Всі ми президенти

«Всі ми президенти» – цю фразу Володимиру Зеленському згадуватимуть ще довго. Вона стала мемом і використовується для того, щоб «вколоти» Зеленського за першої нагоди. Але вона все ж відображає частину політики Офісу президента та партії «Слуга народу». Вона була сказана не тільки заради красивого слова, але й щоб показати, що відповідальність поширюватиметься на всіх. Подальші ініціативи з прямим народовладдям і вирішенням важливих питань на референдумі – це підтверджують.

Здавалося б, тут усе нормально, бо в нас і так «єдиним джерелом влади є народ». Статтю 5 Конституції України в нас згадують за кожної політичної суперечки, особливо коли опозиція опонує владі. Але ніхто особливо не зважав на думку людей, а тільки використовував її як ресурс для приходу до влади. Люди не мали реальних важелів впливу на ситуацію чи ухвалення рішень, окрім мирних (чи не дуже) зібрань. Проте тепер думка людей враховується і навіть значною мірою. Але от наскільки ця опінія сприяє розвитку держави і якою є її емоційна складова – це вже інше питання.

Перемога Петра Порошенка 2014 року в першому турі була зумовлена низкою причин, серед яких і вдале використання соціологічних даних, які пророкували йому цю перемогу. Люди не до кінця розуміли цифри, які їм демонстрували, тому й повелись на цю технологію. Після такого ефекту від соціології більшість масово розпочала використовувати дані різних досліджень. Не знаєш, як перемогти опонента в дискусії – скажи, що в якомусь там дослідженні підтверджені твої думки. І все, що ти сказав, одразу набуває більшої ваги. Дані «соціології» стали одним з ключових інструментів маніпуляції. Соціологічні компанії росли як гриби, а ще швидше їхній «чорний список».

Однак попри велику недовіру до соціологічних даних в експертному і професійному середовищі, малу кількість компаній, які можуть робити репрезентативні дослідження, команда президента почала використовувати їх для ухвалення рішень. Під час виборчої кампанії це було легко – достатньо було знати, про що думають люди і як формують своє бачення, щоб правильно побудувати виборчу кампанію. Грубо кажучи, якщо дослідження (маркетингові, а не соціологічні) раніше допомагали дізнатись, чим можна «зачепити» людину, то для варіанту перебування при владі вже ситуація суттєво інша. Не достатньо знати, як «зачепити» людину, потрібно розуміти, як вибудувати комунікаційні кампанії, як проводити імплементацію законодавства, з чого починати і про що ліпше не говорити. Окрім соціології, команда президента ще проводить фокус-групи та інші дослідження. Але інформації про це настільки мало, що важко оцінити їхню ефективність і репрезентативність.

Спираючись на ситуативну думку, команда президента почала ухвалювати перші рішення і здійснювати реформи. Проте «найшла коса на камінь» дуже швидко. Каменем спотикання стала реформа ринку землі. Десятки років активних кампаній проти відкриття ринку землі зробили свою справу і суспільство не сприймає цієї ідеї. В Офісі президента від початку будували комунікацію тільки зі своїми прихильниками, не враховуючи думки іншої частини суспільства. Це призвело до викривленого розуміння ситуації і відсутності інформаційних роз’яснень пропонованих суспільству змін. Відсутність підготовки суспільства до реформ викликає опір.

Зрозуміли це і опоненти, які «підігрівали» тему ринку землі, а паралельно ще й армії, прокуратури, суддів, грального бізнесу тощо. Згідно з дослідженнями, команда Зеленського могла отримати підтримку тільки за умови, що працювала б зі своїми прихильниками. А це відповідно викривляло результати. Також за будь-якого опитування важливо, як були сформульовані питання. Якщо на одну і ту саму проблему інакше сформулювати питання, то одна і та сама людина в більшості випадків дасть різні відповіді. А відповідно будуть різні результати. Як з ринком землі: більшість хоче мати можливість продавати свою землю, але проти реформи ринку землі. Це визнавав і керівник ОПУ Андрій Богдан, говорячи про «цінність» соціологічних даних.

Однак замість того, щоб винести уроки з цієї ситуації, команда Зеленського та «Слуга народу» просто зупинились і змінили напрямок руху. Вони не поліпшили комунікації, не змінили акцентів в уже оголошених реформах, а просто пішли на повідку в мас. Заява партії про зміну своєї ідеології – найкраще цьому підтвердження. Люди завжди хочуть більше грошей, менше працювати і підтримку від держави (субсидіями, пенсіями, пільгами). Відповідно за будь-якого обговорення все зводиться до бідного нещасного українця, якого грабує держава і якому треба допомогти встати з колін. У такій ситуації лібертаріанство чи навіть лібералізм не підходять нашим людям. Хоча партії з її структурою ухвалення рішень куди більше підходить меритократія з ліберальною демократією та обмеженнями для опозиції. Проте людям ближчим все ще є соціалізм. І якби то йшлося про шведську модель соціалізму. Так ні, ми більше говоримо про той соціалізм, який не змогли збудувати в СРСР. Зміна ідеології – це реакція на те, що хочуть люди, те, що вони висловлювали під час опитувань, що їм болить (принаймні вони так думають) і чого не вистачає для щастя (саме його будуватимуть в Україні в найближчі роки). І найімовірніше люди отримають ріст зарплат, пенсій, виплату субсидій, може, навіть трішки щастя. Але якою ціною?

Перша ціна – це виплата пенсій мешканцям окупованих територій. Люди хочуть миру, люди хочуть добре жити, люди хочуть відчути підтримку від держави, там також живуть українці. Усе це правда. Але дії неправильні. Замість того, щоб створити умови для внутрішньо переміщених осіб, дати їм соціальний захист і підтримку на підконтрольній території, ми просто платитимемо їм гроші. Така ситуація виникла не зараз і не вчора. Команді Порошенка було простіше відгородитись від цих людей. Зеленський таку політику не продовжив, але знайшов найпростіший і найменш вигідний для держави вихід.

Друга ціна – газовий контракт з «Газпромом». За словами міністра енергетики та захисту довкілля Олексія Оржеля, потенційний виграш від знижки на газ, за ймовірних прямих поставок до України з 2020 року, спрямовуватиметься на субсидії та інші соціальні проекти. Фактично, ми готові поміняти енергетичну незалежність від Росії на субсидії і меншу комуналку. Така позиція – це думання на рівні споживача, а не державної політики і стратегічних рішень.

По суті, уряд, депутати та ОПУ, спираючись на «думку суспільства», переходять від стратегічних рішень, які дадуть результат за рік, два чи три, до швидких і відчутних у кишенях людей. Замість «дотиснути» питання ринку землі, легалізації грального бізнесу, видобутку бурштину, приватизації державних підприємств, ми починаємо тратити гроші, яких немає (а це інфляція) та ведемось на «безкоштовний сир» від «Газпрому». І заяви прем’єр-міністра Олексія Гончарука про те, що українська сторона не веде жодних перемовин щодо прямих поставок газу з Росії, виглядає як чергове виправдання. Якщо таких перемовин не було, то потрібно звільняти міністра Оржеля за неправдиві заяви і введення суспільства в оману. Якщо вони були, то потрібно розказати, в чому саме справа і куди ми рухаємось.

Якщо ви дочитали статтю до цього місця, то точно задались питанням, чому соціологія та ідеологія партії слабо пов’язуються з ухваленням рішень урядом. Це так виглядає тільки на перший погляд. Але ми отримали не лише партію, яка має монобільшість у парламенті, владу, більшість представників якої ще рік тому знали тільки у вузьких колах, а й нові політичні еліти, яким немає на кого спертись. І тут є два варіанти – або йти до олігархів, що вже зробили десятки депутатів, або заручитися високою підтримкою громадян. А вони підтримують (здебільшого) тільки тоді, коли в них є пільги, ростуть пенсії, зменшується комуналка. Тому й вивчається, що саме хочуть люди, приймаються рішення, які сподобаються більшості, та міняється ідеологія, щоб вона була зрозумілішою на місцевих виборах.

І якщо в майбутньому через це виникнуть проблеми, економічні чи безпекові, то винною буде не тільки влада, а й кожен з нас. Тому що наше нерозуміння, несприйняття і небажання працювати по-новому веде до зміни політики в Україні. Так, ми отримаємо меншу комуналку, але якою буде ціна в майбутньому?

Довіряти думці людей, особливо в нових починаннях, під час війни, коли більшість рішень ухвалюються на емоціях – це не тільки неправильно, це велика помилка. Як казав Стів Джобс, CEO корпорації Apple: «У багатьох випадках люди не знають, чого вони хочуть, поки ти не покажеш їм це». Потрібно показувати людям переваги від реформ, а не зводити все до комуналки, субсидій та соціального захисту.