Врятувати Порошенка
IQ

Врятувати Порошенка

Чи має експрезидент відповідати у суді?

Василь Расевич, 22 листопада 2738 5
фото сайту президента України

«Та чого ви знову починаєте? Він більше ні при чому. Говоріть тепер про Зеленського. Порошенко – це вже минуле». Або ж: «Треба йти вперед, а не переслідувати Порошенка», як сказав спецпредставник США в Україні Курт Волкер. Шквал таких заяв починає заливати будь-кого, хто намагається розібратися в ситуації чи проаналізувати період президентства Петра Порошенка та особливо його роль у теперішніх політичних процесах. Проаналізувати не для того, щоб засудити його дії, а щоб зрозуміти, на чому стоїмо і чого не можна повторити за будь-яких обставин.

Однак найважливішим і, напевно, найскладнішим у цій історії є завдання: як покарати злочинців (кримінальників і корупціонерів), не зважаючи на ранги і без жодних винятків? Як відродити в країні справедливе правосуддя та принцип невідворотної відповідальності за все вчинене? Як це все поєднати і не наразитися на суспільний спротив за принципом «наших б’ють». Усе це справа дуже непроста, особливо, якщо на «полі» діють не тільки фігуранти, а й не завжди видимі гравці.

Не допустити жодних змін

Перевіреною ознакою того, що в країні нічого не зміниться, була незмінність кадрової обойми. Кадри, немов вода за принципом сполучених посудин, перетікали владними коридорами і тільки змінювали маркування з «опозиції» на «владу» і навпаки. Ті, що при владі, могли розраховувати на більш ласий шмат державного добра, а опозиція задовольнялася тим, що залишалося, або вдалося відвоювати в чинних владоможців. При цьому нікого не карали, не переслідували і в тюрму не садили. Бо знали, що удача на наступних виборах може їм більше не посміхнутися. Тому потрібна була своєрідна революція, яка завела б у владу масу позасистемних людей.

Хай що говорять противники чинної владної команди, але в Україні відбулася потужна електоральна революція. Здійснюється спроба масштабних змін. Ліквідація попередньої системи управління, усунення старих управлінських кадрів та олігархічних груп впливу з одночасним намаганням притягнути до відповідальності винних стало найбільш амбіційним завданням нової влади. Особливо важко це здійснити в умовах, коли «прикормлена» попередніми режимами національна еліта, моральні авторитети та основні засоби масової інформації перебувають під контролем олігархічних кланів. Це ще важче зробити через колотнечу, яку, не вгаваючи, влаштовує експрезидент України.

Самозахист Порошенка

На мантру, що Порошенко вже не при владі, а отже краще залишити його в спокої, варто зауважити, що експрезидент з політики не пішов. Навпаки, на останніх парламентських виборах він намагався завести у Верховну Раду потужну опозиційну до президента Зеленського фракцію. Те, що вдалося, відповідає рівню його популярності і підтримки в суспільстві. На жаль, у діяльності фракції партії «Європейська солідарність» зовсім мало конструктиву, а щораз більше пустопорожнього вихваляння політичного генія «п’ятого президента». Ледве який виступ представників цієї фракції не починається словами на захист Петра Порошенка. За цими довгими вступами «на честь і в ім’я» майже не залишається часу на посутню критику дій нової влади. Так фракція з опозиційної стає опортуністичною, покликаною захищати й обслуговувати Петра Порошенка особисто, що фактично нівелює більшість її ініціатив та забезпечує дрейф в бік «Опозиційної платформи за життя» Віктора Медведчука.

Таке зближення у тверезо мислячої частини населення України викликає подив. Оскільки Петро Порошенко ледве не відкрито оголосив себе єдиним охоронцем національних цінностей, живим символом існування незалежної України, а на практиці, виходить, діє в унісон з найбільш пропутінською групою в парламенті. Зрозуміло, що, оголосивши себе жрецем-охоронцем української України, Порошенко намагається звести спроби розслідування його темних справ до нападів на все українське і прирівняти такі дії до загрози національним інтересам. За цією логікою не мають розслідуватися жодні справи: ні корупція в Укроборонпромі, ні справа «Кузні на Рибальському», ні відмивання державних грошей в офшорах. Бо Порошенко – це Україна, а Україна – це Порошенко. Питання тільки в тому, де місце в цій формулі близьким бізнес-соратникам нашого національного символу Ахметову та Медведчуку?

Одне слово, Петро Порошенко обрав тактикою самозахисту розхитування ситуації в Україні, поширення неспокою та підживлення точок напруги, навіть коли це веде до фатального послаблення позицій України на міжнародній арені або загрожує масштабним громадянським конфліктом. Ідеться про підтримку різноманітних акцій, таких як «Ні капітуляції!» та протидія розведенню сил в зоні АТО.

Дивує, як такий досвідчений політик не розуміє, що подібною тактикою він може тільки нашкодити Україні і просто відтягнути свій закономірний кінець. Дивують також його прихильники, які сліпо підтримують ці деструктивні дії. Бо рано чи пізно до них дійде, що президент Зеленський собі не ворог і він не збирається торгувати національними інтересами, а тим паче комусь «здавати» Україну. Та й не усвідомлювати, що Порошенко більше не повернеться до керівництва Україною, що він вкотре використовує патріотів для захисту себе від можливого кримінального переслідування, межує з дитячою наївністю.

Міжнародна «підтримка» Порошенка

Буквально протягом двох останніх тижнів стало відомо, що стовпи світової політики виступають проти кримінального переслідування Порошенка. Спочатку на слуханнях в Конгресі США щодо імпічменту президента Трампа двоє високопоставлених дипломатів зізналися, що в розмові з радниками президента Зеленського 14 вересня радили Офісу президента «відмовитися від ідеї кримінального переслідування п’ятого президента Петра Порошенка». У правдивості цієї розмови зізналися повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор та колишній спецпредставник США в Україні Курт Волкер. А буквально днями ще більш розлого виступив президент Європейської Ради та новообраний голова Європейської народної партії Дональд Туск. Саме від Туска прозвучали слова «залякати опозицію», «політично вмотивоване переслідування», «використання влади проти політичних опонентів». На все це треба було б зважити, якби йшлося дійсно про політичне переслідування експрезидента. А що робити з розслідуванням корупційних справ? Також припинити?

І якщо в словах американських дипломатів є певна логіка, оскільки вони застерігають не братися за кримінальне розслідування справ скерування українських кораблів в Керченську протоку, бо державна зрада завжди малодоказова, то посилання Туска на свій польський досвід означає спробу поставити Порошенка понад законом. Тут проглядається пряма аналогія: Туск вважає антикорупційні розслідування проти людей з його команди в Польщі політичним переслідуванням. Тому його порада українцям може виглядати як спроба вивести Порошенка за межі кримінальної відповідальності за корупційні дії. Дозволю собі нагадати, що майже всі американські мафіозі, руки яких по лікоть у крові, попалися на фінансових справах. І сіли до в’язниці не через сотні трупів, а через корупцію та несплату податків. Тому і в цій справі не може бути ні зовнішніх, ні внутрішніх дорадників. Остаточне слово має бути за слідством і судом.

Відстежуючи цю історію, може виникнути питання, а який сенс міжнародним політикам втручатися у справу Порошенка і допомагати йому уникнути відповідальності? Підозрюю, що справа виглядала так. Коли Петро Порошенко зрозумів, що шляхом чесних виборів йому більше президентом не стати, він почав задумуватися над різними нелегальними сценаріями, як залишитися при владі. Ось тут зовнішні радники і дали йому зрозуміти, що єдиний шлях для нього уникнути переслідувань – це чесні і прозорі президентські вибори. За що вони могли обіцяти йому недоторканність та, зрештою, притулок в якійсь спокійній європейській країні. Петро Порошенко обіцянки дотримався, хоча в нього й не було іншого вибору, а тепер його західні «гаранти» намагаються виконати свої обіцянки.

Усе це можна було б назвати благородною грою людей слова на порятунок Порошенка, якби на кону не стояли реформи в Україні, повернення в державу справедливого судочинства і запекла боротьба проти кланово-олігархічної системи. Зробивши виняток для експрезидента, українці мають попрощатися з надією змінити своє життя на краще. На них знову чекатиме замкнутий обіг корупційної рідини в сполучених посудинах.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук