Чудесне воскресіння журналіста і західні Хоми невіруючі

Раніше щось схоже можна було побачити лише в голлівудських блокбастерах. Щось на кшталт «Ілюзії вбивства» чи аналогічних стрічок, де «копи» чи «федерали» інсценізують чиєсь вбивство, щоб упіймати замовника. В Україні ж таке стало реальністю. Радісною чи сумною – це ще покаже час.

Українське суспільство (та зрештою й світова спільнота) за дві минулі доби встигло двічі шокуватися пригодами російського журналіста-втікача Аркадія Бабченка. Спершу у вівторок ввечері, 29 травня, коли про його «жорстоке вбивство» оперативно повідомили інформаційні агентства. Трагічна новина зразу ж розійшлася світом.

Ваги події додав фейсбучний пост прем’єр-міністра України про вбивство російського журналіста. Володимир Гройсман подав скрін-шот з останнього повідомлення Бабченка у Фейсбуці й далі написав таке: «Це – останній пост Аркадія Бабченка. 10 годин тому він написав про свій другий день народження. І от його вбили. Переконаний, російська тоталітарна машина не вибачила йому чесності та принциповості. Справжній друг України, який розповідав світові правду про російську агресію. Вбивці повинні бути покарані!». От так – щиро, з почуттям.

Не менш вагомим був виступ міністра закордонних справ України Павла Клімкіна на засіданні Ради безпеки ООН. «Занадто рано говорити, хто за цим стоїть (вбивством Бабченка – Л.П.), однак розуміння аналогічних випадків змушує нас думати про те, що Росія використовує й інші види тактики для дестабілізації України, зокрема, проводить теракти, підривну діяльність і політичні вбивства».

Тобто, справа, здавалося б, очевидна: убили російського журналіста, котрий критикував кремлівську владу. Робив він це професійно й талановито, зі знаннями багатьох підводних каменів, з розумінням «загадкової російської душі», словом – влучно, стильно й сильно. І от його вбиває кілер. Очевидно – замовне вбивство, очевидно – всі ниточки ведуть до Москви.

Реакція Urbi et Orbi – очікувана. Обурення агресивною політикою Кремля, котрий вчергове по-звірячому розправився зі своїм незручним опонентом. З пам’яті ще не стерлося отруєння Скрипалів. Світ вимагає відплати. Західні політики й організації вибухали антиросійськими філіппіками. Провести ретельне розслідування цього злочину закликали представники урядів західних держав, генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Яґланд та інші європейські політики. Друзі Бабченка у цілому світі – передовсім в Росії та Україні – готували траурні церемонії.

Водночас повідомлення про вбивство Аркадія Бабченка активізувало й так званих «зрадофілів». Майже добу тривав «їхній день». Що то за така українська влада, котра не годна захистити навіть таких важливих осіб? Чого вартують наші правоохоронні органи, якщо у них під носом так легко вбивають людей? Ганьба! Геть!

Але от надходить вечір середи, 30 травня. Ця прес-конференція СБУ має увійти в анали пропагандистської боротьби. А особливо ця фраза: «Аркадій в студію!». Вона злетіла з уст голови Служби безпеки України Василя Грицака. Очевидно він хотів надати нею драматичності моменту, а вийшло, що звів серйозний захід до якогось дешевого шоу. Спишемо це на те, що керівника СБУ переповнювали емоції, які він не завжди був здатен контролювати. Всі ми – люди.

Але, менше з тим, головне, що після цієї фрази на сцені з’явилася людина, котру всі вже встигли оплакати, відспівати й помолитися за її упокій. Тобто – Аркадій Бабченко.

З’ясувалося, що Бабченка ніхто не вбивав, хоч плани такі були. Були замовники, котрі найняли організатора за 40 тисяч доларів, а той знайшов виконавця – за $30 тисяч.

От вам і другий шок. Ситуація змінюється на діаметрально протилежну. Ті, хто були першими – стали останніми, а хто були останніми – стали першими. Тепер вже над «зрадофілами» почали кпинити «порохоботи». Що, мовляв, обкакалися зі своєю критикою влади та правоохоронців? А наше СБУ таке браве, он як розкрило кремлівську змову. А вам – ганьба, критикани!

Ну, ці всі внутрішні українські розбірки нам давно знайомі. Значно важливіше подивитися на те, як світ зреагував на «чудесне воскресіння» Аркадія Бабченка. Нагадаємо, що воно сталося вже після того, як про нього емоційно розповіли голова українського уряду та керівник зовнішньополітичного відомства України.

Першими обурилися «Репортери без кордонів». «RSF (Reporters sans frontières) висловлює глибоке обурення, виявивши маніпуляцію українських спецслужб, цей новий крок в інформаційній війні. Завжди дуже небезпечно для уряду грати з фактами, особливо використовуючи журналістів для своїх фальшивих історій», – написав на своїй сторінці у Twitter генеральний секретар міжнародної журналістської організації Крістоф Делуар.

Не надто захоплено прокоментував той факт, що Аркадій Бабченко виявився живим, і прес-секретар Ради Європи Деніел Гольтґен. «Коли ваш прем'єр-міністр, як повідомляється, говорив про “вбивць” , ми вважали, що це правда, як і багато інших. Отже, тепер ми приберемо з сайту нашу заяву», - написав Гольтґен на своїй сторінці у Twitter. При цьому він, однак, визнав, що це «добра новина».

Зрозуміло, що найбільше обурених заяв з приводу «воскресіння» Бабченка пролунало з Москви. «Прямим наслідком очевидно розрахованих на якийсь пропагандистський ефект дій (СБУ – Л.П.) стало введення в оману всього світового співтовариства, яке жваво відгукнулося на інформацію з України про вбивство співробітника ЗМІ. Тепер же починають розкриватися справжні мотиви цієї інсценізації, яка з усією очевидністю є черговою антиросійської провокацією», – йдеться в заяві служби інформації російського Міністерства закордонних справ.

Але нам до того яка справа? «Та нехай собі як знають / Божеволіють, конають, — / Нам своє робить», – написав колись безсмерний Павло Тичина. З іншого, щоправда, приводу й про інших людей, але нам якраз пасує.

«Репортери без кордонів» уже давно себе скомпрометували захистом російських псевдо-журналістів від «репресій» української влади. Хоча насправді йшлося про працівників пропагандистського фронту, а то й справжніх агентів ФСБ з журналістськими посвідченнями в кишені.

А що вже Росія обурюється, то це нам – лише плюс до карми. Чекайте, чекайте, ви ще не такий крик піднімете.

Але тут почала надходити критика спецоперації СБУ й від щирих друзів України. От, наприклад, міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс, котрий завжди вирізнявся прихильним ставленням до нас й різкою критикою щодо Москви, цього разу заявляє: «Я не розумію таких “спецоперацій”, це для мене незбагненно. Звичайно, єдина хороша новина в усій цій історії – те, що він живий». Тобто, навіть наші друзі за кордоном критикують такі фінти СБУ.

Українська редакція телерадіокомпанії Deutsche Welle зробила підбірку висловлювань знаних західних журналістів з приводу спецоперації СБУ. Наприклад, журналіст німецького телеканалу ARD Патрік Ґензінґ на своїй сторінці у Twitter пише: «Неймовірно. Добре, що він живий. Але те, що за цим криється, може стати катастрофою для України. Це цілковито неприпустимо, якщо це підтвердиться»

Чи, приміром, американський журналіст, котрий друкується в The New Yorker Джошуа Яффа, нарікає: «Чого б не було досягнуто цим трюком, я боюся, що ще більше було програно. Тріумф викривлених дзеркал, фейкової новинізації всього, що насправді може лише завдати шкоди довірі до медіа, поліції, до всіх. Я можу тільки уявити таку розмову, що знову і знову виникатиме в подальші роки: я доводжу, що журналісти в Росії, Україні та ще десь працюють під постійним тиском та в небезпеці, а мені кажуть: "ага, але вони вдають власну смерть!"».

Журналісти, політики, урядовці, зрештою, й прості громадяни аж ніяк не люблять, коли їх пошивають в дурні. Тому варто врахувати в тих обурливих постах і цей момент особистої образи. Мені ж найадекватнішою в цьому контексті видалася редакторська колонка в авторитетному виданні The Wall Street Journal. Подамо цитату з неї:

«Наскільки небезпечним є життя у вигнанні для росіянина, котрий критикує Владіміра Путіна? Настільки, що Аркадій Бабченко погодився на інсценізацію власного вбивства, аби допомогти українським спецслужбовцям запобігти замаху...

Меседж цих екс-територіальних вбивств та залякувань полягає в тому, аби показати, що критики Кремля ніде не перебуватимуть у безпеці. Добре, що західні країни нарешті реагують. Після російської хімічної атаки у березні на колишнього агента Сергія Скрипаля та його доньки в Солсбері Велика Британія вигнала російських шпигунів і розглядає інші заходи. Адміністрація Трампа запровадила санкції щодо близького до Путіна кола осіб та заохотила такі країни, як Латвія, щоб вони припинили відмивання російських грошей.

Але набагато більше ще належить зробити, щоб викрити і зупинити російську корпорацію вбивць. Треба сподіватися, що Україна розповість світові більше про цю останню спробу вбити пана Бабченка».

Особливо важливим у цій колонці є останнє речення. Видання, фактично, від імені всього західного світу звертається до української влади: дайте нам трохи більше базованої на фактах інформації про плановане вбивство Бабченка. Лише в такому випадку ми погодимося, що весь цей спектакль з «чудесним воскресінням» і введенням в оману цілої світової спільноти мав сенс. Якщо ж все розслідування завершиться на тому театральному затриманні громадянина «Г», то на репутації України можна буде остаточно поставити хрест.