Увага! Край партизанської “слави” проти культури

Нещодавно спілкувалася із пані директоркою одного із Львівських музеїв. Поміж іншим вона розповіла, як напередодні «святкування» нового-старого свята Партизан, чи якось інакше воно називалося, музей отримав розпорядження Львівської обласної державної адміністрації у терміновому і обов’язковому порядку негайно зробити експозицію про червоних партизан.

Усе товариство голосно посміялося. Потім уявили собі, як колишні «наші» хлопці в ОДА, позичаючи очі у сірка, підписують і поширюють усякі такі «новочесні» розпорядження, як у глибині душі їм гидко, але яка покірна готовність наліплена на їхніх обличчях, і який страх панує у їхніх душах – і сміх  доповнився жалем і співчуттям. Але про них думалося найменше.

 Пані директор, попри те, що жінка, попри те, що також займає керівну посаду і попри те, що також прожила більшу частину свого життя при  набагато страшнішій владі (а можливо, що саме й тому), звісно  саботувала ідіотичний папір якоюсь відпискою чи відмовкою. Думаю, що перестрашені чиновники з колишніх «наших» десь у глибині душі втішилися такій реакції і навіть десь на неї сподівалися.

 Бо ж ця влада протриває коротше, ніж їхнє чиновницьке життя, і треба буде знову шукати опертя для  нового старту у кабінетах. А для цього треба мати достатньо фарби, аби знову перемалюватися. От і будуть розповідати, як «не тиснули», як «ліберально» і «з розумінням» ставилися до опору. А там і до переконання, що саме вони повалили це тимчасове повернення до совка, зовсім недалеко. Але це їх проблеми, які не повинні стати нашими.

 Нашим же завданням є зробити так, аби така реакція на владні маразми була масовою. І що головне – голосною Про такі розпорядження треба писати і говорити. А ще краще – сміятися на д ними, бо тільки того вони і варті.

 Це дасть змогу не застрашити інших, молодих менеджерів культури, які не навчаться опору на жодних вишколах, навіть анголомовних. Опір виростає із відсутності страху.

 Влада діє по партизанськи перестрашено. А нам повинно бути смішно і ми не повинні ні на мить повірити у можливість керувати культурою через розпорядження людей, які опановані переляком, ницістю і зневірою.