«Для Росії я зрадник»

За рекомендацією волонтерів до нашої редакції звернувся чоловік з цікавим набором документів –військовим квитком ЗСУ, посвідченням учасника бойових дій та паспортом громадянина Російської Федерації. Це 50-річний росіянин, який два з половиною роки відслужив у львівській 24-й бригаді, про нього добре відгукуються колеги по службі. Але зараз йому загрожує депортація в Росію через відсутність документів на проживання в Україні.

ZAXID.NET розповідає історію росіянина, колишнього бійця ЗСУ та про проблеми, з якими він зіткнувся.

Єдиний росіянин в 24-й бригаді

50-річний Андрій «Самара» (прізвище не вказуємо з міркувань безпеки) – громадянин Росії, одружений, батько двох неповнолітніх дітей. Такий позивний отримав на фронті, бо сам з міста Самари в Росії. Там проживав до 2019 року, але змушений був тікати через проблеми з законом – здійснив крадіжку грошей у свого роботодавця, за що отримав кримінальну справу. На такий крок, як він пояснює, наважився, щоб закрити іпотечний кредит і не позбавити сім'ю квартири. Після втечі з Росії опинився в Україні. У пошуках роботи став на облік у луцький військкомат. За процедурою, пройшов перевірку контррозвідки СБУ, в тому числі на поліграфі. У січні 2020 року підписав контракт і потрапив на військову службу у 24 окрему механізовану бригаду імені короля Данила. Вже в березні відправився разом з бригадою у зону бойових дій на схід України.

Андрій був одним із двох громадян Росії, які служили у львівській 24-й бригаді, а згодом він залишився єдиним представником. Ще одна військовослужбовиця, родом з Челябінська, загинула. На запитання, як його сприйняли колеги по службі, росіянин відповідає: «Спершу дивилися якось дико на мене. Командир мені навіть напівжартома казав: не говори, що ти росіянин, бо тебе заріжуть. Але я з першого дня всім говорив, що я росіянин, з Росії. Були моменти, коли недолюблювали, а потім, коли побачили, що я розуміюся в техніці, добрий спеціаліст, мене почали поважати, так потихеньку став обживатися. Ставлення до мене змінилося».

За професією «Самара» – водій-механік. Має права всіх категорій, в Росії працював водієм фури. У 24-й бригаді служив водієм «Граду» у реактивному дивізіоні, а потім водієм-механіком БМП. «Я ремонтував техніку, хлопці були дуже задоволені. Був в оточенні з хлопцями, вивозив з оточення. Поганого нічого не зробив, характеристики зі служби в мене позитивні», – розповідає про себе.

«Воював проти тих, хто за диявола»

«Мене питали, чи я патріот України, – розповідає росіянин. – Я казав, що ні, не патріот. Я пішов у ЗСУ заради грошей, щоб почуватися вільною людиною і допомагати своїм дітям. Те, що я там пережив, ще не кожному дано пережити. Але сукою і скотиною я не був».

Андрій переживає за своїх дружину і дітей, які проживають в Росії. Він каже, що жінка та донька знають про його службу в ЗСУ. Малолітньому сину не розповідали, боячись, що може проговоритися. Адже до сім’ї приїжджала міліція, шукала його – через згадану кримінальну справу він перебуває у федеральному розшуку РФ.

«Коли я жив в Росії, чув про Україну, що тут людоїди живуть, нацисти, дітей їдять», – усміхається росіянин. Тепер він запевняє, що не шкодує, що пішов у ЗСУ і воював проти своїх співгромадян.

«Так, проти своїх. Але я не жалкую. Зараз люди діляться на дві частини – одні за диявола, інші за Бога. Я воював проти тих, хто за диявола. Людей зомбувала пропаганда. В Росії наступили сталінсько-гітлерівські часи, всі всього бояться. Уявіть, що ви в Росії. Приходять за вашим чоловіком з ФСБ – його забирають, він відмовляється йти. Починають лякати дітьми. Дітей можуть забрати в інтернат, чоловіка в камеру, вбити, а жінці дають тюремний строк. Там нема закону».

«Думаю, Кремль треба знести разом з ним і його бункерами. Тоді б це швидко закінчилося, – продовжує Андрій «Самара», розмірковуючи над тим, коли закінчиться російсько-українська війна. – Диявол, який прийшов вбивати на чужу територію, заслуговує тільки смертної кари. Не так, щоб його швидко вбити, а через повішання, щоб весь світ бачив. Тільки одна відповідь на це питання – знищити його повністю».

Росіянин воював у ЗСУ, розуміючи, що якби він потрапив у полон до російських військ, йому «була б хана». І його сім’ї. Тепер чоловік хотів би забрати свою сім’ю в Україну, однак і сам тут досі не має легального статусу.

Звертався за документами на проживання, але отримав відмови

Андрій підписав контракт з 24 бригадою на три роки, з яких відслужив близько 2,5 року. У червні минулого року був змушений звільнитися зі служби через травми. Переніс чотири операції, з яких три на кишківнику, ще одну – на коліні. Розповідає, що травму коліна отримав у 2 березня в Попасній, а прооперували його аж 22 травня у львівському госпіталі. «Усе від піднімання тягарів – брали навіть те, що людському організму не під силу», – каже колишній військовий, підтверджуючи свої діагнози довідками військово-лікарських комісій.

Щоб легалізувати своє перебування в Україні, росіянин ще під час служби звертався у міграційну службу, щоб оформити документи на проживання. Вже після звільнення зі служби повторно звернувся в міграційну службу, а також до уповноваженого Верховної Ради та до президента України. Всюди отримав відписки або відмови.

«Умовою для прийняття до громадянства України такою категорією осіб є безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх трьох років з дня набрання чинності контрактом про проходження військової служби у Збройних силах України», – пояснили йому в міграційній службі Львівщини. Аналогічна вимога в законодавстві є і щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання.

«На сьогодні у вас відсутні правові підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на тимчасове чи постійне проживання», – йдеться у відповіді ГУ ДМС, яку отримав екс-боєць ЗСУ.

«Треба три роки, а в мене 2,5 року служби, – зазначає Андрій. – Але ніхто не бере до уваги, що я звільнився за станом здоров’я».

«Він не боявся загинути за нашу державу»

Колишні колеги по службі добре відгукуються про Андрія та вважають, що він заслуговує на отримання документів на проживання в Україні.

«Він служив у мене два роки, помагав, воював разом з нами. Хороша людина, я нічого поганого сказати про нього не можу, – каже колишній командир роти 24-ї бригади Андрій Миронюк. – Хоч він і росіянин, але помагав дуже багато – і техніку ремонтував, і їсти привозив, і пацанів вивозив поранених. Я не розумію, чому йому не дають громадянство».

Аналогічно вважає і колишній командир 24-ї бригади Сергій Поступальський. «Він росіянин, воював, як кожна людина зі своїми «мухами». Але як солдат був нормальний, виконував свої обов’язки. Як людині, яка боронила нашу Україну, я впевнений, що варто дати дозвіл на проживання. Якщо взяти по-людськи, то куди йому тепер – до орків йти чи як?!», – риторично запитує екс-комбриг.

Схвально відгукується про Андрія і медик 24 бригади Наталя Осіїк. «Я з ним була сім місяців на одній позиції у 2021 році, і нічого поганого про нього сказати не можу. В нього не було «зальотів», він не зловживає алкоголем, ні разу не бачила його п’яним», – розповідає жінка. Каже, що навіть обговорювала з ним можливість реєстрації фіктивного шлюбу, якщо би це допомогло йому отримати громадянство, але все ж від такої ідеї відмовилися.

«Ми українці є людяні. Людина з іншої держави не боялася загинути за нашу державу, це вже багато про що говорить», – вважає Наталя Осіїк.

«Зараз я бомж»

Колишній військовий ЗСУ фактично нелегально залишається в Україні, розуміє, що дороги назад в Росію при путінському режимі йому нема. «Зараз для Росії я зрадник. Як я можу в Росію?! Ну, може мене не розстріляють, але поб’ють, покалічать, можуть відправити ще воювати проти України. Там таке можливо», – продовжує розмову росіянин.

Староста одного з сіл на Яворівщині поселив його у стареньку хатину. Там росіянин і проживає вдвох з котом. Каже, що хоче отримати документи на проживання та влаштуватися на роботу. «Офіційно на роботу ніхто не бере – росіянин, значить, чмо. Так і є. Я постійно прошу вибачення за це, хочете, на коліна можу стати. Але зараз я бомж», – каже він.

Чоловік розповідає, що підлікувався і вже у жовтні 2022 року навіть хотів відновитися на службі в ЗСУ, однак йому відмовили в яворівському військкоматі: «Сказали – давай паспорт України». Також Андрій розглядав можливість служби в легіоні «Свобода Росії» – офіційному підрозділ ЗСУ, який складається з росіян. Ще в грудні надіслав туди свою анкету. Відповіді довго не було, але днями отримав запрошення на співбесіду.

Зараз він час від часу допомагає волонтерам возити гуманітарну допомогу фурами на схід. Під час одної з поїздок його затримували на блокпосту через російський паспорт, возили в поліцію, СБУ, контррозвідку – перевірили, відпустили. Саме волонтери, з якими підтримує відносини Андрій, звернулися до журналістів з проханням надати розголосу цій історії, щоб йому допомогти.

ZAXID.NET скерував інформаційний запит у головне управління Державної міграційної служби Львівщини з проханням про коментар щодо подальшої долі екс-бійця ЗСУ та способів його легального проживання в Україні.

P.S. Коли матеріал був готовий до друку, ZAXID.NET отримав відповідь від міграційної служби Львівщини. Там підтвердили, що на даний час згаданий екс-боєць ЗСУ не має права на отримання посвідки на тимчасове чи постійне проживання, оскільки прослужив у ЗСУ менше трьох років. Водночас, зазначили в міграційній службі, можливим варіантом для нього є звернення за захистом в Україні (для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту). З цього приводу йому вже надали роз’яснення.