Джаз цієї війни

В укриттях та секретних локаціях, на міжнародних сценах й на полі бою: джаз в Україні веде свою хроніку війни, карбуючи травматичний досвід у новій творчості.

«Музика в облозі» – це джазовий альбом трубача і композитора Володимира Балаби та інших музикантів, які, зокрема, пережили облогу та бомбардування Чернігова російською армією. Один місяць, один тиждень і один день: музика свободи – як щоденник, як свідчення, як документ війни.

Варто розповісти як це відбувається у музикантів, коли переживання трансформуються у творчість. Спочатку «тиша»: не вистачає слів, щоб говорити, а тим паче сил, щоб взяти до рук інструмент. Музика ж, насправді, це вагомий енергозатратний процес: мозок одночасно пов’язує багато ресурсів координаційних та емоційних. А тут хаос війни і намагання вижити, адаптуватися, бути корисним.

Саме тому у перші дні війни кращих джазових музикантів України, які, зокрема, тікали зі сходу країни та Києва, можна було зустріти на залізничному вокзалі Львова. Розвантажували «гуманітарку», не дбаючи про тендітні руки музиканта, волонтерили, допомагали із розселенням вимушеним переселенцям. А хтось, відклавши інструмент, одразу пішов до лав захисників і захисниць.

Після періоду адаптації приходить пошук себе у цій новій реальності. Головне питання – чи є в ній місце для музики? Адже музика має бути ще комусь потрібна.

Чимало облишили професію: це зараз ми маємо розкіш відвідувати культурні події, а в перші місяці війни й не уявляли, коли це може бути можливим.

Багато джазових музикантів обрали за місію грати і говорити до закордонної аудиторії, підсилюючи «культурний фронт» України, як от Показ-тріо (Андрій Показ, Євген Мирмир, Олександр Поляков) – в Нідерландах, Іспанії, Німеччині, Латвії, Естонії; Андрій Чмут (саксофон) – в США; Лаура Марті (вокал) і Наталія Лєбєдєва (фортепіано) – у Франції, Німеччині, Нідерландах, Польщі; Тамара Лукашова (вокал) – в Німеччині; Денніс Аду (труба) – в Норвегії; Ігор Закус (бас-гітара), Усейн Бекіров, Анастасія Літвінюк (фортепіано), Ігор Гнидин (ударні) – у Польщі, та ін.

Джазове життя в Україні натомість невпинно тліло і розгорялось – у Львові, Києві, Одесі, Дніпрі, Миколаєві, Чернігові, Кривому Розі чи в Харкові. Подекуди в укриттях – як от Перший Український джазовий фестиваль в умовах війни Frontier Jazz Fest у Харкові; подекуди на нових локаціях, адже попереднє місце концертів просто неба було зруйноване російськими ракетами – як у Миколаєві. Наприкінці року Львів непорушно береже традицію проведення вже 22-го Міжнародного фестивалю JazzBez, до якого приєдналися Рівне, Дрогобич, Умань та польське місто Перемишль.

Володимир Балаба. Фото Ольги Короткової

«Музика свободи» чи «Музика вільних», як часто називають джаз, продовжує об’єднувати музикантів і слухачів, які не на словах чи принципах, а ціною власного життя відстоюють ці цінності.

«Музика дозволяє закарбувати в ній прожитий досвід

Через композиції альбому «Музика в облозі» до слухачів волає особистий досвід життя у безпосередній присутності війни. Трубач і композитор Володимир Балаба, піаніст Олег Богуш, кларнетист Микита Гірня, ударник Данило Корінь більше місяця перебували в облозі у Чернігові, своєму рідному місті. Антон Стук (електроніка) та Сергій Галамага (звукорежисер / гітара) були поза містом чи країною й намагалися вивезти родини або хоча б сконтактуватися з рідними. Контрабасист Костянтин Іоненко – з Києва. Авторка ідеї та продюсерка Галина Дуб і дизайнерка обкладинки Ольга Коломієць навчалися у музичному училищі Чернігова, тож не знаходили собі місця від хвилювання за друзів. Усіх цих людей об’єднала потреба відверто розповісти історію війни рідного або ж добре знаного міста, який став капканом і, водночас, прихистком людини, у спробах зберегти себе фізично та психічно.

П’ять композицій альбому «Музика в облозі» не можна сприймати інакше як щоденник. Споминів, мороку й страху, щоденних простих речей аби вижити, і врешті – надії. Кожна із них має точну дату, а отже – це хроніки, закарбовані в пам’яті.

Важливе значення у цьому альбомі є буквальне документування подій за допомогою записів (електроніка) – уривків новин з радіо, сирен, автоматних черг, вибухів, звуків дощу, забуття сну. Творчість охоплює буквальну дійсність та емоції як рефлексію, намагаючись вирватись із лещат руйнівних спогадів.

Послухати альбом можна тут.

Художниця обкладинки альбому у виконанні Ольги Коломієць

• 23.02.22 Вечірній спомин. Меланхолійний спогад зі соло труби (Володимир Балаба) та фортепіано (Олег Богуш) – зовсім не про минуле безтурботне життя до війни. Він – про буденні турботи, які здавалися тоді важливими, але у злегка відчутному танцювальному ритмі минали, як і кожен прожитий мирний день. Та щось у цьому вечорі було настільки морозяне, що проникаючи під шкіру, сковувало. Так і ця композиція застигає у гулі електроніки, як передбачення, даром якого нерідко наділена творча душа.
• 24.02.22 Так тріщить майбутнє. Пригадуєте, що ви відчували в перші години повномасштабної війни? Коли звучали і застрягали у свідомості уривки новин? Здавалося, час нісся кудись у безодню під гупання серця: такою є музика цієї композиції, де ф’южн-соло гітари перемішується із епізодами з новин по радіо. І раптом «тиша» різко обриває цей потік: тоді, коли треба прислухатися до чергового глухого вибуху вже десь поблизу. «Я вже вивчив всі звуки: приліт, «відліт», гаубиця, САУ, міномет», – розповідав вже після деокупації Чернігова один із музикантів цього альбому, кларнетист Микита Гірня. Особиста історія Микити Гірні: повернення до музики як друге дихання після тижнів «тиші» тут.
• 03.03.22 Закапсульований у болю. Композиція є кульмінаційною в альбомі за рівнем болю, напруження, за тим – наскільки близько був ворог і як можливо передати в музиці скажений пульс та жахіття війни. Соло бас-кларнету (Микита Гірня) розповідає цю історію зі хрипом та обривками фраз, розчинаючись у крику й близькості автоматних черг.
• 27.03.22 Напоєний дощем. Колискова. Готування їжі під дощем перетворилося на ритм для простих гармоній й одноманітних повторів – але такий тепер ритм життя. Сон. Звук закипання чайника. Один з перших дощів, який допоміг забезпечити потребу у воді. На противагу попередньому хаосу, все надто просто – потрібно вижити.
• 04.04.22 Серед попелу я квіти пророщу. День звільнення області від ворожих військ. Було б надто просто написати, що остання композиція дає надію. Тут немає скажених ритмів, зруйнованих мелодичних конструкцій, «задокументованих» звуків війни. Плавна мелодія, що пробивається до світла, вгору. Музика повертає нас начебто до нормальності життя із тягарем пережитого досвіду. До прагнення, що жах війни можна «скинути», втілити у творчість, щоб змогти серед попелу будувати нове життя.

Варто розповісти як це відбувається у музикантів. Музика дозволяє втілити гостру потребу закарбувати в ній прожитий досвід. Ця музика потрібна їм самим, щоб звільнитися. Ця музика потрібна оточуючим, щоб не бути зі спогадами сам на сам. Нотатки, що проступають на нотному папері. І перетворюються у музику свободи.

Проект «Музика в облозі» реалізується за підтримки Українського культурного фонду та стипендії Goethe-Institut для екстреної допомоги українським діячам культури.