Чому США вигідно максимально підтримувати Україну

Мені інколи стає шкода тих людей, які щиро переймаються заявами Дональда Трампа щодо Росії, України і її президента Володимира Зеленського. От видасть чинний шеф Білого дому чергову нісенітницю, на кшталт «Зеленський – диктатор», «Путін насправді прагне миру», «війну розпочала Україна разом з Байденом»…

І після цього стрічка фейсбуку рясніє переляками і прокльонами. Хоча ще перша каденція Трампа (а перші кілька місяців другої каденції то й поготів) мала б усіх утвердити в думці – слова, думки й дії Трампа перебувають у трьох різних площинах, які інколи можуть перетинатися, але вкрай спорадично.

Звісно, цілковито пропускати повз вуха слова чи не найвпливовішої в цілому світі людини не варто. Просто для витягування сенсів з них потрібно створити для себе спеціальний трансформатор. Люди, які встигли подорослішати ще в радянські часи, уже мали справу з таким фільтруючий приладом. Тоді доводилося з повідомлень ТАРС, газети «Правда» чи з телепрограми «Міжнародна панорама» виловлювати справжні сенси і складати їх, як пазли, щоб зрозуміти, що у світі твориться насправді.

Подібно доведеться діяти і щодо Трампа. Бо якщо сприймати його заяви в чистому вигляді, то, безумовно, сформується враження, що Вашингтон цілковито зрікся своєї попередньої позиції щодо Кремля і російсько-української війни, став на бік нашого ворога й допомагає йому перемогти нас. Бо як інакше, здавалося б, трактувати слова американського президента, які цілковито нівелюють історичну правду, ставлять під сумнів український суверенітет, підігрують брутальному порушнику міжнародного права, який намагається зруйнувати всю архітектуру глобальної безпеки, вибудувану за останні 80 років.

Ще прикрішим виглядає той факт, що Трамп не просто меле дурниці, а повторює брехливі наративи кремлівської пропаганди. Він не обтяжує себе мінімальними зусиллями, щоб верифікувати російські тези, критично їх осмислити.

Цікаво, що наведені на початку статті заяви Трампа не просто не відповідають очевидним фактам, але й навіть суперечать поглядам більшості американських виборців, про що свідчить свіжа соціологія. Американці здебільшого чітко визнають, що саме Росія ініціювала неспровоковане повномасштабне вторгнення до свого суверенного сусіда. Що Зеленський не є жодним диктатором, на відміну від Путіна. Зрештою, і щодо військової допомоги Україні наразі більшість американських респондентів висловлюється позитивно.

З одного боку, Трамп нині каже одне, а завтра може заявити щось діаметрально протилежне. Класичний приклад – з його заявою про «диктатора Зеленського». З іншого боку, треба теж розуміти, що ці вербальні спотворення фактів не є просто риторичними вигадками, а представляють фундаментальне неправильне тлумачення походження й поточної динаміки російсько-українського конфлікту. Коли президент США починає легітимізувати російську пропаганду, він не просто підігрує ворогу, ображає своїх союзників і жертву агресії, він підриває моральний авторитет Америки на глобальному рівні та послаблює міжнародну рішучість протистояти агресії.

Тож якщо брати до уваги лише заяви Трампа, то складається чітке враження, що він і його команда абсолютно не розуміють Росії, Путіна і його цілей. А тим часом Кремль послідовно відстоює свої імперські цілі в Україні. Путін відверто знущається з Трампа, улещує його солодкими словами, а в реальності ніскілечки не виявляє готовності до компромісу. Зрештою, у Кремлі навіть не сильно приховують цю свою позицію, просто декларують її не в лице самому Трампові чи його спецпосланцеві Стіву Віткоффу, а в інших авдиторіях. Сам Путін і найвищі посадовці Росії відкрито й чітко заявляють, що їхні «фундаментальні цілі залишаються незмінними», що «Росія нікому поступатися не збирається».

Враховуючи цю реальність, запропонований Трампом підхід використання лише пряника без батога, тобто пропонування Москві пом’якшення санкцій та інших поступок, виглядає фатально наївним. От Віткофф, нещодавно повернувшись з Росії, де мав багатогодинну розмову з Путіним, привіз звідти до Вашингтона вже давно відомі вимоги російського диктатора: віддати Росії п’ять регіонів України, включно з Кримом, у їхніх адміністративних кордонах. Причому, оскільки у вимогах згадано й анексований півострів, який цілковито контролюється росіянами, то можна припустити, що йдеться не лише про визнання Україною і світом, як то казав міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров «реалій на землі», а й про юридичну відмову від цих регіонів на користь Росії.

Причому територіальні претензії Росії – це лише частина передумов, які Москва висуває перед укладанням угоди про перемир’я. Є ще й безліч інших вимог, як-от скорочення української армії, позбавлення її багатьох видів озброєння, встановлення табу на вступ України до НАТО, запровадження російської мови як другої державної тощо, тощо, тощо.

А ще, звісно, припинення західної військової допомоги. І найприкріше, що сам Трамп, судячи з його ж слів (зрештою, і дій), вірить, що припинення чи скорочення військової підтримки України якимось чином прискорить мирні перемовини. Хоча насправді, як ми вже встигли переконатися, – все з точністю до навпаки. Позбавлення України західного озброєння стрімко погіршить її обороноздатність, тобто здатність чинити спротив агресору. Росія цим зразу ж скористається. Це ми вже спостерігали рік тому, коли Конґрес зволікав з допомогою Україні, і місяць тому, коли Трамп зупинив постачання зброї до України та надання їй розвідувальної інформації після епічної суперечки зі Зеленським в Овальному кабінеті. В обох випадках Росія доволі успішно скористалася зі ситуації, наростила військовий тиск і досягла успіхів на полі бою, чого б вона не змогла зробити, якби американська допомога не припинялася.

Для чинної американської адміністрації чомусь дуже тяжко дається розуміння простої, як двері, істини: війна могла б зупинитися хоч уже, якби Путін нарешті зрозумів її безсенсовність і відмовився від подальших військових дій. На заваді миру стоїть не Україна, а російська агресія, згенерована імперськими амбіціями Москви. Тому покладання тягаря поступок лише на націю, яка захищається, а не на агресора, є глибоким моральним провалом і небезпечним прецедентом для міжнародних відносин і глобальної безпеки.

«“Мир”, досягнутий шляхом територіальних поступок агресору, який продемонстрував таку зневагу до прав людини та міжнародного права, не є миром взагалі. Він лише винагороджує й узаконює порушення Росією міжнародних норм, водночас залишаючи українців страждати під жорстокою окупацією та заохочуючи Росію вживати подібних дій у майбутньому», – застерігає відомий політолог, засновник аналітичної компанії Reaktion Group Джошуа Крокер.

Позитивним сигналом з Білого дому є те, що не всі в адміністрації Трампа некритично сприймають кремлівські наративи. Є все ж кілька американських високопосадовців з найближчого кола президента США, які закликають його «скептично ставитися до заяв Кремля щодо миру з Україною». Про це повідомила газета The Wall Street Journal з покликом на джерела в Білому домі. Ці люди доводять своєму босу, що Путін не виявляє справжнього інтересу до припинення бойових дій, а лише водить усіх за носа. Цими позитивними особами є держсекретар Марко Рубіо та спеціальний представник в Україні Кіт Келлоґ. Вони рекомендують Трампові виявляти велику обережність у відносинах з Путіним і зайняти жорсткішу позицію в питанні вимог Москви щодо територіальних поступок з боку Києва.

Але чи дослухається до їхніх аргументів господар Білого дому? Сподіватимемося на краще. Тим більше, що певні оптимістичні сигнали з Вашингтона таки надходять. От, наприклад, цього тижня Трамп пролонгував ще на один рік заборону на входження до американських портів суден, пов'язаних з Росією. І його не спинила та обставина, що цю заборону запровадив у квітні 2022 року ненависний йому Джо Байден. Причому це далеко не єдина антиросійська санкція, яку Трамп за останні дні продовжив попри Байденове авторство.

Так, наразі ми навіть близько не бачимо реалізації «планів Трампа», оприлюднених минулого року, щодо зупинки російсько-української війни. Насправді авторами планів були колишні чиновника адміністрації 45-го президента США. Нагадаємо, що у спрощеному й узагальненому варіанті всі вони виглядають приблизно так: якщо від миру відмовляється Україна, то вона позбувається всієї американської допомоги, якщо впертою виявиться Росія, то США накладе на неї додаткові жорсткі санкції, а Україні надасть ще потужнішої зброї.

Чи варто нині цілковито забути про цей план? Я б не поспішав. Усі вже переконалися, що від Трампа можна очікувати найнесподіваніших речей.

Так, наразі все виглядає не надто оптимістично. Актуальна риторика Трампа виглядає як тривожний відхід від засадничих американських цінностей. Він, як папуга, повторює тези російської пропаганди. Послуговуючись наївною стратегією переговорів, виступаючи за скорочення військової підтримки Україні та пропонуючи їй погодитися на територіальні поступки, Трамп фактично штовхає Америку до співучасті в російській агресії.

До речі, а в чому полягають ці згадані «засадничі американські цінності»? Завдяки чому «Америка стала великою» й понад століття відігравала роль світового лідера? Що допоможе реалізувати те знамените гасло Трампа: Make America Great Again («Зробімо Америку великою знову»)? Нагадаємо, що досі американське лідерство визначалося протистоянням тиранії та підтримкою принципів суверенітету, демократії і прав людини. Ось так просто і складно водночас.

І нині йдеться не лише про Україну. Міжнародний порядок, заснований на правилах, який зберіг відносну глобальну стабільність після Другої світової війни, залежить від послідовного дотримання основних принципів міжнародної коекзистенції. Якщо Америка сигналізуватиме, що територіальна агресія, байдуже під якими гаслами вона проводитиметься, врешті буде винагороджена узаконеним захопленням земель, то так вона заохотить схожі виклики по всьому світу з боку інших авторитарних режимів. Адже нині всі диктатори світу уважно пильнують за російсько-українським конфліктом і, з огляду на результати його завершення, плануватимуть власні дії.

Щоб резюмувати сказане, дозволю собі знову зацитувати Джошуа Крокера: «Справді відповідальна американська політика повинна продовжувати підтримувати обороноздатність України, зберігаючи (і посилюючи) економічний тиск на Росію. Справжні перемовини стануть можливими лише тоді, коли Кремль визнає, що його військові цілі недосяжні. Альтернативний підхід Трампа не принесе миру; це лише прокладе шлях до майбутніх конфліктів, сигналізуючи про те, що на міжнародній арені існує право сили. Америка повинна вибрати, чи відстоювати свої проголошені цінності, чи відмовитися від них на користь вигідних, але ілюзорних “угод”. Український народ заслуговує на нашу постійну підтримку в боротьбі за суверенітет і свободу проти російської агресії».