
Що спільного між Трампом і небіжчиком Папою
Нав’язлива спроба обох примирити Україну і Росію без засудження Кремля
1Світоглядна дезорієнтація Дональда Трампа щодо глибинних причин і можливих варіантів завершення російсько-української війни без притягнення до відповідальності агресора спричиняє неабиякий подив й обурення в українському суспільстві. Але американський президент не є одиноким першопрохідцем, який ступив на непевну стежину, котра розмиває кордони добра і зла, унеможливлює настання справедливої відплати за скоєне й дає шанс Москві зберегти обличчя.
Західна цивілізація сформувалася на двох основних опорах – античній філософській спадщині і християнському вченню. Та зараз вона переживає не найкращі часи. Одна з причин її внутрішньої кризи і невпевненості – втрата ціннісних орієнтирів і надмірне поширення суб’єктивізму й морального релятивізму.
Філософія постмодерну, яка заперечує об’єктивну реальність, універсальні істини і принципи, набула значного поширення в Європі й Америці. Здається, вона проникла не лише в соціум, а й у сферу політики та релігії. І не тільки активно посприяла зменшенню кількості вірян, а й вплинула на погляди осіб, які мали, бодай з огляду на свій статус, дотримуватися більш чітких світоглядних орієнтирів й усвідомлювати принципову відмінність між агресором і жертвою.
З початку повномасштабної російської агресії в Україні Святий Престол у Римі зайняв дещо дивну і незвичну позицію, яка виходить за рамки елементарного бажання зупинити кровопролиття. У цій позиції немає чіткої межі між агресором і жертвою. Натомість є подекуди нав’язлива спроба примирити Україну і Росію без закликів до Кремля покаятися за свої злочини.
Папа Франциск, який покинув цей світ 21 квітня, вперше прямо публічно звинуватив Росію у веденні війни проти України лише в січні 2024 року. До цього Святий Престол намагався уникати однозначності і проявляв неабиякий дипломатичний талант у вмінні не називати речі своїми іменами. Риторика Франциска була пронизана тезами, що російський народ є сам по собі хорошим і для нього непритаманна жорсткість. Не варто забувати висловлювання Папи про те, що в Україні зіткнулися інтереси кількох імперій, а не тільки російської. Про «гавкіт НАТО на двері Росії». Поради Україні продемонструвати готовність проявити «відвагу білого прапора». Захоплення понтифіка «культурною спадщиною великої Росії» і її імперським минулим. Заклики до української молоді прощати ворогам і протистояти готовності «відповідати ударом на удар».
Заяви папи Франциска, які стосувалися російсько-української війни, змушують повірити в те, що універсальної істини як такої не існує. Об'єктивна реальність відсутня, суб’єктивна й ірраціональна. А базові метанаративи штучні і підлягають деконструкції. Схоже, Святий Престол не тільки втратив чималу частину впливу і прихожан у Європі, а й сам частково інфікувався ідеями постмодерну.
Папа Франциск був відомий своїм теплим ставленням до лівих ідеологій і рухів. Родом з Глобального Півдня понтифік увібрав у себе чимало тамтешніх віянь і стереотипів про аморальний хижацький капіталізм і негативний вплив країн «золотого мільярда» на решту світу. Американський президент Дональд Трамп навпаки вважає «лівацтво» великою загрозою. І схильний робити кроки (щоправда, не зовсім послідовні й ідеологічно виважені) задля обмеження його впливу на суспільство. Здається, між духовним і світським лідером Заходу існує величезна прірва, яка виключає будь-який ідеологічний збіг. Але між Франциском і Трампом, хай як дивно, все ж є дещо спільне – деконструкція моральних орієнтирів в оціненні російсько-українських відносин.
Не секрет, що американський президент Дональд Трамп і його оточення значною мірою позиціонують себе як віруючих і релігійних людей. Під час виборчої кампанії кандидат від республіканців, який належить до пресвітеріанської течії протестантизму, не раз апелював до почуттів євангелистів і захисту релігійних свобод. Результати голосування показали: виборці, які належать до євангельських християн, майже вдвічі частіше висловлювали підтримку республіканцю Дональду Трампу, ніж демократці Камалі Гарріс. Уже після інавгурації 6 лютого, виступаючи на Національному молитовному сніданку, Трамп пообіцяв посилити суспільну роль християнської релігії і припинити всі форми антихристиянської дискримінації в уряді.
На відміну від переважно секуляризованої Західної Європи, у США християнство зберігає впливові позиції. Хоча у XXI столітті тенденція до зменшення кількості прихожан і закриття церков дісталася й туди. Один з найвидатніших американських президентів Рональд Рейґан був євангельським християнином. Сороковий президент США ніколи не приховував своєї релігійності. Та його віра була джерелом сили, впевненості і готовності протистояти тоталітарним режимам.
«Для Америки настав час відважитися на те, щоб показати світу, що наші цивілізаційні ідеї, наші традиції, наші цінності, на відміну від ідеологій тоталітарних держав, не є лише видимістю сили. Настав час світові дізнатися, що наші інтелектуальні і духовні цінності мають свою основу в джерелі всякої сили – у вірі у Вищу Особу Бога і Закон, який вище наших законів», – стверджував Рональд Рейґан.
На жаль, Трампу далеко до принциповості і стратегічного мислення свого величного попередника. Можна брати участь у пишних молитовних сніданках. Розповідати про Божий промисел, який допоміг зберегти життя під час замаху влітку 2024 року. І навіть іноді висловлювати промови про занепокоєність долею західної цивілізації. Та вся ця показова демонстрація релігійності нівелюється моральним релятивізмом сорок сьомого президента США в питанні російсько-української війни.
Можна по-різному оцінювати зусилля і справжні мотиви адміністрації Трампа в переговорах з Росією щодо досягнення перемир’я. Але вкрай важко ігнорувати відхід американської адміністрації від таких універсальних християнських істин як справедливість і милосердя до жертви агресії. Висловлюючи занепокоєння долею християнства, адміністрація Трампа не демонструє принциповості у важливих глобальних питаннях. Не прагне керуватися у світовій політиці правдивими цінностями. І, здається, без жодних мук сумління готова налагодити взаємовигідні економічні та інші відносини з кривавим режимом, який розв’язав найбільшу війну на планеті після 1945 року. Та моральна капітуляція завжди має свою ціну.