Будителі і мужички
IQ

Будителі і мужички

Коли хорошому лідеру менталітет заважає

Назар Кісь, 24 жовтня 2018 975 3

Не за горами президентські вибори, і від майбутніх кандидатів ми почуємо суперечливі, але такі вже звичні пасажі про «унікальний працьовитий народ і поганих політиків», а паралельно – про «менталітет, з яким нам не пощастило». Ці дві тези, дарма що заперечують одна одну, органічно живуть поряд, іноді в одній черепній коробці.

Унікальність теперішньої нашої ситуації не в тому, що навколо все цифрове, креативна економіка і нові індустрії. А в тому, що, попри всі технологічні прориви, сама структура суспільства практично не змінилася.

Адже за Союзу було як? Були партія, комсомол, піонервожаті та інтелігенція. Вони знали, як робити, малювали плани, вели і направляли, агітатори несли все це добро в маси. Але несвідомий робітник і селянин ніяк не могли оцінити тої мудрості, і все летіло в тартари. Не хотів народ плавити більше чавуну, а хотів румунську стінку і холодильник. Тому всіляко саботував загальне покращення, концентруючи свою енергію на покращенні індивідуальному.

Візьмімо для прикладу модну сьогодні тенденцію покращувати сквери, перетворюючи їх на громадські простори. За Союзу провідні радянські містобудівники проектували новий сквер, найкращі агітатори розповідали, як воно буде добре, партійні функціонери затверджували плани, виконкоми щось там вирішували. На відкритті співали і танцювали піонери, а комсомол проводив суботники. Врешті-решт все впиралося у виконроба і його підлеглих, утворювалася, так би мовити, синергія. Коли помилки в проектах множилися на брак під час будівництва. Дощоприймачі не працювали, бордюри тріскали, цемент крали, а доріжки западали в підступні пустоти. Зараз є урбаністи, креативний клас, система ProZorro, демократично обрані депутати, активісти, священнослужителі. І той самий виконроб з тими самими підлеглими. Яких, до речі, як і за проклятої комуни, ніколи не запрошують на відкриття «об’єкта».

Що цікаво, як і колись, народ в більшості своїй – далекий від прогресивних ідей урбанізму. Він не хоче креативних просторів і коворкінгів. Він проти звуження доріг і зменшення кількості паркомісць. Несвідомий народ і далі хоче, щоб було зручно саме йому, як колись хотів румунську стінку і холодильник. А йому і далі розказують, що краще не тоді, коли йому краще, а коли навколо красиво.

Нам, до речі, дуже пощастило, що цілодобове водопостачання у Львові налагодили до тотальної перемоги колективного блага над індивідуальними примхами. Уявіть, якби нам ще тоді пояснили, що постійно витрачати воду – не екологічно, не прогресивно і взагалі на Заході від цього вже відмовляються. Як від індивідуального транспорту, переходячи на water-sharing, або практикуючи колективне вмивання в громадських лазнях. Чим, зрештою, бажання комфортно пересуватися принципово відрізняється від бажання митися?

Тому виникає закономірне запитання: якщо спочатку суспільство не сприйняло совок і не побудувало комунізму (чесно кажучи, навіть не пробувало), якщо зараз суспільство, на думку багатьох «очільників» і «активістів», «не готове» до нового покращення, то, може, проблема не в суспільстві? Може, це «актив» у нас совковий? І цей волюнтаризм якось вартувало б притишити?

Хоча кивати лише на важку спадщину радянського режиму було б не об’єктивно. Адже українців не люблять і націоналісти. Що писав про народні маси Дмитро Донцов, надивившись на італійських фашистів? Він писав про «провансальство», безхребетне «народолюбство», «малоросійську ніжність». Тобто від самих початків наші провідники намагалися зліпити з нас, простого народу, якусь правильну людину, щоб із цих правильних людей організувати правильну державу. Порівняйте з тим, як описав англійців Джордж Оруел – як живих людей, з чеснотами і недоліками, яких він не збирається змінювати і «менталітетом» яких не пояснює своєї низької кваліфікації.

Імовірно, що джерела цього нездорового бажання змінити людей, яких нібито любиш, тягнуться ще далі. У часи Російської імперії, де дворяни прагнули перетворити «мужика» на «нємца» зі суто економічних мотивів. Можливо, саме відтоді нам катастрофічно не щастить з народом. Великий філософ Григорій Сковорода радив займатися тим, чим можеш і вмієш, а ще просив «не вчити яблуню родити яблука». Але ж ми не шукаємо легких шляхів, тому «Течет вода Кубань-реки, куда велят большевики!».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук