Едуард Шеварднадзе – людина-епоха

У Тбілісі на 87-у році життя після тривалої хвороби помер колишній президент Грузії та екс-керівник МЗС СРСР Едуард Шеварднадзе. З ним відійшла у небуття ціла епоха, пов’язана з горбачовською Перебудовою, демократизацією Радянського Союзу, його розвалом і тяжкими пострадянськими роками.

Едуард Амвросійович Шеварднадзе народився 25 січня 1928 року в селі Маматі Ланчхутського району Грузинської РСР у родині сільського вчителя. Після школи він навчався у Медичному технікумі, проте в лікарській царині він так і не працював.

Свою трудову біографію розпочав 1946 року інструктором, а потім завідувачем відділу кадрів і оргінструкторської роботи Орджонікідзевського райкому комсомолу в Тбілісі. У період з 1949 до 1951 року Шеварднадзе був слухачем дворічної партійної школи при ЦК КП(б) Грузії, після закінчення якої став інструктором ЦК ЛКСМ республіки.

 1952 року Шеварднадзе став секретарем, потім другим секретарем Кутаїського обкому ЛКСМ Грузинської РСР, а вже наступного року – першим секретарем Кутаїського обкому ЛКСМ Грузинської РСР.

1959 році Едуард Шеварднадзе закінчив Кутаїський педагогічний інститут ім.А.Цулукідзе. Він пройшов усі щаблі кар'єри комсомольського функціонера аж до посади першого секретаря ЦК ЛКСМ Грузії, який обіймав у 1957-1961 роках.

 З 1961 до 1963 року був секретарем Мцхетського райкому Комуністичної партії, а потім з 1963 року першим секретарем Первомайського райкому партії Тбілісі.

У період з 1964 до 1965 роки Шеварднадзе – перший заступник міністра внутрішніх справ Грузинської РСР, з 1965 до 1972 року – міністр.

Навесні 1972 року Шеварднадзе був висунутий на посаду першого секретаря Тбіліського міськкому Компартії Грузії. Восени того ж року він очолив ЦК Компартії Грузії, ставши фактично першою особою в республіці.

Світ запам’ятав Едуарда Шеварднадзе і перейнявся повагою до нього саме у горбачовські часи. 1985 році Михайло Горбачов переманив його до Москви, запропонувавши посаду міністра закордонних справ СРСР.

Саме у переіод, коли Шеварднадзе очолював радянське зовнішньополітичне відомство вдалося завершити «холодну війну», нормалізувалися відносини Москви і Вашингтона, впав Берлінський мур, Кремль дав згоду на об'єднання Німеччини, країни так званого «соціалістичного блоку, отримали право на самовизначення без московського втручання.

Шеварднадзе проявив себе на посаді глави МЗС як палкий прихильник примирення із Заходом, борець за демократизацію СРСР і за свободу слова.

У квітні 1989 року Едуард Шеварднадзе різко засудив дії радянської армії, котра взяла участь у кривавому розгоні маніфестантів у центрі Тбілісі.

20 грудня 1990 з трибуни IV З'їзду народних депутатів СРСР Шеварднадзе заявив про свою відставку «на знак протесту проти диктатури, що насувається» і в тому ж році вийшов з лав КПРС.

Проте залишився працювати  у президентській структурі Горбачова.

У листопаді 1991 року на запрошення Горбачова  Шеварднадзе знову очолив МЗС СРСР, але через місяць після розпаду СРСР цю посаду було скасовано.

У грудні 1991 року Шеварднадзе одним з перших серед керівників СРСР визнав Біловезькі угоди та припинення існування СРСР.

Фактично на цьому завершується позитив у життєписі Шеварднадзе. Далі він повертається на батьківщину, відкриваючи нову, доволі суперечливу сторінку своєї біографії.

У грудні 1991 - січні 1992 років в Грузії відбувся воєнний переворот. Законно обраного президента Звіада Гамсахурдію було зміщено з посади. Існує думка, що за організацією перевороту стояв саме Шеварднадзе. Докази цього твердження існують лише непрямі. Шеварднадзе був запрошений лідерами перевороту повернутися на батьківщину і очолити країну.

Отже 10 березня 1992 року Шеварднадзе стає головою тимчасового органу вищого управління країни – Державної Ради Республіки Грузія. А шостого листопада 1992 Шеварднадзе був на безальтернативній основі обраний президентом. Він двічі переобирався на цій посаді – 1995 і 2000 років.

За часів його президентства Грузія скотилася до однієї з найбідніших держав колишнього СРСР. У ній процвітали корупція і непотизм. Криміногенна ситуація сягнула свого піку. Грузію полишали молоді люди, втративши надію знайти роботу.

Всі ці обставини спричинили хвилю народного обурення, яка вилилася у листопаді 2003 року в Революцію Троянд. Едуардові Шеварднадзе довелося з ганьбою зректися посади. Згодом країну очолив Михайло Саакашвілі.

Сам же Шеварднадзе більше не повертався до політичного життя. Останні роки життя він мешкав  у будинку на території колишньої президентської резиденції в тбіліському районі Крцанісі. Там він і помер сьомого липня близько 12 години дня за місцевим часом.

По собі Едуард Шеварднадзе залишив книгу спогадів «Думки про минуле і майбутнє», в якій розповів про політичне життя СРСР 1980-90-х років, про ситуацію на Кавказі, про свої зустрічі з Рональдом Рейґаном, Марґарет Тетчер, Джеймсом Бейкером тощо.

P.S. Уряд Грузії вже створив державну комісію з поховання другого президента країни. Всі витрати на похорон і пов'язані з ними організаційні питання візьме на себе держава. Поховання Едуарда Шеварнадзе відбудеться 13 липня. Відспівування і панахида проходитимуть в п'ятницю та суботу в Соборі Пресвятої Трійці – Самеба.