Черче: курорт української інтелігенції

Село Черче біля Рогатина на Опіллі має унікальні торф’яні грязі та сірководневі води. Ще віддавна люди лікувалися його грязями, а у XX ст. Українське лікарське товариство створило тут курорт. Місцевість, де розташоване село, дуже мальовнича, там горбисті пасма чергуються з буково-грабовими лісами і долинами з цілющими мінеральними водами. А торф’яне болото з його лікувальними властивостями сприяло започаткуванню курорту.

Роман Коритко в книжці «Історія санаторію "Черче"» розповідає, що люди віддавна знали про лікувальні властивості боліт з околиць Черчого, вони допомагали при болях кісток. Болотяну масу нагрівали у відрах, заливали в бочку й занурювали у неї хворого доти, доки не припинявся біль. Згодом ці грязі у бочках возили на продаж до Рогатина.

Започаткуванню курорту сприяли гарні природні умови

Медики підтвердили лікувальні властивості черченських джерел лише у 1905 році, зазначають на сторінці «Укрпрофоздоровниці». Під час маневрів військових австрійської армії на Рогатинщині лікарі-українці помітили в сільських стодолах Черчого обладнання для купелей. Вони відправили до Відня пляшки з водою й каструлі з гряззю. Лабораторні дослідження у тодішній столиці підтвердили, що вони містять багато сірководню і придатні для лікування, зокрема, ревматизму, подагри, ішіасу, гінекологічних недуг. Але тоді громадська рада не погодилась на промислову експлуатацію джерел. Майбутній державний секретар з охорони здоров’я в уряді ЗУНР, доктор Іван Куровець писав, що «Черче має перед собою будуччину, але ше треба великого вкладу грошей і праці».

Водолікарня у Черчому

«У 1926 році письменник, видавець, колишній підхорунжий Січового Стрілецтва Микола Угрин-Безгрішний, черченський війт Василь Гладун та директор місцевої школи Петро Бігус створили ініціативний комітет, зібрали майже дві тисячі доларів і розпочали будівництво першої купелевої лазні. А вже наступного літа в Черче розпочався перший лікувальний сезон, в який тут побувало 300 хворих», – цитує «Укрпрофоздоровниця» книгу краєзнавця.

Українське лікарське товариство у Львові на чолі з професором Мар’яном Панчишиним ініціювало нову купелеву спілку у січні 1929 року – товариство «Мінеральний живець "Черче"», до якого увійшли представники багатьох українських кооперативних закладів, лікарі, інженери, священники, юристи. За членські внески звели найнеобхідніші будівлі та розширили водогрязелікарню. Десять років її очолював композитор, поет і художник Левко Лепкий – рідний брат письменника Богдана Лепкого.

«У Черчі були кілька джерел. Одне із них навіть називалось “Льоньо” на честь Левка Лепкого. Лікувальна вода теж було джерелом доходу для місцевих. У 1920-х село переживало піднесення. Тут звели народний дім, корпуси для туристів. Сюди приїжджала вся тодішня українська інтелігенція. До прикладу, тут був Кость Левицький, відпочивав художник Едвард Козак, грали джаз Яблонські», – розповів Укрінформу науковий співробітник Рогатинської філії Музею мистецтв Прикарпаття Степан Пушкар.

Одне з джерел у Черчому

З 1930-х довкола курорту масово почали будувати приватні пансіонати. Богдан Лепкий любив відпочивати влітку у Черчому – спершу він поселявся у пансіонаті «Роксоляна», а у 1933 на кошти мешканців Бережанщини та Рогатинщини до 60-річчя Богдана Лепкого спорудили віллу «Богданівка», яка була осередком для діячів культури, релігії та науки. Тут письменник працював над своєю трилогією про Мазепу.

За словами Степана Пушкара, Лепкий радо працював у Черчому і саме звідси втік від переслідування радянської влади поїздом зі станції «Чорні лози». Після цього у «Богданівці» облаштували зубний кабінет, але віллою цікавились не лише хворі: «Про “Богданівку” питали дуже багато людей. Тоді їм розповідали про письменника Богдана Лепкого, який писав тут про Мазепу, про його брата Левка Лепкого та про дорадянську історію санаторію, коли до Лепкого приходили пластуни з Рогатина і тут справді існувало відчуття загального захоплення письменником. І щоб не було багато таких незручних запитань, вирішили розібрати “Богданівку”».

Під час Другої світової війни санаторій зупиняв свою роботу. Там квартирували німецькі солдати, лікувалися офіцери Вермахту. У повоєнний радянський час санаторій відновив роботу і розбудувався. Однак радянська влада знищила одну з найгарніших сецесійних капличок на Галичині, приватні пансіонати, павільйони, альтанки.

Втрачена капличка

Курорт працює досі, ним опікується «Укрпрофоздоровниця». У бальнеогрязьовій лікарні відновлюються хворі, що перенесли травми та захворювання опорно-рухового апарату, а також проводять реабілітацію воїнів.

Архівні фото зі сторінки «Мандрівка старим кордоном»