: оперуючи побитою фразою про монополію держави на насильство, високі українські чиновники лукавлять. Насправді така монополія є лише у правової держави, в якій владна верхівка дотримується Основного Закону і не вдається до сваволі щодо свого народу. Але в останньому випадку відпадає необхідність не тільки в масовому повстанні, але навіть і в самотніх «Робін Гудах».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук