Скоро буде 7 років, відколи Україна заблокувала російські телеканали і почала боротися з ворожими впливами у своєму інформаційному просторі. За цей час зроблено немало, а змінилося ще більше. Хто не вірить, може пригадати, як сміявся Філіп Кіркоров на «Голубих вогниках» з жартів Максима Галкіна. Ото ж бо й воно.
А втім, «остаточного прощавай» не сталося. На жаль, хоч українці (в переважній більшості) і перестали споживати російський інформаційний шлак безпосередньо та некритично, вони не припинили дивитися на Росію крізь різні додаткові призми. Хтось пильнує, як висміюють «вату», когось не відпускають «незаангажовані та аполітичні» зірки Youtube, багатьох манить музика, де вони спроможні зрозуміти хоч якісь слова. Знову ж таки, варто пам’ятати і про опозицію режиму чи відцентрові рухи народів федерації.
Можна, звісно, нарікати на несвідомий нарід, який не задовольняється суто українським. А можна нарешті зрозуміти, що неможливо побудувати інформаційний простір у вакуумі. Навіть у Північну Корею просочуються контрабандні південнокорейські серіали, за що потім розстрілюють нещасного «контрабандиста» на очах дружини і дітей. Що вже говорити про Україну…
Альтернативою російському могло б (і теоретично – так і планувалось) стати західне інформаційне поле. І йдеться не про український дубляж на Netflix. Мова про те, що ми й досі злочинно мало уваги приділяємо нашим найближчим адекватним сусідам. Донедавна новини з Росії у нас переважно йшли просто як «новини», а для інформації зі Словаччини, Румунії, Угорщини чи Польщі існували спеціальні рубрики. Типу «вікно в Америку». Наприклад, як «Європейська правда» у викупленому нещодавно Томашем Фіалою медіа-холдингу. Відчуваєте різницю? Російське – це ніби так і має бути, а польське – це вже «заграніца». Добре, що тепер російське маркується як закордонне, і за це спасибі.
Повернімося до новин від адекватних сусідів. Скажімо, всі в курсі, що Польща – наш стратегічний партнер й «адвокат України» в НАТО та ЄС. Тоді порівняймо, що ми читаємо про життя польського суспільства в українських медіа, і що пишуть польські ЗМІ.
Польща в українських новинах, якщо не враховувати новин про коронавірус і протистояння з Росією, – це в основному про пам’ятники і поховання вояків УПА, про працевлаштування українців чи про дискримінацію наших заробітчан. Це логічно. Адже українські медіа орієнтуються передусім на власників, а власникам слід тримати в тонусі електорат. Який, знову ж таки, голосує за партії, які «співчувають» тим-таки власникам медіа.
Страйк жінок? Свобода преси? Протистояння ПіС та ГП? Корупційні скандали? Стосунки Варшави з Брюсселем? Це все нас не цікавить. Це вже коли людина емігрує з України до Польщі, тоді й дізнається. Якщо вийде з «інформаційного ґетто» україно- чи російськомовних ресурсів, які допомагають прибулим зорієнтуватися в нових реаліях. Тобто пишуть знову ж таки про працевлаштування, дискримінацію та нюанси трудового законодавства. Про новини з Румунії, Словаччини чи Угорщини і говорити годі. Це з розряду «цікавинки Океанії та Полінезії».
До речі, ще в доцифрову епоху ситуація, принаймні в Західній Україні, була кращою. Можна було покрутити антену і подивитися, що там робиться. Зараз антену крутити не потрібно, достатньо поклацати пальцями по клавіатурі. Але ж простіше глянути, як там змагання з копання могил за Уралом. Що сказав Дудь, наприклад, дуже цікаво знати. Чи не залишилося в «глубінкє» чогось доброго, світлого, не ворожого Україні?
Так і живемо вже 30 років незалежності. Ніби і «ящик» уже переналаштували на режим «в Україні / у світі», але запити в пошукових вперто свідчать про те, що орієнтуємося на «1/6 частину суші».
І з цим, громадяни, пора щось робити. Піднімати помаленьку цю інформаційну «залізну завісу» і переставати дивитися «в Європу через вікно».
Ми використовуємо