Надія помирає останньою?
IQ

Надія помирає останньою?

Як Савченко Порошенкові у пригоді стала

Василь Расевич, 23 березня449910

Історія з переворотом від Надії Савченко заполонила буквально всі новинні та аналітичні видання і не перестає через край вихлюпуватися в соціальних мережах. Здається, історія з можливим переворотом та одночасним вбивством правлячої еліти України не залишила нікого байдужим. Воно й не дивно, адже йшлося про підготовку не тільки фізичної ліквідації президента та уряду, але й про масове кровопролиття в країні.

Без сумніву, як би не ставитися до цього плану: як до химерної фантазії не зовсім здорової людини, підлого задуму зовнішніх ворогів чи добротно продуманих заходів, спрямованих на повалення чинної влади в Україні – це державний злочин. Компетентні органи мають його достеменно розслідувати, а злочинці повинні бути суворо покарані.

Але сьогодні не про це, тобто, не зовсім про це. Відомий військовий експерт Цві Аріелі написав у п’ятницю, 23 березня, на свої сторінці у соціальних мережах, що Надія Савченко виявилася тільки одним з елементів імплементації російського плану. Мовляв, були плани «А» і «Б». За першим планом росіянам так і не вдалося завдяки Мінським домовленостям впакувати назад в Україну ОРДЛО. Тому настав час плану «Б», завдяки перевороту під проводом Надії Савченко змінити владу в Україні, після чого мало настати «возз’єднання». Відразу скажу, що задум виглядає на можливий: десь такою і є логіка російських стратегів та Віктора Медведчука. Але додам, що без внутрішньо українського сліду тут не обійшлося. Дивно, але ні Міхеїл Саакашвілі, ні Надія Савченко, котрі намагалися боротися з «режимом» Порошенка, так і не зрозуміли, що своїми діями найбільше сприяють і догоджають Петрові Олексійовичу.

Порошенко і Саакашвілі

Справа в тому, що українці ще не зовсім оговталися від гротескно-карикатурних подій навколо Міхеїла Саакашвілі, як на їх голови звалилася Надія Савченко. Люди чинного президента України весь час наполегливо і послідовно підводили українців до думки, що опозиція до чинної влади може бути тільки не сповна розуму, карикатурною і недалекою. А роль її лідерів відводилася якимось вкрай гротескним персонажам. Але про все своєю чергою.

Колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі прибув в Україну тоді, коли за ним вже тягнувся цілий шлейф негативних «дрібниць», сформований російською пропагандою. Ці «дрібниці» починалися історією з жуванням краватки з переходом на вічно неохайний вигляд роздобрілого президента і закінчувалися розповідями про тотальні репресії проти опозиції за його правління. В Україні Саакашвілі мав образ успішного реформатора та затятого противника Владіміра Путіна. Саме тому, щоб додати собі позитиву, та скористатися потенціалом друга по навчанню, Петро Порошенко й запросив Саакашвілі в Україну.

Петро Олексійович не просто вирішив зробити Саакашвілі радником, але призначив його керівником Одеської обласної адміністрації. Керівником області дуже не простої з політичної точки зору, але й надзвичайно важливої щодо майбутньої боротьби з корупцією та контрабандою. Петро Порошенко урочисто надав громадянство України Міхеїлові Саакашвілі й відправив керувати областю.

Насправді цим призначенням Порошенко вбивав навіть не двох, а трьох зайців. По-перше, наблизивши, він робив нестримного Саакашвілі своїм відданим союзником. Насправді Саакашвілі став другим «бульдозером» Порошенка. Перший, на Банковій, «вивіз» його прямісінько у президентське крісло, а другий «одесько-грузинський» допоміг йому поквитатися із найважливішими конкурентами. По-друге, дивно, але Саакашвілі погодився стати ланцюговим псом у боротьбі Порошенка проти тодішнього прем’єра Арсенія Яценюка та олігарха Ігоря Коломойського. Що згодом публічно визнав і сам Саакашвілі. По-третє, Порошенко у момент найбільшого протистояння забирав з Одеси людину Коломойського і забезпечував собі досить вигідні позиції. З цього моменту він не мусив сам особисто озвучувати якийсь негатив про своїх конкурентів, за нього це робив у дуже бурхливий спосіб Міхеїл Саакашвілі.

В результаті найбільше на цьому призначенні «наварив» президент Порошенко. Петро Олексійович, брутально використовуючи Саакашвілі, навіть не збирався виконувати раніше дані тому обіцянки. А коли Саакашвілі обурився цим, то Порошенко оголосив його невдахою, що не впорався навіть з однією областю. Дійсно, Саакашвілі областю майже не займався і Порошенко передбачав про це, призначаючи того на цю посаду. Президент Порошенко абсолютно нічим не ризикував. І коли ображений Саакашвілі вирішив піти в опозицію до недавнього свого друга, Петро Олексійович тільки втішився. Саме про такого опозиціонера він і мріяв.

Запальний, вибуховий і непередбачуваний, а також не чіткий у висловлюваннях, Саакашвілі не мав шансів зібрати навколо себе притомні політичні сили. Його постановочні антикорупційні форуми, невдалі спроби створити власну партію показали потенційним союзникам, що він відпрацьований матеріал, яким рухають амбіції і почуття власної образи. Але Саакашвілі не здавався, він діяв необачно, не перебирав своїми прихильниками. Помалу навколо нього стали гуртуватися різні невдахи і аутсайдери, а то і відверта антисемітська наволоч.

Пригріті Порошенком блоґери та експерти навперебій говорили й писали про «бомжуватий» майдан, про його нечисленність, що дуже швидко перетворило Міхо на невдалий мем.

Остаточно підірвали залишки авторитету колись улюбленого Міхо, його «прогулянки» київськими дахами та прорив державного кордону України. З цього моменту ні один притомний політик не бажав, щоб його прізвище фігурувало у зв’язці з Саакашвілі. І вже тоді стало зрозумілим, що команді Порошенка вдалося переконати багатьох українців, що Міхеїл Саакашвілі й купка різношерстих людей навколо нього – це і є опозиція до чинної влади. Отак Петро Олексійович скористався своїм студентським другом, позбавив його громадянства і викинув за межі країни.

Попри те, що Порошенко успішно використав Саакашвілі у боротьбі проти Арсенія Яценюка та олігарха Коломойського, його президентський рейтинг продовжував падати. І тут йому мала допомогти політтехнологічна операція.

Операція «Надія»

Для того, щоб зупинити стрімке падіння рейтингу, Порошенкові потрібна була нова гучна історія. Настільки гучна, що всі мали від неї здригнутися. Адже Петро Олексійович Порошенко от-от мав «поплатитися життям» за Україну. І тут якнайкраще на нове обличчя не просто опозиції, а радикальної протидії, надавалася військова льотчиця, героїня України Надія Савченко.

Надю відгодовували з двох рук. Її вели як вівцю на заклання і Росія, й український політикум. Надя виявилася такою собі «консервою», яку зеки-втікачі брали зі собою, щоб потім з’їсти. Якщо уважніше придивитися до «російської» історії Наді, то можна припустити, що її ніхто особливо й не вербував. Тому що людину з таким психотипом легко переконати, що вона справжній герой, Жанна д’Арк і месія України. Здається, Надія Савченко ідеально надавалася для організаторки перевороту: малоосвічена, недисциплінована, сумбурна. Вона дуже гостро реагує на несправедливість. Відчуває відповідальність за все, що відбувається навколо. Не може бути байдужою. А ще виглядає на те, що для неї зовсім не важливий результат. Для неї більше важить миттєвий ефект і розголос, а про наслідки від вчиненого вона навіть не хоче думати.

З оперативного відео видно, що Надія Савченко була готовою здійснити переворот, здатною пролити кров і вкинути країну в жахливий хаос. Але вона зовсім не хотіла думати, що буде потім? Вона не задумувалася над тим, хто ж візьме після кривавої лазні владу у свої руки?

І навіть якщо припустити найгірше – переворот вдасться, то вона навіть не задумувалася над тим, який міжнародний статус матиме ця країна? Чи не стане це підставою для розшматування України або приєднання її до Росії? На запитання, що ж буде потім, якщо вона під час замаху загине, Надя ніби, цитуючи повість про піонерів-героїв, каже, що після неї буде Віра. Роблячи багатозначний натяк на свою сестру і на те, що справжні герої не вмирають: вони відкривають людям нову віру. Насправді ж ця відповідь зайвий раз свідчить про неадекватність Надії Савченко і примітивність ходу її думок. Своїм куцим розумом вона не могла зрозуміти абсурдності, підсунутого їй плану. Вона ніяк не хотіла розуміти, що фінал буде страшним, плачевним і нікчемним водночас.

Надя сама себе переконала, що тільки вона може порятувати Україну. Відповідно до свого рівня інтелекту, Надя вірила, що досягнути поставленої мети можна, фізично усунувши президента, уряд та частину депутатів Верховної Ради. Вона вірила в те, що завдяки цьому можна привести нових справедливих людей у владу. І тут цій особі залишається тільки поспівчувати. І водночас подякувати СБУ за успішні превентивні заходи щодо недопущення кровопролиття. Але до чого тут Порошенко, спитаєте ви? Він же за сценарієм мав стати першою жертвою перевороту?

Справа в тому, що другою рукою, яка відгодовувала Надю, був Петро Порошенко. Це він, маючи всю інформацію про цю особу, включно з тим, що насправді вона дезертирка і що через неї загинули люди, і що вона має нестабільну психіку, влаштував помпезний ритуал навколо її повернення з полону. В боротьбі за звільнення Савченко українська дипломатія забезпечила їй підтримку ледве не половини демократичного світу. За полонянку заступалася навіть канцлерка Німеччини Анґела Меркель. Вже майже забулося, як Верховна Рада прийняла так званий закон Надії Савченко, за яким достроково звільнили багатьох справжніх злочинців. Забулося, як Петро Порошенко висилав за Надією власний літак і патетично виступав, вручаючи їй орден Героя України. Від цього всього у Наді виросли крила. За неї почали змагатися провідні політичні сили.

Всі ці дії Порошенка та його команди можна було б списати на традиційні ігри популістів. І Юлія Тимошенко ще раніше, як справжній політик, ніби на льоту перед носом у решти перехопила «героїню», записавши її під номером один у своєму виборчому списку. Почасти, може так і було. Як не можна виключити і можливих домовленостей між Юлією Тимошенко та Віктором Медведчуком. Бо, як тепер виявилося, двійку Рубан-Савченко вели люди Медведчука. А тому можна припустити, що Надія Савченко не просто так опинилася у виборчому списку БЮТ.

А от Петро Порошенко просто не міг не знати про всі «дивацтва» Надії Савченко. Насправді, дозволивши плекати з Наді месію, він особисто знову нічим не ризикував. Достатньо було встановити за нею спостереження спецслужб, відстежувати всі її дії і контакти, щоб у відповідний момент публічно нейтралізувати, схопивши за руку з гранатою. І знову ж таки, ця історія – суцільний позитив для Петра Олексійовича.

По-перше, історія дискредитує людину номер один у виборчому списку БЮТ. Чим може бути завданий нищівний удар по репутації Юлії Тимошенко. По-друге, опозиція до нього знову постає у вигляді вкрай непривабливому і недолугому. По-третє, українці знову отримують нагоду переконатися в тому, що на тлі Саакашвілі, Савченко, Тимошенко та інших конкурентів Порошенко виглядає найбільш притомною людиною. І знову гору над політикою беруть політтехнології.

За таких обставин звичайних громадян можна не брати до уваги. Бо вони, доведені всіма «зрадами» та неправдою до такого стану, що можуть сподіватися лише на диво. Люди більше не вірять в еволюцію та помірковані революційні зміни. Вони вірять, на жаль, в речі ірраціональні, диво, наприклад. А цим дивом для них чомусь постійно стають апокаліптичні або гротескні сценарії. І от у вчорашній розмові з приятелем впали такі слова: «А може досить сценаріїв. Може Петро Порошенко нарешті змириться і не буде виставляти свою кандидатуру на наступних президентських виборах?». Питання тільки в тому, чи можна ще сподіватися на голос здорового глузду. Кажуть, що надія вмирає останньою…

П.С. У цій статті свідомо не згадано генерального прокурора України Юрія Луценка. Далі буде.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук