Держава і… хто?

Український нацвідбір на пісенний конкурс «Євробачення» – це традиційно якісь негаразди, непорозуміння чи скандали. Цього разу все нібито йшло, на диво, спокійно. Аж поки не настав час голосування. Воно тривало всього 10 хвилин, після чого розпочалися проблеми.

Проблеми, які були пов’язані з тим, що «Дія» – саме в цьому застосунку й відбувалося голосування – не витримала навантаження. (Навантаження це становило, за словами міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, 15000 запитів на секунду. За 10 хвилин, які тривало голосування, до початку збою, це 9 мільйонів запитів. Із 20 мільйонів користувачів, про які повідомлялося на початку 2024 року.)

Звісно, відсутність результатів голосування, яке продовжили на наступний день, – це проблема. Але, будемо чесними, це значно менша проблема, як порівняти з тим, що в момент збою багато хто з українців не міг скористатися сервісами «Дії». Скажімо, водійським посвідченням у смартфоні. Бо патрульній поліції навряд чи було якесь діло до того, що хтось там голосував за свою улюблену співачку – і через це зовсім інша людина не змогла підтвердити своє право на керування транспортним засобом.

І це тільки один маленький приклад того, як зовсім не обов’язкове для державного порталу послуг голосування могло створити проблеми громадянам, які цей державний портал утримують з власних податків. Та головна проблема цієї історії полягає не в тому, що «Дія»-українці на деякий час стали «власниками» автомобілів Nissan Skyline (саме такий автомобіль з’явився в електронних документах громадян нашої держави). І навіть не в тому, що в останні довоєнні роки в українському інформаційному просторі мусувалася ідея онлайн-виборів, які, цілком очевидно, проводилися б на базі «Дії».

Хоча і в цьому, безперечно, теж. Українські вибори – це завжди чи майже завжди болюче питання. Щонайменше одні президентські вибори обернулися повстанням обурених громадян проти влади, яка шахраювала з результатами голосування (Помаранчева революція 2004 року). До речі, на тих виборах однією з проблем також була електронна сфера – так звані «транзитні сервери». До речі, про те, що «транзитний сервер розташовувався у приміщенні, яке перебуває під контролем Адміністрації президента», заявив на пресконференції 5 листопада 2004-го народний депутат, якого звали Петро Порошенко. Це так, до слова.

І це при тому, що офіційні результати виборів усе ж встановлювалися після підрахунку паперових бюлетенів. З якими також відбувалися махінації – але зі зрозумілих причин їх, ці махінації, було значно важче приховати. Що, власне, і підштовхнуло частину українського суспільства вийти на Майдан Незалежності.

Суто електронні вибори, в умовах нестійкої української демократії, – неоране поле для фальсифікацій. А якщо ж іще й сама система, м’яко кажучи, має проблемні місця, які легко можуть обернутися серйозними проблемами… Бо проблеми під час голосування за те, хто поїде на «Євробачення», можна пережити, а от результати президентських чи парламентських виборів – зовсім інша історія. Ризикувати якою просто неможливо. Ми й так забагато за три десятиліття незалежності ризикували своїм майбутнім, щоб довірити волевиявлення «Дії». Особливо такій «Дії».

До речі, «Дія», якщо ви забули – це скорочення. Повна назва цього проєкту – «Держава і я». Я. Себто людина, громадянин України. Задля максимального задоволення потреб якого і був створений цей портал, цей мобільний застосунок. Вибачте, але голосування за співаків – не є тією потребою, якою мали б опікуватися найняті суспільством державні чиновники і політики. Це в мобільному застосунку якоїсь приватної банківської структури може бути місце котикам. Не хочете отримувати ці послуги – не отримуєте, ідете в інший банк, консервативніший чи, на вашу думку, надійніший. «Дія» ж – річ безальтернативна. Принаймні в онлайн-частині надання послуг. Тому вона має бути максимально зручною і мінімально проблемною. Як і держава загалом.

Що таке справжня зручність для людей – продемонструвала реформа первинної ланки системи медичної допомоги. Коли українці отримали можливість підписувати угоди про обслуговування з будь-якими лікарями в будь-якій точці України. Зникли жарти (які зовсім не жарти) про «прикріпленість людей до поліклінік», а коли розпочалася повномасштабна війна – і Україною прокотилася хвиля масової внутрішньої міграції, отут-то й виявилася головна чеснота реформованої системи, коли мешканці Донбасу, Херсонщини чи Запоріжжя без жодних проблем підписували договори з лікарям на Галичині, Поділлі чи Закарпатті. Ось так має працювати справжня людиноцентрична система – тихо, непомітно, але зручно і недискримінуюче. (Для тих, хто не зрозумів останнього слова у попередньому реченні, поясню – навіть станом на 2021 рік в Україні були населені пункти, де мобільний зв’язок якщо й був, то лише номінально. Як в таких умовах проводити вибори в «Дії»? Возити людей із цих сіл під вишку мобільного зв’язку?)

Одне слово, голосування за «Євробачення» фактично знищило ідею онлайн-виборів в Україні. Принаймні на цей історичний період. І це правильно. Бо влада, будь-яка влада – має бути передусім чесною зі своїм суспільством. А держава, державні послуги – максимально комфортними. Не розпіареними і розхваленими (он, мовляв, скільки країн з нас уже взяли приклад!), а надійними і зручними. Ви звернули увагу, що надійність я поставив у цій парі слів на перше місце? Це тому, що в наш інформаційний вік кібербезпека – попри слова батька «Дії» Михайла Федорова, що роль кібербезпеки в сучасному світі трохи перебільшена – є основою основ. І бажання мати всі документи в одному ґаджеті не повинно обертатися потраплянням ваших особистих даних у даркнет – з усіма відповідними наслідками.

А низькопробний псевдомузичний, на мою думку, конкурс (на якому після Селін Діон жодної суперзірки хоча б європейського масштабу не з’явилося; та й голосує там багато хто за сусідів та «братні народи») вже якось би без «Дії» обійшовся. Врешті, можна було б взагалі без участі цього року обійтися – он як Румунія, яка не стала витрачати кошти. До речі, про кошти – 11 мільйонів (стільки коштував Україні цей відбір) у FPV‑дронах скільки буде?