Геронтофобія

Деколи домінування негативних рис у деяких предстаників відповідних національних чи расових груп призводить до загалом хибного уявлення про наявність цих рис у всіх чи переважної більшості представників цих груп. Це стосується, для прикладу, упередженого ставлення в США до певних названих груп, насамперед мігрантів, щодо їхньої начебто більшої схильності до кримінальних злочинів (вони, як ми знаємо, і знаємо, хто це стверджував, «їдять котів і собак», яких викрадають у добропорядних американських громадян).

Аналогічне ставлення, яке, звісно, відкрито не проголошується (і це доволі правильно), є і в багатьох українців стосовно певних національних груп, які пов’язують із топовою корупцією в Україні. Тобто не дивина, що існує ксенофобія у різних ступенях її прояву щодо відповідних національних чи расових груп. Утім, не знаю, чи десь колись проголошувалась не ксенофобія, а геронтофобія чи ейджизм на такому ж рівні, хоча сьогодні є всі підстави хоча б подискутувати на цю тему.

Коли бачиш Дональда Трампа – кримінального злочинця, визнаного винним вироком суду, утім не посадженого до в’язниці, бо в чудовій країні США кримінальні злочинці можуть спокійно ставати президентами, то чомусь вся його неймовірна огидність, некомпетентність, тупість, хвалькуватість, злодійкуватість, підступність, мстивість, патологічна брехливість чомусь асоціюються з його старечим віком…. Можливо, це не зовсім справедливо, але якось так воно виходить, і тому вимальовується отака сумна картина.

Один український політичний аналітик, ексміністр закордонних справ висловив думку, що якщо при реєстрації кандидатів на посаду президента є вікові обмеження з одного боку, тобто не молодше віку 30 чи 35 років, то чому не можна ввести обмеження щодо старечого віку, де ефективність керівництва країною значно страждає від геронтократів. Хоча Конрад Аденаеур – легендарний німецький лідер ефективно працював канцлером у віці 87 років і був головою партії у 91 рік, і що ти тут вдієш?

Геронтократія більше стосується тоталітарних країн. Хоча, як кажуть, трафунки бувають різні, бо Жан-Клод Дювальє став диктатором Гаїті у 19 років, Муаз Банд – президентом Бурунді у 23, а Муамар Каддафі диктатором Лівії у 27. Та й сьогодні Кім Чен Ину лише 41 рік, а він вже при владі в КНДР 13 років. Та все ж підстаркуватих, а то й зовсім древніх диктаторів у світі не бракує, бо дорвавшись до влади в будь-якому віці, вони чіпляються за неї аж до того часу, коли їх виносять уперед ногами. Не будемо тут згадувати африканських диктаторів у віці далеко за 80 і навіть до 90, згадаємо Путіна (73 роки), Сі Цзіньпіна (72), Лукашенка (71), ну й того лідера, який так пристрасно мріє про владу, яку мають ці троє, йому наступного року виповнюється 80 – це Дональд Трамп.

Геронтофобія – це не лише страх старіння, хворіб і смерті, а й почуття ворожості й огиди до літніх людей, можливо як наслідок попередніх страхів. Індійська легенда розповідає, що від засновника буддизму принца Гаутами багато років зі самого дитинства приховували, що існують хвороби, старість і смерть, і коли він уперше побачив стару людину – згорбленого, немічного дідуся – був неймовірно приголомшений і наляканий. Звісно, стара людина зазвичай не викликає великого захоплення своїм зовнішнім виглядом, а коли до цього додаються ще й негативні риси, пов’язані зі старечим віком, то, як логічний наслідок, з’являється геронтофобія.

Цікаво, що у ліберальній Європі ревно охороняються права найрізноманітніших груп людей, в тому числі й за ознакою віку. Антидискримінаційні стандарти ЄС і Ради Європи забороняють ставитися до людей менш прихильно через вік чи інші ознаки. Ці стандарти діють у сфері праці, послуг, доступу. Наприклад, у Швеції та інших європейських країнах закони захищають людей від дискримінації, в тому числі й за віком, в освіті, працевлаштуванні, житлі тощо. Утім законодавство зазвичай не забороняє сатиру, гумор чи художнє зображення персонажа з явними ознаками похилого віку, якщо це не переходить в образу якоїсь конкретної особи. Та все ж зображення, наприклад, актором на сцені в сатиричному контексті ознак старіння може викликати негативну оцінку чи реакцію суспільства на суто моральному рівні, що не тягне за собою якихось юридичних наслідків.

Зрозуміло, що в похилому віці, окрім погіршення фізичного стану, зазвичай з’являються певні зміни в інтелекті, поведінці, психології, моралі, утім важливо пам’ятати, що вони не є обов’язкові для всіх без винятку людей.

Трамп натомість своєю поведінкою насамперед демонструє поєднання старечого маразму з дитячою інфантильністю. Народна приказка геніально висловлює це так: «Що старе, що мале, то дурне». Дитина захоплюється усякими блискучими цяцьками, Трампу потрібні ті ж самі цяцьки у вигляді Нобелівської премії чи різних інших нагород, він навіть не зрозумів, що його фактично розвели, нашвидкуруч спеціально вигадавши і вручивши йому так звану футбольну премію миру від ФІФА. До цього ж розряду належить його пристрасть до абсолютно позбавленого смаку прикрашання кабінетів Білого Дому різними золотими цяцьками.

Ще одна приказка каже: «Старе, як мале: що побачить, того й просить». Це абсолютно точно корелюється зі спостереженнями людей, які найбільш наближені до чинного американського президента: хто останній із ним розмовляє, до думки того він прислухається найбільше, але це триває лише до того часу, коли хтось інший при наступній розмові висловлює якусь іншу думку, до якої Трамп знову радо пристає.

До негативних рис старечого віку належить так звана антероградна амнезія, тобто літня людина добре пам’ятає те, що було сорок років тому і не пам’ятає того, що сталося вчора чи тиждень тому. Наприклад, назвавши Зеленського «диктатором без виборів», Трамп вже за декілька днів цього не пам’ятає і на запитання журналіста, чи він таки вважає українського президента диктатором, відповідає: «Я таке сказав? Я не можу повірити, що сказав би таке. Наступне запитання». Прикладів заперечення того, що Трамп заявляв у минулому, не бракує, він навіть заперечує сутність законів, які підписував під час свого першого президентського терміну.

Для старечого віку характерна риса, яка фактично є психічною патологією – це жуйка ідей, тобто безмежна кількість перемелювання одно й того самого до несамовитості. Навіть ШІ не знає, скільки разів Трамп повторював: «Якщо б я був президентом, цієї війни б не сталося». Зате є дані Washington Post Fact Checker — однієї з найавторитетніших служб перевірки фактів, що під час свого першого президентського терміну (2017-2021) Трамп публічно збрехав 30 573 рази, тобто в середньому брехав 21 раз на день. Таке враження, що під час свого другого терміну він бреше стільки, що це вже навіть неможливо підрахувати, тому знову ж таки навіть ШІ не знає, скільки разів Трамп розповідав, що зупинив вісім війн, і скільки разів збрехав, що Байден дав Україні (Зеленський в нього виманив як цукерку) 350 мільярдів доларів, хоча насправді і економічна, і військова допомога США Україні за часів Байдена становила суму втричі меншу.

Ще одна народна приказка проголошує: «Молодий був – дурний був, старий став – дурніший став». Хоча мудрість буває різна, напевно треба таки мати якусь клепку в голові, чи радше талант шахрая, аби роками ухилятися від сплати податків, виходити сухим із води після багатьох банкрутств, накоїти купу кримінальних злочинів і не сісти до в’язниці, продавати золоті Біблії і золоті кросівки, вже на президентській посаді нагребти мільйони криптовалюти для своєї родини, виносити плани отримання прибутків від ЗАЕС разом із окупантами і навіть намагатися за безцінь скупити збанкрутований російський Лукойл, утім мудрість державного діяча найпотужнішої світової держави – все ж щось трохи інше.

Когнітивні зміни та інтелектуально-поведінкові риси (щодо Трампа термін «інтелектуальний» взагалі зовсім зайвий і недоречний) людини в похилому віці – це ціла велика енциклопедія, як би це сумно не звучало, деградації і вичерпування ресурсів фізичних і духовних людини, і що би там як, приклад Трампа демонструє, наскільки безсилими є законодавчі механізми запобігання потраплянню на найвищі щаблі влади злочинців і психічно та інтелектуально неадекватних людей. Таке явне божевілля виправдовують ідеєю: «Ну що ж ви хочете, це просто популізм». Попереду проміжні вибори до Конгресу США, на які в нас є певні надії, і зрештою американський політичний маятник за своєю звичкою має переміститися в інший бік, більш сприятливий для України, утім загальна тенденція легкого приходу до влади в демократичних країнах різних фріків не тішить щодо майбутнього людства.

Титульна ілюстрація створена за допомогою AI.