«У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

У видавництві «Фоліо» вийшла друком книга «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту». Вона стала результатом першої в Україні спроби зібрати та проаналізувати свідчення безпосередніх учасників однієї з найгероїчніших і найтрагічніших операцій початку російсько-української війни, що досі лишається маловідомою для більшості українців.

У документальній хроніці описуються події, пов’язані з обороною міжнародного аеропорту «Луганськ» та прилеглих населених пунктів (квітень - початок вересня 2014 року), а також події, що передували окупації Луганська.

Команда волонтерів зібрала спогади понад 140 учасників та очевидців тих подій - військових, волонтерів, місцевих мешканців, працівників міліції та аеропорту, медиків, - а також унікальні фотографії та картосхеми, що ілюструють військові операції, які відбувалися навколо летовища. Книга містить коментарі військових дослідників, офіцерів та експертів із аналізом основних подій, а також перелік загиблих українських бійців із різних підрозділів.

Пропонуємо уривок із нового видання.

***

14 червня. Точка неповернення

Приблизно з 11 червня всі наземні шляхи до аеропорту були заблоковані. Тому командуванням було ухвалено рішення використовувати повітряний шлях для забезпечення оборонців аеропорту і для переміщення особового складу. Ранковий рейс 13 червня із десантниками 80-ї бригади приземлився благополучно, проте військовим було відомо, що вже на той момент це було вкрай небезпечно.

У ніч проти 14 червня 2014 року під Луганськом сталася жахлива трагедія. Тоді Україна понесла найбільші втрати на першому етапі війни. При заході на посадку було збито військово-транспортний літак Іл-76, у результаті чого загинуло 49 осіб - 40 військовослужбовців 25-ї окремої повітряно­-десантної бригади та 9 членів екіпажу. Цей момент вважається «точкою неповернення» - початком справжньої війни у секторі «А».

Тоді вже нам було відомо, що противник має таку зброю, яка дозволила б збити літак. Заховати той переносний зенітно-ракетний комплекс можна і в хаті. А щоб зробити таке, необов’язково бути російським кадровим військовим, але треба бути підготовленим і мати досвід пусків з цих систем. І якщо був відкритий кордон з Росією і є «Гради» - то чому б не ПЗРК? Скільки бортів до того сідало - все було добре. Десь бортів п’ятнадцять сіло, мабуть.

Павло Ільців, капітан, 80 ОАЕМБр

***

Тієї ночі в аеропорту мало приземлитися три військові літаки. Борти вилетіли з Дніпропетровського летовища приблизно о 23-й годині. Перший борт приземлився успішно, другий («777») було збито, а третій розвернувся.

Нас три борти тоді відправили. Наш підрозділ з чотирьох чоловік мав летіти на другому борті (який було збито. - ред.), але через те, що там не було багато місця, нас пересадили на перший борт. Бо на другий борт привезли ще волонтери бронежилети, каски і тому подібне. І туди усе це завантажили, а нас пересадили на перший борт, тому що там було місця більше. Тобто, можна сказати, нам дуже пощастило.

Ще 13 червня зранку планувалося у нас заняття з укладання парашутів. Почали складати, а потім сказали: відбій, збирайте речі і на виїзд. Ми виїхали в аеропорт, десь, напевно, після обіду. Десь до вечора знаходилися в аеропорту, а потім - на виліт. І як прилетіли, тоді я вже зрозумів, що реальна війна йде. У нас була екстрена посадка - в усьому літакові і людей кидало, і техніку кидало.

Приземлилися, відкрили рамку, й одразу надійшла команда «всі на вихід», без речей, без нічого, щоб ніхто не затримувався. Всі повискакували, побачили позаду - заграва яка від другого борта. Потім уже трохи заспокоїлися. Хтось із командирів сказав, що збили другий борт. Почали вивантажувати речі, техніку. І воно не те щоб безлад, просто незрозуміло, що до чого, що куди. Світла ж немає. Збоку дивишся - машини якісь їдуть теж без світла. Воно так аж мандраж пішов по шкірі. Коли сказали, що наші їдуть за нами, так ми речі повантажили, літак розвернувся і пішов на відстій, а ми поїхали у приміщення там, де жили хлопці.

Олександр Кузьменко, солдат, 25 ОПДБр.