«Андрій навіть не здивувався, коли я знайшла прослушку»

Доброго вечора. Сьогодні у студії ZAXID.NET LIVE незвична гостя – дружина мера Львова Катерина Кіт-Садова. Нам кілька тижнів довелося вмовляти її, поки вона погодилася взяти участь в програмі – і, сподіваюся, її відповіді будуть максимально щирими та відвертими. Дякую, що ви погодилися на це інтерв’ю, Катерино.

Дякую, добрий вечір.

Я знаю, що ви буквально днями повернулися з сімейної відпустки у Хорватії.

Так, ми були у Хорватії.

Не боялися їхати всією сім’єю під час пандемії коронавірусу?

Взагалі Хорватія зараз перебуває в зеленій зоні. Ми перед від’їздом зробили тести, перевірили, переконалися, що здорові. Приїхали туди. У літаку ми сиділи в масках – все відбувалося строго за рекомендаціями.

Я мав на увазі, що все дуже динамічно міняється в цей період, і сьогодні – в зеленій зоні, завтра – в червоній, можливо.

Я звикла налаштовувати себе не боятися.

Радий за Хорватію, вона в зеленій зоні, але Львів є в помаранчевій зоні. І лунало достатньо багато критики стосовно вашого чоловіка, Андрія Садового, що в момент коронакризи він покинув місто, поїхав у відпустку.

Мені здається, що це не тільки на Андрієві одному залишається місто. В нього є чудесна команда, є лікарі, є заступники, які на сім днів, я думаю, впораються без нього.

У цей період відпустки мер справді не займався міськими проблемами чи сидів на телефоні?

Ні, та ясна річ, що він сидів на телефоні. Але я навіть робила такий пост, що ми його захопили і все-таки намагалися відлучити від того телефону. Але, звичайно, це не так можливо, як здається.

Ви знаєте, це така історія, що він все одно людина, і він має родину. І навіть для того, щоби добре працювати мером, треба мати відчуття людські. І в родині, я думаю, це найкраще пробуджується – тому що ти кожен день в стресі, в роботі, щось затирається. Ну і, крім того, мер має бути добрим татом, якщо в нього є діти.

А він добрий тато?

Він чудесний. Звичайно, що його завжди замало, і ми вже виробили якусь свою формулу такого перебування і буття з татом, і я – з чоловіком. Але то було сім днів – і то були наші дні.

Зрозуміло, дякую. Власне ви згадали, що ви писали про цю відпустку у фейсбуці. Ви багато взагалі пишете у соцмережах, коментуєте?

Хіба? Зовсім небагато.

Я думаю, що ті, хто стежать за вами, погодяться з моєю думкою, що досить багато і відверто ви пишете. Мене здивував один із ваших дописів, де ви практично прямим текстом натякнули, що у вашому будинку є прослушка.

Та, то так було, і то якраз перед від’їздом – напевно, за тиждень. Я перебирала свої речі, мені щось випало – і воно схоже на прослушку.

А ви зверталися з якоюсь заявою офіційною про це?

Знаєте, яка справа… У нас якась така цікава ситуація, тому що Андрій абсолютно не здивувався, і в мене такого страху навіть не було, що нас хтось прослуховує. Тобто я вже зрозуміла, що я вже звиклась з тією думкою, що наша хата є під прослуховуванням.

Але це приватний простір – то, як мінімум, дуже неприємно.

Так, це неприємно.

Але для цього існують спеціальні служби, які можуть перевірити ваш будинок, витягнути… Це ж не по рішенню суду вам встановили.

Ну так, але це ще така річ, що тоді постає питання, хто це зробив. І мені набагато простіше взагалі відмовитися від того, щоби з’ясовувати ці речі, ніж думати про когось погано. Все одно ми, розумієте, як під прицілом. Я вже до цього звикла. Діти так само не мають… не бачу, щоби вони перелякалися чи щось таке відчули.

Ви згадали про Садового як про батька, чоловіка. Але Садовий – це насамперед політик. І ви йому як політику достатньо активно помагали, брали участь безпосередньо у президентській виборчій кампанії і їздили.

Я думаю, що кожна дружина так би робила.

А ви не думали про власну політичну кар’єру? Тобто якщо вас цікавить політичне життя, то…

Ну звичайно, воно мене цікавить. Я навіть не знаю, чому. Може тому, що чоловік політик, як ви кажете. Але той період, коли я була разом з Андрієм під час тієї передвиборчої кампанії, я зазирнула, що там робиться.

За лаштунки?

Так. І в мене будь-які бажання абсолютно відпали, навіть якісь такі ілюзії «а може», «а щось, «а треба». Але це вже на рівні такому – на що я здатна, чи я до того надаюся. Я до цього не надаюся.

А от до того, як ви заглянули за лаштунки, у вас були ілюзії про українську політику? Садовий давно займається політикою – напевно, вдома з вами щось обговорює.

То так цікаво – тому що всі думають, що все так дуже просто і лінійно чи прямолінійно. Але насправді я зрозуміла, що до того часу, поки наш останній син не пішов до школи, то я абсолютно була… Взагалі мені здавалося, що я цікавлюся, що я дуже багато знаю – але в той момент, коли він пішов до школи, і вже коли я з Андрієм почала частіше про це говорити чи виїжджати в інші міста, то я зрозуміла, що ніби тільки відкрила очі на той світ. Це для мене було абсолютно не таким, як я собі уявляла. Одним словом, це стало для мене відкриттям. Тому казати, що ми багато живемо разом (ну, вже 18 років), і що я ті 18 років була в курсі того всього – ні.

Ну, але зараз ви не просто стали цікавитися політикою. Я звернув увагу, що берете участь навіть у політичних акціях. У Львові була акція проти поліцейського свавілля, фактично проти Авакова – ви туди приходили.

Я туди приходила не як на політичну акцію, тому що вона оголошувалася власне неполітичною. І так, у мене була моя позиція – не бути байдужим, виступити і згуртуватися проти цього свавілля.

Але як би ви не казали, що це не політична акція, вас все одно будуть сприймати через призму вашого чоловіка і що «Садовий сам не вийшов – жінку послав». Я не знаю, що це би мало означати, але люди багато чого можуть додумати.

Ну так, я навіть якийсь певний час боялася – а що люди скажуть, а що люди подумають, а якщо я не те зроблю, а те і се… Я з Андрієм про це говорила. Знаєте, то такий страх жінки, людини. Може, я така страхопудка, але я кажу: «Може, так не зроблю, бо щось подумають». І бачу якийсь такий погляд – Андрій не розуміє, про що я говорю. Потім ще щось, ще щось, такий самоконтроль – я про це не напишу, бо це може якось розтлумачитися і погано вплинути на Андрія… Бо я ж і так не в курсі того всього, що відбувається.

Але в якийсь момент кажу: «Слухай, Андрію. Давай, кажи, так не може бути. Навіть стосовно цієї акції проти Авакова – я йду». Він каже: «Ти добре подумала? Воно тобі треба?» І я зрозуміла, що так – це мій порив, моє право. Я кажу: «Це тобі не зашкодить?» Він каже: «Якщо ти вважаєш за потрібне – роби так, як вважаєш за потрібне, тобто будь собою». І це найбільша цінність, яка є у нас в стосунках.

Тобто чоловік не контролює ваші дописи в соцмережах?

Мене тяжко проконтролювати. Та він навіть, до речі, оцей допис, що ми його захопили – то він прочитав вже після того, як його… Ні, про такі речі я не раджуся. Це має відповідати моєму внутрішньому голосу. Якщо воно відповідає…

До речі, зараз все одно ж триває виборча кампанія. Можливо, є якісь політтехнологи, які радять вам, як треба хвалити чоловіка?

Я кажу: «Андрію, де той політтехнолог, щоби навчив мене хвалити тебе і підтримувати? Може, щось допомогти тобі?» Каже – «давай порадимося разом». Я не знаю цього політтехнолога.

А мер радиться з вами? Стосовно політичних питань, я маю на увазі.

Слухайте, ви так кажете – «мер».

Андрій Іванович.

Для мене це Андрій. Я просто собі згадала, що часом у нас такі бувають речі. От Андрій приходить з роботи – і я бачу, що це прийшов мер. Я вже за той час, скільки ми разом, зрозуміла, що треба, щоби він відійшов, якось вбувся – і тоді вже є мій Андрій. І от він часом щось таке говорить… Я кажу: «Андрію, ти не мер – ти вдома».

Ти вже не на роботі.

Ні, ти не на роботі – і тому прошу, вертайся до себе.

Але все ж, якщо повернутися до питання, – обговорюєте політичне майбутнє Андрія Івановича, Андрія? Це ж і ваше майбутнє, загалом життя. От все-таки чи буде балотуватися четвертий раз?

Я його питала про це.

І?

Так говорили, радилися, говорили-балакали. І він мені каже: «Але я тобі остаточно скажу це тільки тоді, коли…» Якийсь там термін є… За два місяці? Коли там починається кампанія?

Фактично на початку вересня починається кампанія. Тобто він вам говорить все те саме, що і журналістам?

Ну, це – щиро, так. Я навіть тішуся, якщо чесно. Я навіть дуже тішуся, що він вважає за необхідне не сказати – і не каже. Але чи він радий цьому?

Але ви як родина якось своє життя плануєте наперед? І вам важливо знати…

Ні, ми не з тих, що дуже плануємо. У нас цінність не в плануванні, а в тому, що ми разом.

Хотів зачепити тему вашого стосунку до ЗМІ. Ви є основною співвласницею медіахолдингу ТРК «Люкс».

Тільки?

Тобто – тільки?

Я просто недавно…

Ну, наскільки я знаю – тільки ТРК «Люкс».

Ні, просто недавно мені розказали одні такі люди – кажуть: «Ну, але це ваші ресторани, ваш бруківчаний завод» (навіть не знаю, де він знаходиться). Одна пані мені писала, що, може, б я їй бруківки трохи по знижках допомогла дістати. І я спочатку думала – може, це жарт? Але здається, люди так думають.

Я би все-таки хотів повернутися до ЗМІ і ТРК «Люкс». От ви як власниця впливаєте на редакційну політику, не впливаєте, які доходи отримуєте?

Є Андрейко Роман Богданович.

Це гендиректор.

Він є генеральним директором, і він менеджер цього медіахолдингу. Всі оперативні речі він робить. Я не втручаюся. Хіба я втручаюся?

До мене не втручаєтеся – але холдинг великий, не знаю… Оскільки ви офіційно фігуруєте у всіх документах, і вже багато років, то вам, напевно, часто скаржаться на редакційну політику.

Ну, не так часто, як це було до того. А от якось недавно трохи почали скаржитися. Але я думаю, що це просто викривлене розуміння свободи слова. І, напевно, в більшості випадків відбувається якийсь тиск на редакцію, на те, що журналісти мають писати. Я цього не роблю, я знаю, що мій Андрій таким не займається. Ми цінуємо свободу слова.

Буквально недавно ця свобода слова вилилася в те, що ваш будинок кілька тижнів, мені здається, пікетували з вимогою вибачитися за окремі статті ZAXID.NET.

За свободу треба боротися, мені – так само. І протистояти.

Мене здивувало, що ви навіть виходили до тих людей, щось хотіли їм пояснити.

Ну так – мені цікаво було, що вони хочуть, яким чином вони собі уявляють, що ми маємо наказувати. Якщо у статті вказана певна інформація, тоді, якщо щось не подобається, – ти питаєш, з’ясовуєш чи поправляєш.

Ну так, є незумисні помилки, а якщо це є претензія загалом до статтей…

А так є суд. Можна подати до суду. Можна боротися за своє право, за свою правду. Але отак приходити під хату – а це якраз період осінь-зима... Діти до школи – а вони в військових формах дехто був, знаєте… А потім «чому вони у військових формах?» – діти питають менші. «А хто вони такі є? а чому вони себе так поводять погано?» І тут таке, знаєте, відбувається, що мені доводиться пояснювати, що це не зовсім правильна поведінка.

А от як загалом безпека родини? Ваша домашня адреса відома половині Львова, напевно, на відміну від багатьох інших політиків – ми не знаємо, де вони живуть, а ваша відома. Тобто як це впливає на безпеку родини? Кожен може прийти під будинок мера, щось зробити.

Або щось просити.

Часто просять?

Ну, не часто, але були таких кілька випадків, що я просто не могла зрозуміти, як це можливо. Просто отак під хату прийти і просити, а ще потім ображатися, що ти відмовляєш. Звичайно, що в мене (як у кожної мами, напевно) є це відчуття страху за дітей, відчуття хвилювання за дітей.

Це в будь-якої матері є.

Так, це нормально. І особливо, коли вони вже почали підростати і самі виходять до міста – так, я завжди переживаю. Намагаюся не набридати дзвінками, але я перечулена в цьому плані.

Я знаю, колись була така ситуація, коли одного з ваших синів побили однолітки. Знаю, що ви не надавали цьому розголосу: хлопці побилися – буває…

Ні, це не побилися – на них напали.

Як ви відрізняєте, коли це якийсь політичний тиск чи зумисно напали – і коли просто хлопці побилися? Я так зрозумів, що оскільки ви не надавали цьому розголосу, то потрактували це як звичайну вуличну бійку.

По-перше, там був не тільки наш син, ще два товариші з ним були. І це на такій території вони йшли поза «Шевченківським гаєм», що там, кажуть, траплялися випадки такого хуліганства. Я не знаю – завжди про краще починаю думати.

А от посада батька якось впливає на ставлення до дітей у школі, де вони вчаться? З боку вчителів, однолітків.

Стосовно вчителів – це цікаво. Тому що мені недавно закинули: ось, ви знаєте, яка проблема в звичайних школах комунальних міста Львова – і тому ваші діти вчаться в приватних школах. То я якраз хотіла би з’ясувати цю ситуацію, чому власне у приватних школах.

А всі у приватних?

Так. Тому що коли вони йшли до школи (тепер уже старші діти), коли почали йти до школи, то ми з Андрієм прийняли рішення – що ми віддаємо в приватну школу, і тоді себе обмежуємо. Знаєте, як то: а зробіть те, а зробіть те – і закиди про преференції.

Маєте на увазі на ремонт класу скиньтеся, так?

Тоді ж це дуже активно було, і мені здається, що й тепер подекуди таке є.

Я думаю, з мера не наважилися б так…

Але це все одно є така певна річ, коли ти не йдеш на такі речі. Тобто свідомо відділяєш себе від цього, аби не спокусити когось.

Ще одне маю питання. Чи намагалися (і чи намагаються, можливо) вплинути на Садового через вас? У вас же теж є подруги, друзі…

Намагаються.

І як ви реагуєте? Цікаво ще, які питання.

Які питання? Я не знаю, які питання... Наприклад, землевпорядника допомогти якогось знайти.

І як ви реагуєте на це?

Колись, коли Андрій перший раз пішов у мери, він відразу нас зібрав – маму, тата, своїх батьків. Ми так сіли, як тепер пам’ятаю, і він каже: «Значить так. Тепер до вас будуть дзвонити, просити, благати. Щоби ви знали: якщо ви мені про це будете казати і тиснути на мене, навіть якщо це нормальна справа, яку можна листом занести, звернутися, а вони до вас звертаються – то я буду навпаки скреслювати з уваги своєї». І це мене звільнило від таких речей. В цьому плані я можу казати «перепрошую, ні – це зашкодить тільки вашій справі». А ви можете тепер спокійно піти в ЦНАП, подати листа, прохання чи вимогу. Абсолютно не потрібно шукати якихось отих ходів. Для мене це дуже гарний вихід. Головне – що я вмію казати «ні».

Дякую, наш час вичерпався. Я вам ще раз дуже вдячний за цю розмову. Нагадаю, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE була Катерина Кіт-Садова, дружина мера Львова. Мене звати Олег Онисько. Дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.