Військова стратегія-2024

Скоро минає два роки з моменту агресивного вторгнення Росії до України. Пригадуєте, як песимістично в перші дні повномасштабної війни західні політики оцінювали шанси українців чинити спротив російській навалі? Навіть наші головні партнери в царині оборони – Сполучені Штати та Велика Британія – робили радше ставку на партизанську боротьбу, а тому й більше забезпечували нас відповідним озброєнням: портативними протитанковими комплексами NLAW і Javelin, ПЗРК Stinger, стрілецькою зброєю. Однак Збройні сили України продемонстрували, що здатні витримувати удар і бити противника у відповідь, навіть такого потужного, як «друга армія світу». Тому сценарій партизанської війни відпав уже за кілька днів.

Щойно пройшов перший шок в ухвалювачів рішень у Брюсселі й Вашингтоні, вони почали вирішувати питання про забезпечення України значно потужнішим озброєнням, передовсім артилерією. Спершу було знайдено консенсус щодо передачі українській армії зброї й амуніції радянського зразка, яка ще залишалася в арсеналах відносно нових членів НАТО. Потім пішли гаубиці «три сокори» тощо, тощо, тощо.

На Заході було артикульовано сміливу формулу військової допомоги: підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно. Щоправда, сама реалізація такої формули аж такою сміливою не виявилася. Надання військової техніки (то з політичних, то з технічних причин) фатально затримувалося, що спричиняло багато проблем для українських вояків на фронті. Зрештою, ця несміливість стала головною причиною фактичного провалу «великого наступу», який розпочався влітку 2023 року.

А тепер, майже через два роки від початку повномасштабної російсько-української війни, почала змінюватися й риторика західних політиків. Нині вона вже зовсім не схожа на агресивні філіппіки дворічної давнини, радше на виправдовування. А замість «скільки потрібно» ми дедалі частіше чуємо «скільки зможемо».

Минулий 2023 рік запам’ятається не лише невдалим українським наступом проти глибоко ешелонованої російської оборони на Херсонщині і Запоріжжі, а й невиконаними зобов’язаннями європейських союзників. Найкрасномовніше це засвідчує ситуація зі снарядами. Ще в березні минулого року Євроунія пообіцяла Києву мільйон артилерійських снарядів впродовж 12 місяців. Однак до кінця 2023 року було поставлено лише 300 тисяч. А оскільки, попри всі новітні військові технології, саме артилерія, її здатність забезпечувати «вогневий вал» залишається найефективнішим способом пробивання оборони супротивника (зрештою, як і стримування чужої атаки), то стає зрозумілою головна логістична причина неуспіху українського наступу. Хоча ми знаємо, що це далеко не єдина проблема з військовою допомогою.

Чи буде вирішено «снарядну проблему» цьогоріч? Маємо на це велику надію. Тим більше, що дедалі більше європейських країн-членів НАТО усвідомлює просту істину: якщо Україна не стримає російської навали, то в безпосередній бій доведеться вступати їм. Доведеться посилати на криваву війну своїх хлопців. Хоч можна було цього уникнути малою ціною – оперативним розвитком оборонної промисловості, щоб надійно забезпечити всі військові потреби ЗСУ.

Оскільки 2023 року український наступ майже не мав успіху, то на початку цього року підлеглим генерала Валерія Залужного доведеться щонайменше на кілька місяців перейти до активної оборони. Щоправда, досі ще не знято питання евентуальної відставки головнокомандувача. З одного боку, є достатньо інсайдів, що Залужного таки демісують. З іншого – сам він, ніби нічого не сталося, публікує на сайті телеканалу CNN своє бачення нової стратегії війни проти Росії. Стаття Залужного називається «Дизайн війни змінився» (The design of war has changed). Автор закликає створити нову державну систему технологічного переоснащення української армії. Йдеться насамперед про розвиток безпілотних систем ведення бою для зменшення людських втрат. Підготовка солдатів також, на його переконання, має бути адаптована до нових можливостей та наявних обмежень.

«Безпілотні системи, поряд з іншими новітніми видами озброєнь, є чи не єдиним інструментом виходу з військових дій позиційної форми, які є в часі невигідними для України з цілої низки причин», – вважає Залужний. На його переконання, чи не головний варіант отримання переваги – оволодіння всім арсеналом новітніх, вкрай ефективних та порівняно дешевих засобів, які швидко розвиваються. «Саме спроба скористатися досягненнями прогресу у сфері розвитку новітніх технологій дозволить виграти науково-, технічно-, технологічно-тактичний бій і призведе не лише до безумовної перемоги, а й до економії та збереження ресурсів як Україною, так і нашими партнерами», – пояснив головком.

Не можна з ним не погодитися. Проте на відновлення власної оборонної промисловості потрібен час, «а ворог атакує і преться щосил». Тому актуальність військової допомоги Заходу аж ніяк не зменшується, радше навпаки. І ключову роль тут відіграють Сполучені Штати. Тож найприкріше, що за останні тижні допомога США стрімко знизилася. Проблема – міжпартійні чвари у Вашингтоні.

Останній оборонний пакет, оприлюднений Вашингтоном 28 грудня, був вкрай скромним за обсягами – переважно боєприпаси на суму близько 250 млн доларів. Далі все залежатиме від доброї волі конгресменів: проголосують вони за новий пакет військової допомоги Україні на 60 млрд доларів чи ні. І якщо для США це питання політичної боротьби, то для України – фактично життя і смерті.

У той час як американські законодавці занурені в складну внутрішньополітичну боротьбу між собою, Україні доведеться задовольнятися переважно європейською підтримкою і тим, що вона може здобути самостійно. Наразі виникла досить критична ситуація з боєприпасами для української ППО. З настанням найхолодніших тижнів зими Росія відновила масовані атаки на критичну інфраструктуру за допомогою десятків ракет та дронів-камікадзе. Поки що їх ще вдається відносно успішно збивати, але без поповнення запасів амуніції це не зможе тривати довго. Невдовзі може настати такий момент жахливого вибору, коли українським протиповітряним силам доведеться ухвалювати жорсткі рішення щодо того, по яких ракетах противника стріляти, а яким дозволяти вражати свої цілі. А щойно Україна остаточно вичерпає боєприпаси до своїх зенітно-ракетних комплексів, як Росія зможе активніше ввести в дію свою бойову авіацію. І тоді на мирні українські міста полетять ще й авіабомби, які мають у рази більшу руйнівну силу, ніж дрони і ракети.

На щастя, своє дружнє плече доволі несподівано підставила Японія. Вона погодилася повернути Сполученим Штатам свої зенітно-ракетні комплекси Patriot та боєприпаси до них. А це, своєю чергою, дозволить Пентагону і надалі підтримувати Україну з власних військових запасів.

Однак головною проблемою на фронті 2024 року, як уже було сказано, залишатиметься так званий «снарядний голод». Росія зараз, на жаль, усе ще диспонує набагато розвиненішою та мобілізованішою військовою промисловістю і здатна виробляти більше боєприпасів, ніж усі країни НАТО разом узяті. А ми можемо лише плекати надії, що в найближчі місяці Європейська Унія таки реорганізує свій військово-промисловий комплекс і ситуація радикально зміниться. Бо потенціалу в ЄУ – більш ніж достатньо. Бракує лише політичної волі.

Не менші надії ми покладаємо на те, що навесні цього року Україна здобуде серйозний імпульс для ведення війни і в повітрі. Йдеться, звісно, про те, що незабаром країна почне отримувати перші винищувачі F-16. Це забезпечить як більш ефективну протиповітряну оборону, так і пряму протидію російським винищувачам і штурмовикам. А окрім того, ці літаки є ретельно опрацьованою і перевіреною роками платформою для використання цілої низки авіабомб і ракет, зданих вражати цілі на землі, в повітрі і на морі. Якщо будуть доставлені з модулями зв’язку Link-16, це дозволить українським пілотам отримувати дані про ворожі цілі в режимі реального часу і навіть літати з вимкненими радарами, використовуючи інформацію від розвідувальних систем НАТО, безпілотників і літаків-радіолокаторів AWACS. Такий розвиток подій поламає росіянам не лише всю вибудувану логістику, але загалом систему ведення війни, коли небо залишалося під російським контролем. Доведеться росіянам і далі відводити свою бойову авіацію, особливо гелікоптерну, подалі від лінії фронту. Тож сумнозвісні російські ударні гелікоптери Ка-52 «Аллигатор» уже не зможуть завдавати нашим військам тих прикрощів, які завдавали влітку минулого року під час активної фази українського наступу. Адже саме вони стали найбільшим головним болем для української бронетехніки.

Сподіваємося також, що коли США нарешті розморозять військову допомогу, Україна нарешті отримає достатню кількість оперативно-тактичних ракет великої дальності ATACMS. Перші з них, оснащені касетними боєголовками, уже надзвичайно ефективно застосовувалися проти російських авіаційних баз на окупованих територіях і в анексованому Криму. Якщо Київ отримає їх у більшій кількості, це стане серйозною стратегічною проблемою для Кремля – як у гелікоптерній авіації, так і в матеріально-технічному забезпеченні угруповання військ на південно-західному і південному фронтах.

Тут би нам дуже стали в пригоді ще й німецькі крилаті ракети великої дальності TAURUS. Тож сподіваємося, що Берлін нарешті вирішить позитивно питання їхньої передачі, яке вже понад рік висить у повітрі. І тоді ситуація для російських окупаційних військ у Херсоні, Запоріжжі та Криму виявиться ще складнішою. Може, нарешті навіть вдасться раз і назавжди вивести з експлуатації проклятий Керченський міст.

У будь-якому разі найважливішим для Києва цього року буде розморожування американської військової допомоги. Сподіваємося, що вона надходитиме регулярно принаймні до президентських виборів у листопаді. Хай не таким нагальним, але все ж не менш важливим питанням є мобілізація європейської оборонної промисловості для збільшення потужностей з виробництва боєприпасів. Без вирішення цих двох питань Україні складно буде розраховувати на перемогу.