Вибори в США й «аксіома Ескобара»

У ключових західних країнах у цей час відбуваються (відбулися) вибори, змінюється влада. Усі ці електоральні пертурбації здатні відчутно вплинути й на життя в Україні. Не просто відчутно, а інколи навіть екзистенційно, можливо, навіть сильніше, аніж у самих країнах, де просто змінилася влада, але життя пішло далі давно прокладеним шляхом. А для нас усе може завершитися фатально. Вистачить лише одного рішення нової влади, яке для більшості електорату виглядає геть не пріоритетним, – просто взяти й заблокувати військову й економічну допомогу Україні.

Найсумніші для України наслідки таке рішення мало б, якби його ухвалили у Вашингтоні. Саме тому актуальні виборчі перегони в Сполучених Штатах мають для нас пріоритетне значення. Чинний президент Джо Байден чи експрезидент Дональд Трамп? Особисто мене це питання схиляє пригадати популярну на початку 1990-х «аксіому Ескобара». Оскільки вона звучить не надто цензурно, то не стану цитувати її на шпальтах нашого видання (а хто бажає дізнатися, то, як то кажуть, Google в поміч). Подам лишень суть: ідеться про тяжкий вибір між двома вкрай поганими варіантами.

Звісно, можна довго говорити про кадрову (але й не тільки) кризу у двох великих американських партіях, жартувати про геронтократію в США, на кшталт совка періоду застою. Але ні нам, ні їм від того легше не стане. Бо приходить гірке усвідомлення, що за будь-якого варіанта, за перемоги будь-кого з двох основних претендентів ситуація в Сполучених Штатах, а також у залежному від неї світі лише погіршуватиметься. Причому власне по США з їхньою «глибинною державою» це вдарить не так болісно.

А от у світі ми спостерігатимемо за (в одному випадку швидшим, в іншому повільнішим, але все ж невідворотним) скороченням присутності Америки. Передовсім як «світового жандарма», але також глобального гравця у світовій політиці, найвагомішого економічного актора. А відповідно зростатиме роль Китаю, «глобального Півдня» і, що найприкріше, Росії.

Чи зросте від цього роль об’єднаної Європи – велике питання. Уже хоча б тому, що вона ніяк не бажає стати дійсно об’єднаною. Ініційовані на початку 2000-х процеси глибшої інтеграції Європейської Унії не були доведені до логічного завершення. За законом маятника, усе пішло в протилежний бік. Один Breksit чого вартує. Благо, що досі ще жодна континентальна країна не пішла за британським прикладом, хоча багато європейських політиків погрожували, особливо з ультраправого політичного крила, яке нині опинилося на хвилі популярності.

Багато хто вже трактує актуальні процеси як фундаментальні вади демократії й лібералізму. Особисто я так зовсім не вважаю. Уже бодай тому, що трохи знаю історію, тож пам’ятаю, що такі кризи, а навіть ще глибші, у демократичних суспільствах виникають періодично (пригадаймо хоча б «Присмерк Європи» Освальда Шпенґлера), але завжди їх вдається залагоджувати. Не думаю, що нинішня криза має якийсь унікальний, а то й екстраординарний характер. Усім відомий афоризм про демократію, який приписують Вінстонові Черчиллю: «Демократія, звичайно, погана форма правління, але нічого кращого людство поки що не вигадало». Чи дійсно це сказав найзнаменитіший британський прем’єр, чи ні – байдуже, головне, що теза працює.

Але повернімося до Сполучених Штатів, де обмеженість (я б навіть сказав нікчемність) електоральної опції дійсно лякає. Найпотужнішій, імовірно, демократії світу пропонують на вибір: з одного боку – старенького дідугана, який уже ледве пересувається, тяжко балакає й часто губить під час промов нитку своєї думки, з другого – фактично засудженого злочинця і теж не зовсім молодого, хоч і ще відносно енергійного.

Надія якось виправити цю ситуацію з’явилася в ніч на 28 червня після дебатів Байдена і Трампа. Для чинного президента вони стали не просто програшними, а цілком провальними, просто катастрофічними. Америка і світ побачили, що добрий дідусь-президент зовсім здав. А його опонент, навпаки, набрав статечності і стриманості, яка досі була йому не притаманна. Причому дебати проходили, можна сказати, на полі Байдена, тобто на лояльному до нього і негативно налаштованому до Трампа телеканалі CNN. Умови дебатів виставляла команда Білого дому. Усе, що треба було передвиборчому штабу Байдена – щоб їхній кандидат виглядав трохи краще за живого небіжчика, а опонент – як клоун, нестриманий вискочка, підбурювач спокою. Але в дійсності все вийшло з точністю до навпаки. Тож не дивно, що 67% глядачів упевнено віддали перемогу Трампові. Хоча до початку самих дебатів їхнім фаворитом вважався саме Байден. Досі він легко вигравав у будь-яких політичних дискусіях. Дебати – це була його стихія. Однак не цього разу.

Але… про надію. У лояльному до демократів середовищі зразу ж виникла паніка, усі закричали: «Караул! Кандидатуру претендента треба негайно змінювати». Особливо голосно про це заявили журналісти. Наприклад, газета The New York Times зразу ж, 28 червня опублікувала статтю редакційної колегії зі закликом до Джо Байдена відмовитися від подальшої участі в передвиборчих перегонах і поступитися місцем енергійнішому кандидатові від демократів. «Пан Байден був чудовим президентом. Під його керівництвом нація процвітала і почала вирішувати низку довгострокових завдань, а рани, відкриті паном Трампом, почали гоїтися. Але найбільша громадська послуга, яку пан Байден зараз може надати, – це оголосити, що він не продовжуватиме балотуватися на переобрання», – читаємо у статті. Автори зазначають, що виборці, які дивилися теледебати, не зможуть проігнорувати «те, що було очевидним: пан Байден уже не та людина, якою був чотири роки тому». Американці побачили на власні очі «вік і неміч» чинного президента. «Неодноразово йому ставало важко договорити речення до кінця», – вказує редколегія NYT.

А втім, чільні політики-демократи не поспішали казати правду президентові у вічі. Навіть ті, на кого була особлива надія, – експрезиденти Барак Обама і Біл Клінтон, ексспікерка Палати представників Ненсі Пелосі – публічно заявили про підтримку Байдена. Можливо, у конфіденційній обстановці вони й сказали йому щось зовсім протилежне, але ми про це знати не можемо.

Ще була надія, що сім’я Байдена відмовить його від подальших перегонів, які ризикують завершитися ганьбою. Тим паче, що для цього була чудова нагода: у неділю, 30 червня, найближчі родичі глави Білого дому зібралися в президентській резиденції в Кемп-Девіді на сімейну фотосесію з відомою фотографинею Енні Лейбовіц. Але і з цього нічого не вийшло, рідні одностайно підтримали рішення Байдена продовжувати участь у виборах.

Наразі фактично єдиним значним політиком, який зважився закликати Байдена знятися й дати дорогу молодим, був конгресмен-демократ з Техесу Ллойд Доґґет. Звертаючись до президента, він високо оцінив «трансформаційну» першу каденцію Байдена на посаді, зазначивши, що той «багато досягнув для країни», але наполіг, що настав час дозволити іншому члену партії кинути виклик республіканцю Дональду Трампу на виборах 5 листопада. «Я сподіваюся, що він ухвалить болюче і важке рішення вийти з перегонів. Я з повагою закликаю його зробити це. Занадто багато поставлено на карту, щоб ризикувати перемогою Трампа, надто ризиковано припускати, що зараз можна змінити те, що не можна було змінити за рік, що не вдалося змінити під час дебатів», – заявив конгресмен.

Утім, одного голосу виявилося замало. Наразі Джо Байден однозначно заявляє про свій намір продовжити кампанію. «Дозвольте мені сказати це настільки прямолінійно, наскільки я можу: я продовжую перегони. Ніхто мене не виштовхає. Я не піду. Я в цих перегонах до кінця, і ми переможемо», – заявив Байден під час zoom-конференції з представниками Демократичної партії та свого передвиборчого штабу 3 липня.

Загалом же знятися з перегонів Байдену на так вже й просто, як декому здається. Передовсім існує чітка процедура номінації кандидатів. Чинний президент виграв праймерізи у всіх американських штатах і якось відіграти назад це вже не вдасться. Так, він може сам оголосити про свій вихід з перегонів. Проректи це культове: «Я втомився, я йду геть». Але в суспільства виникне логічне запитання: а чому ти цього не зробив ще рік тому, чи ти думав, що за рік помолодшаєш, наберешся чудодійної сили? Чому команда президента рік брехала народу, що з Байденом усе гаразд, він ще «потужний дідок», дасть фори багатьом молодим? Але дебати показали, що все це не так. Тобто зняття Байдена з дистанції означало б, серед іншого, дуже болісний удар по репутації цілої Демократичної партії, яка допустила до цього. І це також треба брати до уваги.

Тепер команда Байдена намагається вигадати найрізноманітніші виправдання нездалого виступу боса на дебатах. Мовляв, він трохи прихворів, він перед тим провів надто багато закордонних турне, його переситили цифрами й фактами на дебатах. Але все це виглядає вкрай непереконливо. Чоловік претендує на те, щоб ще чотири роки бути президентом США – фактично найвладнішою людиною світу. Він має бути як кремінь, готовим до найнесподіванішого розвитку подій 24 години на добу сім днів на тиждень. Тим більше, що ситуація у світі стає чимраз напруженішою.

Чи є гідні кандидатури, здатні оперативно заступити Байдена в президентських перегонах? Безумовно. Наприклад, губернаторка Мічигану Ґретхен Вітмер, губернатор Каліфорнії Ґевін Ньюсом, губернатор Іллінойсу Джей Роберт Пріцкер. Також не варто забувати й про віцепрезидентку Камалу Гарріс, хоча вона наразі має один з найнижчих рейтингів популярності серед провідних політиків-демократів.

Наразі все залежить від Байдена, його рішення. Або він арогантно відкине будь-які поради відійти вбік і дати дорогу молодим, або таки задумається над долею партії, країни, світу і зробить правильний вибір. Остання надія залишається на донорів кампанії. Тепер хіба що вони своїми грошима здатні вплинути на зазначений вибір.